«Коронація» Сі Цзіньпіна або повернення імперської концепції влади Дайджести Найактуальніші 

«Коронація» Сі Цзіньпіна або повернення імперської концепції влади

lObs_logol’Obs, 25 жовтня 2017 р.

Автор: Pierre Haski. Оригінальний текст доступний за адресою: http://tempsreel.nouvelobs.com/chroniques/20171025.OBS6504/chine-le-sacre-de-xi-jinping-ou-le-retour-d-une-conception-imperiale-du-pouvoir.html. Переклад Юрія Мельника.


Наприкінці 19-го з’їзду Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпін поставив своє «вчення» на той же рівень, що й вчення Мао. Порівняння з Мао Цзедуном логічно приходить на думку з огляду на неподільну владу президента Сі Цзіньпіна у Китаї після 19-го з’їзду Комуністичної партії. Але, можливо, слід вийти за межі цих паралелей і поглянути далі в історію, щоб зрозуміти, що відбувається сьогодні у Китаї та наслідки цих процесів для світу.

Цзіньпін зробив принаймні три «нововведення» на цьому з’їзді:

  • Голова КНР не має призначеного наступника серед інших шести членів Постійного комітету Політбюро КПК, – всупереч «традиції», яка існувала впродовж двох десятиліть;
  • Він поставив своє «вчення» на тому ж рівні, що й вчення Мао і Ден Сяопіна у партійній конституції, хоча він і досі перебуває на посаді, тоді як у випадках його попередників слід було чекали відходу лідера від справ.
  • Він не дотримується колегіального принципу організації влади, який став нормою з часів Ден Сяопіна. Останній виступав за колегіальність, оскільки прагнув уникнути зловживань та надмірностей маоїзму, однією з жертв якого він був.

 

Сі Цзіньпін, голова КНР
Сі Цзіньпін, голова КНР. © l’Obs

Цього статусу Сі Цзіньпін досягнув після першого терміну, що характеризувався інтенсивною боротьбою з корупцією. Ця боротьба багато в чому нагадувала ліквідацію всіх тих, хто в межах конкуруючих кланів та фракцій могли кинути на нього тінь. Остання жертва, Сунь Чженцай, партійний «бос» у мегаполісі Чунцин і член колишнього політбюро, потрапив у пастку звинувачення у корупції у липні цього року, за три місяці до 19-го з’їзду.

Перед ним тільки Мао мав таку владу; але «Великий керманич», який правив від перемоги комунізму 1949 року до своєї смерті у 1976 році, здобув цю владу за допомогою набагато ефективніших методів, залишаючи за собою мільйони жертв. У Сі Цзіньпіна, незважаючи на широкомасштабний поліцейський апарат, все по-іншому, – якщо не враховувати певну мімікрію, зокрема у відновленні культу особистості (якого не було впродовж десятиліть) та вимогу абсолютної лояльності, відображену у складі Постійного комітету, який у середу презентували пресі.

Але недостатньо воскресити у пам’яті «привид» Мао, щоб зрозуміти Китай у 2017 році. Жан-Франсуа Білетер, видатний швейцарський синолог, з яким я зустрівся у Парижі, вважає, що необхідно взяти до уваги історію Китаю, заглянути у його тритисячолітні глибини, щоб оцінити суть подій у Чжуннаньхай, резиденції влади у Пекіні, поруч зі стародавнім Забороненим містом імператорів Цин.

У 2000 році Жан-Франсуа Білетер опублікував невелику книгу «Китай тричі німий» (вид. Allia), де міститься короткий «Есей про китайську історію», у якому він зазначив, що «протягом цих трьох тисячоліть монархія було логічно необхідною [у Китаї], тому що вся соціальна дійсність була задумана як ієрархічна за своєю суттю. Це особливо помітно у конфуціанській філософії, у якій не індивід становить первинну людську дійсність, а ієрархічні взаємини двох осіб, – суверена та його міністра, батька і сина, старшого і молодшого брата, чоловіка і дружини. Ці біноми були первинними. Людина – ієрархічною, за визначенням. Рівність – немислимою».

Швейцарський синолог Жан-Франсуа Білетер
Швейцарський синолог Жан-Франсуа Білетер. © Le Temps

За словами Білетера, «нинішній режим опирається на той же фундамент», саме до цього веде Білетер, аналізуючи Китай Сі Цзіньпіна і концепцію влади, яка «знову набуває чинності після століття кризи».

Спеціаліст зауважує, що новий феномен китайської влади є «синтезом» трьох елементів:

  1. Капіталізм.
  2. Тоталітарна влада.
  3. Націоналізм.

«У ХХ столітті ця комбінація вже існувала і призвела до катастроф, що, зрештою, не обов’язково мусить повторитись у Китаї. Однак це матиме вплив на решту світу, зважаючи на китайську міць, яка, можливо, завтра буде першою в світі».

Цей аналіз тонкого знавця китайської історії та філософії, який нещодавно опублікував дві приголомшливі книжечки про свою померлу китайську дружину («Зустріч у Пекіні» та «Інша Аурелія»), повинен спонукати до подальших пошуків відповіді на питання, що вихід Китаю на арену означає для світу.

Цей 19-й з’їзд КПК справді дав змогу пересвідчитися, якщо хтось досі сумнівався, що Китай, після трьох десятиліть трансформації та прискореного зростання, залишився негнучким щодо своєї авторитарної – якщо не сказати диктаторської – політичної моделі, одночасно нарощуючи амбіції, які досі стримував.

Нові шовкові шляхи: морські, залізничні, автодорожні, газові
Нові шовкові шляхи: морські, залізничні, автодорожні, газові. © South-China morning post, L’Express, Le Monde

У сьогоднішньому багатополярному світі ця держава є єдиною силою, що поєднує в собі різко зростаючу, інноваційну та динамічну економіку; політичну владу, впевнену в собі, яка не боїться внутрішньої конкуренції; справжню міжнародну стратегію, яку символізує підкріплений мільярдами доларів проект «нових шовкових шляхів», – саме та пропозиція, якої потребує світ.

«Китайське питання»

Цей вимуштруваний Китай контрастує із навколишнім світом: зі Сполученими Штатами, домінуючою наддержавою вчорашнього дня, яку очолює нефункціональний президент (який, до речі, незабаром поїде у Китай) і яка сумнівався в собі; з Європою, яка володіє потенціалом для того, щоб бути противагою, але їй спершу слід віднайти політичну когерентність і силу волі; Росією Володимира Путіна, яка має лідера та збройні сили, але виявляється «молодшим партнером» в альянсі з Пекіном, хоча й виконувала роль «старшого брата» у сталінську епоху.

У всіх викликах XXI століття, особливо в технологічному, Китай перебуває попереду. Він наполегливо працював над тим, щоб здійснити «leap frogging», буквально «стрибок жаби», який дає змогу відсталій країні ігнорувати технології вчорашнього і сьогоднішнього заради зосередження на технологіях завтрашнього. Приклад: штучний інтелект, у який Китай інвестує, напевно, більше, ніж Сполучені Штати і, звичайно, значно більше, ніж Європа.

«Жовта небезпека». Серіал 1916 року
«Жовта небезпека». Серіал 1916 року, у якому азійські лиходії загрожують героїні

Не опускаючись до расистських натяків про «жовту небезпеку», все ж слід сказати, що у процесі трансформації світу з’являється «китайське питання», яке постає все наполегливіше перед усіма його партнерами та суперниками. Не задумуватися над цим, – як це загалом робить Європа, ще надто зосереджена на собі, – означає наражати себе на потенційно болісне пробудження. Масовий, безкомпромісний образ 19-го Конгресу і його «Червоного Імператора» повинен спонукати нас терміново поставити це питання.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: