Емоційний коктейль замовляли? або як не піддаватися на маніпуляції у ЗМІ Медіа Найактуальніше 

Емоційний коктейль замовляли? або як не піддаватися на маніпуляції у ЗМІ

Холодно – тепліше – тепліше – гаряче – знову холодно. Це не із популярної дитячої гри. А опис відчуттів під час прочитання стрічки новин чи перегляду телепередачі. І виною усьому не надмірна вразливість людей, а емоційні гачечки розкидані то тут, то там. Навіщо їх додають у новини, які вони бувають і як їм протидіяти – далі у матеріалі.

Напевно зараз мало хто пам’ятає скандал, що розгорівся у 2014 році через «емоційне» дослідження Фейсбук спільно з науковцями із Університету Корнелла, Університету Каліфорнії та Сан-Франциско. Тоді вчені випадково обрали 689 003 із 1,3 мільярда користувачів Фейсбук та маніпулювали з їхньою новинною стрічкою додаючи переважно позитивний чи негативний контент. Метою дослідження було виявити, чи емоції виражені у постах/статусах/дописах інших людей поширюються на їх віртуальних друзів. Згідно з опублікованими результатами, вплив таки був. Люди, які читали більше позитивних «постів», менше продукували негативних і навпаки. Експеримент викликав хвилю обурення серед експертів і користувачів. Зокрема скаргу до Федеральної торговельної комісії подав Інформаційний центр електронної приватності. Правозахисники вимагали розслідування, адже компанія не повідомила користувачам соцмережі про експеримент, збирала їх дані й маніпулювала думками.

Маніпулювала думками за допомогою емоцій.

Нічого не нагадує?

Бо якщо скандал із Фейсбук виник через конкретний випадок формування контенту згідно з його емоційним забарвленням, то медіа роблять це постійно: посипають приправою із страху, гніву, жалості й ейфорії журналістські матеріали.

Як можна вплинути на емоції?

Епітети, метафори і все-все-все

Емоційно забарвлена лексика доречна лише у дуже невеликому відсотку жанрів журналістських матеріалів. Новинні повідомлення до них не належать. Проте для посилення ефекту емоційну й оцінну лексику вживають. «Одіозні політики», «корумповані судді», «знахабнілі водії маршруток», «злочинний мітинг» – ми ще не знаємо про кого саме йтиметься у матеріалі, а вже маємо до нього/них негативне ставлення. Так само як епітети «благородний діяч», «стильний дизайн», «найкраща якість» налаштовують на позитивне сприйняття інформації, що піде опісля. Часто останні оцінні слова використовують у рекламі, переконуючи у тому, що конкретний товар точно зробить вас щасливими.

За допомогою емоційної лексики можна «змінити» навіть статистику. Наприклад, новину про те, що рівень безробіття у країні N знизився на 5% можна подати «аж на 5%» чи «лише на 5%». Зрозуміло, що найкраще передавати таку інформацію без зайвих епітетів, адже таким чином автор підводить свого читача до подальшої похвали чи критики провладної сили, завдяки якій ця зміна відбулася й формує думку у суспільній свідомості про «мало», «багато». Зрештою, для якісного порівняння можна було б навести цифри рівня безробіття за такий самий період минулого року, чи декілька років тому, але без «аж», «так мало», «на трішки» й інших емоційно забарвлених слів.

Окрім того, що це неетично, вживання оцінної лексики часом може суперечити закону. Мова йде про презумпцію невинності, згідно з якою ми не можемо називати когось злочинцем (вбивцею, крадієм), допоки його винуватість не підтвердять у суді. Тому варто бути обережними із похідними прикметниками.

Звук

Це стосується переважно відеоформату журналістських матеріалів (телебачення, радіо, відеорепортажі в інтернет-ЗМІ). Відповідним музичним супроводом можна викликати напруження, змушувати боятися чи навпаки радіти. Часом звуки, якими супроводжується підводка до матеріалу, уже задають позитивний, або негативний настрій, «готуючи» до подальшого розвитку подій. Ми ще не знаємо, які вони будуть. Але підсвідомо очікуємо щось хороше, якщо лунала радісна мелодія чи голос ведучої/го був спокійний, і чогось страшного, якщо голос був напруженим, а звуковий супровід нагадував якесь хрипіння, було чути віддалені вибухи тощо. Якщо сюжет іде в записі й розповідає про трагедію, а на фоні звучать сирени й крики – то це не випадково, а для надання потрібної гнітючої чи тривожної атмосфери сюжету. Так само легковажною «дитячою» музикою можна змусити скептично сприйняти серйозний виступ політолога чи лікаря.

Різні звуки з метою викликати у споживача певні емоції застосовують і в рекламі, а надто політичній. Партії «за мир і стабільність» будуть використовувати звуки природи (шум води, цвірінькання солов’я і далі за списком), революційні – енергійну музику, барабанний дріб. До речі, звукові стимули використовують і під час масових акцій. Музику для спонукання до дії (барабанну зокрема) часто включають для підтримання морального духу мітингувальників.

Кольори

Про взаємозв’язок кольорів із настроєм людини є багато досліджень і ними активно користуються не лише дизайнери чи фахівці з сфери харчування, а й працівники рекламного бізнесу, політичні комунікатори й медійники. У звичних новинних репортажах важко прослідкувати «кольоровість» та її вплив на глядача, але політичній рекламі й символіці політичних партій – можливо. Революційна партія швидше собі обере червоний, чорний, помаранчевий кольори. А політична сила, що виступає за стабільність – блакитний, білий.

Образи

Емоційно забарвлені образи. Вони часто не потрібні для розуміння матеріалу, але спонукають до виявлення певних емоцій, чого й треба маніпуляторові.

Діти, самотні матері, люди похилого віку, сироти – це все незахищені верстви населення. Якщо хотіти виставити у негативному світлі якусь подію/рішення влади, достатньо сказати, що вона/воно шкодить цим соціальним групам – і все, обурення й співчуття виникає у глядачів.

Спогади про дитинство навіюють меланхолійний настрій і викликають довіру до оповідача. Розмови про «майбутнє нашої молоді» чіпляють за серце старше покоління. Образ «фашиста» використовують з метою викликати негативні емоції й зняти моральні обмеження щодо дій з описаними таким чином людьми.

Образи не висвітлюються лише словесно. Навпаки, часом показ дитячого черевичка чи іграшки серед уламків розтрощеного літака чи автомобіля розчулює людей набагато більше, ніж слова. Так само кадри сліз викликають співчуття, а національної символіки, маршу – гордості.

На що це впливає?

Ми – те, що ми читаємо
Ми – те, що ми читаємо. Джерело зображення: catholicnews.org.ua

Емоції у медіапродукти не додають просто так.

Перш за все, це банально збільшує перегляди. На емоційний заголовок швидше клікнуть, а під час репортажу, який супроводжується загадковою чи моторошною музикою, з меншою ймовірністю перемкнуть канал.

Те саме із рекламою. Адже продають не товар, а відчуття (щастя наповненості, впевненості), які начебто виникнуть після придбання продукції. Тож саме такі емоції має викликати у реципієнта вигляд пропонованого товару. Тим часом усі конкуренти зображаються сірими, непомітними.

Та не трафіком єдиним.

Емоції допомагають контролювати. Створювати в головах людей образи поганого і хорошого. Будь-чого: законодавчого акту, конкретного політика, групи людей. За допомогою оцінної лексики можна змусити повірити, що якась людина одіозна, брехлива й підла. Або навпаки – благородна, щедра й хороша. Можливо так воно і є. Але висновок має зробити сам реципієнт за допомогою доказів, які наводить йому автор матеріалу. А не завдяки емоціям.

Показ на початку новинного випуску матеріалів «страшного» змісту теж не випадковий: людина відчуває дискомфорт, страх, злість, співчуття – та будь-що. Головне, що ці емоції сильні і на їх фоні подальші сюжети, з важливими економічними чи політичними новинами, не такі важливі. Вона може це просто прослухати. Окрім цього, під впливом емоцій мозок втрачає здатність мислити раціонально й потім легше схилити аудиторію на потрібний власнику медіа бік. Наприклад, спочатку показують сюжет із бідними пенсіонерами, яким не вистачає на ліки і житло, а потім когось і з «ворожого політичного табору» на відпустці із детальним листом витрат у валюті. І людина вже не ставить питань про те, чи відпочиває цей чиновник за свої гроші, а як відпочивають інші політики тощо. Це вже не важливо. У неї залишилися емоції жалості й обурення з попереднього сюжету і тепер це все перетворюється у гнів спрямований на підсунуту медіа особу.

Емоції також застосовують при веденні інформаційної війни, що ми наявно можемо спостерігати з 2014 року. Чого лише варті історії про розіп’ятого хлопчика. Вони дуже емоційно сильні – діти, як одна з найбільш незахищених верств населення, викликають співчуття, а якщо їм завдають шкоди – з’являється гнів. Такі сюжети узагальнюють образ усіх українських військових як когось без моральних принципів і з вродженою жорстокістю.

В іншу сторону це діє, коли людям на фронті починають розповідати жалісливі історії, про родини, які залишилися – це не підтримує, а лише деморалізує.

Протидія

Перш за все варто відслідковувати, що саме конкретно у вас викликає сильні позитивні й негативні емоції. Тоді, якщо вони раптом з’являться під час перегляду/прочитання медійної продукції запитати, чи не цього домагався автор матеріалу, чому раптом у вас такий емоційний стан.

Якщо знати про маніпуляцію, вона перестає діяти, принаймні, так сильно. З цієї ж причини варто звертати увагу на порядок розташування матеріалів залежно від їх емоційного забарвлення. І якщо щось прочитане вас сильно розізлило/обурило/ощасливило, краще відкласти ноутбук чи газету, прийти в нормальний стан і тоді читати/дивитися наступний матеріал. Телебачення тут має свою перевагу, адже його на паузу не поставиш, тому варто постійно задавати питання: чому ці повідомлення я бачу перші? Чи вони справді найважливіші?

І, звичайно, критичне мислення. Відсіювання оціночних суджень від фактів, пошук першоджерел, звичка ставити під сумнів гучні твердження й шукати протиріччя.

Згаданий на початку інцидент з Фейсбук і їх експериментом вичерпався. Тодішній головний інженер компаній Марк Шрепфер написав публічного листа й заявив, що такий експеримент мав на меті покращити алгоритми соцмережі, однак вони зрозуміли помилки й переглянули методику та структуру досліджень.

Проте медіа нікуди не поділи емоційні приправи. Навпаки, їх постійно стає більше. І це спричиняє не лише до нав’язування певних думок, систем поглядів, а й перенасичення емоціями реципієнтів, які навіть можуть пережити травму через споглядання трагедій, поданих медіа надто експресивно і з зайвими жахливими подробицями. Окрім того, до всього із часом звикаєш, тому кадри, які викликали гнів чи страх у людей 5 років тому, зараз вже не діють. Тож ЗМІ використовують більш «важкі» матеріали, для провокування потрібних емоцій. Таким чином, негативізму у новинах ставатиме дедалі більше.

Проте, якщо не забувати перевіряти інформацію з декількох джерел, відслідковувати власні почуття й розуміти, чим вони викликані і ставити питання чому саме у такому контексті вам подають новини – можна мінімізувати вплив емоцій у медійних матеріалах. Бо повністю його викорінити навряд чи вдасться.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: