學無止境 (НІКОЛИ НЕ ПРИПИНЯЙ ВЧИТИСЯ). ДЕЩО ПРО КИТАЙСЬКУ ОСВІТУ Найактуальніше Планета 

學無止境 (НІКОЛИ НЕ ПРИПИНЯЙ ВЧИТИСЯ). ДЕЩО ПРО КИТАЙСЬКУ ОСВІТУ

Присвячується тітоньці сесії,
гнилувато-добренькій останніми роками.

У просторих залах Наукової бібліотеки Львівського університету дзвенить порожнеча. Навіть під час сесії там панує дух міжсезоння, на всіх поверхах вдається нарахувати п’ять-сім, ну може десять душ, – разом із бібліотекарями, сторожами і полтергейстами, – які, таке враження, заблукали тут ще у дев’яності. Але примітно не це. Примітно, що половина (якщо не більшість) із цих читачів – люди азійської зовнішності. Скільки їх у Франковому університеті? Менше десятка? Вистачить, аби підкорити бібліотеку, – Олександрійську, Британську, Ватиканську бібліотеки, Бібліотеку Конгресу, вже не кажучи про Вавилонську бібліотеку Борхеса.

Не те щоб у них не було інтернету з усіма домашніми завданнями, рефератами і готовими дипломними роботами (які треба лише скопіпейстити в оптимальній комбінації і підписати своїм прізвищем). Бібліотека для китайських студентів – це певне сприятливе для навчання середовище, у якому, перебуваючи поза зоною досяжності для мирської суєти, можна впродовж годин відшліфовувати свої знання та вміння. Така у них культура навчання, так вони звикли на батьківщині. Так їх навчила типова китайська мати-тигриця, яка, по-перше, покладається на освіту як на соціальний ліфт, по-друге, вірить у талант своєї дитини і, по-третє, вірить, що наполеглива праця розвиває талант, якщо він є, або ж компенсує талант, якщо його нема.

У своїй «Цивілізації» Ніл Ферґюсон виділяє шість причин тріумфу Заходу над рештою світу впродовж останніх п’яти століть, перша серед яких – конкуренція. Політично роздрібнену Європу розшарпували міждержавні, внутрішньодержавні, міжконфесійні, економічні протиріччя, які виявилися чудовим двигуном прогресу, в той час як уніфікований та ієрархізований Китай часів династій Мін та Цін тяжів до статичності, закритості, і зрештою вступив у фазу занепаду. Сьогодні вимальовується зворотня ситуація: розніжений високими соціальними стандартами житель Заходу більше не мусить щодня відвойовувати собі місце під сонцем. Про нього, згідно з канонами «теорії справедливості» Джона Ролза, подбає держава: підшукає йому роботу незалежно від того, чи вміє він щось робити, або ж забезпечить його засобами для існування у разі якщо він лінивий і не хоче працювати взагалі. Такою є західна відповідь китайській матері-тигриці. Про те, який з обох підходів ефективніший, можна судити за засиллям азіатів серед призерів міжнародних олімпіад та у списках найкращих студентів американських університетів.

Із «Листами» люб’язно погодилася поспілкуватися Суин Хуа Ю (Sūn Huá Yù, 孙华玉), студентка Пекінського університету іноземних мов, яка випробовує на собі твердість китайського граніту науки.

Sūn Huá Yù
Sūn Huá Yù ©.

– Хуа Ю, чому в бібліотеці Львівського університету часто більше твоїх співвітчизників, ніж українців?

– Ми – китайці, і у нас це частина культури. Вже у ранньому віці нам кажуть: якщо хочеш поїхати з цього міста, тобі слід старанно вчитися. У таких великих містах, як Пекін чи Шанхай, є хороші можливості для освіти та працевлаштування. У інших містах усе скромніше. Але вступивши в університет на зразок мого, ти не можеш собі дозволити припинити напружено вчитися. Не всі університети такі, у деякі головне вступити, а вже далі можна поєднувати навчання з різного роду розвагами.

– А якщо хтось не покладає усіх сил на навчання? Які перспективи у таких молодих людей?

– У них все ще є чимало можливостей у житті. Ми присвятили себе навчанню. Ті з нас, хто не вчився дуже добре, може працювати у різних сферах, відкрити свій бізнес, – для охочих обрати цей шлях у сучасному Китаї з’являється все більше можливостей. Чимало китайців, які розбагатіли, займаючись бізнесом, не розуміють нас, гуманітаріїв, які сохнуть над книжками.

– У мене враження, що чим би не займалися китайці – фізичною працею, власним бізнесом, вивченням фізики, біології чи іноземних мов – вони завжди виглядають значно стараннішими порівняно з представниками інших народів. І студент, і робітник на заводі, і офіціант в ресторані готовий працювати від зорі до зорі за невелику винагороду.

– Із раннього віку нам втовкмачують, що наполегливо працювати – це дуже добре. Коли ми докладаємо зусиль, нас заохочують хвальбою, а коли ми відпочиваємо, нас критикують. Таке виховання у сім’ях, таке виховання у школі. Зрештою, ми просто звикаємо важко працювати. Праця – це спосіб заслужити схвалення суспільства. З іншого боку, я отримую задоволення від навчання. Я належу до тих людей, які не люблять відпочивати. Я просто не вмію цього робити. Якби не навчання, я не знала б, чим себе зайняти. Думаю, це проблема. Вже тепер я намагаюсь навчитися відпочивати і не тривожитись у ті моменти, коли я не зайнята навчанням.

– Розкажи про свій особистий досвід навчання у школі та в університеті.

– Ніколи не забуду останнього періоду навчання у школі, коли я переживала страшний стрес. Мої оцінки почали знижуватися. Словом, це був поганий час для мене. Зараз я думаю, що це нормально мати сильніші і слабші періоди у навчанні. Я вчилася наполегливо, старалася з усіх сил. Але, я думаю, у 17–18 років я була надто молодою, щоб розуміти історію, географію… У цей тривожний період на виході зі школи кожен учень відчуває тривогу, кожен знає, що повинен добре підготуватися до екзаменів і вступити в університет. Для мене це була єдина можливість змінити мою долю. Через це усвідомлення я зазнавала сильного психологічного тиску. Тиск збільшувався, збільшувався, аж поки не розчавив мене. Я добре пам’ятаю ту ніч. Я плакала, плакала… Мама взяла мене за руку і сказала: «Насправді ти не мусиш вступати у найкращий університет».

Пекінський університет іноземних мов
Пекінський університет іноземних мов. © Sūn Huá Yù

– Я чув, що в Китаї слово «вчитися» означає дещо значно серйозніше, ніж в Україні. Як виглядав твій звичний розпорядок дня?

– Коли я була в школі, я прокидалась о шостій ранку, їла легкий сніданок і йшла у школу. Опівдні у мене була годинна перерва, я поверталась додому, щоб трохи відпочити і знову піти до школи. Близько десятої вечора я поверталась і робила домашнє завдання до півночі. А впродовж останнього року перед школою – до першої, другої, четвертої години ночі…

– Що так довго робити у школі?

– Я, як і близько половини моїх однокласників, залишалась у школі після уроків, щоб там вчитися. Дім не вважався місцем, сприятливим для навчання.

– Вихідні? Неділі?

– У моїй школі був один вихідний на два тижні.

– Що ти робила у цей день? Спала?

– Спала. 🙂 І вчилася.

– Чи поширеною є практика, коли студенти не лише вчаться, але й працюють?

– На двох останніх курсах – так. Вже тоді ми маємо задумуватися про роботу. Але невеликий відсоток студентів йде працювати, більшість продовжує жити зі стипендій та з допомоги батьків.

– Як у Китаї зі стипендіями?

– На моїй спеціальності стипендіями забезпечують приблизно третину студентів. Тих, хто вчиться найкраще.

– Що стосується тих, які все-таки працюють: чи для них нормально пропускати пари?

– Ні-ні! Але працювати можна, оскільки на двох останніх курсах у нас менше пар. Я чула, що на останньому курсі пропускають пари, але про таке слід попереджати заздалегідь. В середньому з різних причин – через хворобу і таке інше – пари пропускають до 10-15% студентів.

– Чи існує категорія багатих студентів, які не претендують на стипендію і вчаться рівно стільки, щоб здобути мінімальну оцінку?

– Я чула про таких, але ніколи не зустрічала.

– Якщо ти вчишся погано, які шанси, що тебе виженуть з університету?

– Після першого курсу за неуспішність із п’ятнадцяти студентів моєї групи вигнали трьох.

– Чи будуть твої діти вчитися так, як ти?

– Ні. Оглядаючись назад, я усвідомлюю, що багато речей, які я мусила вчити у той час, я просто не розуміла. Вивчаючи історію, ніколи не виходила за межі того матеріалу, який був у підручнику. Тому тепер я за осмислене навчання.

– Зважаючи на таку приголомшливу для західної людини працьовитість та наполегливість китайців у різних сферах, чи варто нашій планеті чекати на глобальний тріумф твоєї країни?

– Я впевнена у майбутньому моєї країни. У нас багато проблем, але ми працюватимемо над їх вирішенням, і Китай ставатиме сильнішим. Однак я стримана в оцінках впливу Китаю на решту світу, сумніваюся, що китайська культура буде у кожному кутку планети. Ми маємо свої переваги і недоліки, Захід має свої. Ми працьовиті, це хороша риса. Люди на Заході вміють відпочивати та розважатися, думаю, це робить їх щасливими. Що ж, ми можемо вчитися одне в одного та допомагати одне одному :).

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(9 голосів)

Також буде цікаво: