На 100 років раніше: спроба української аристократії створити незалежну Україну Історія Найактуальніше 

На 100 років раніше: спроба української аристократії створити незалежну Україну

У 2017-му ми могли святкувати 100-річчя незалежності нашої країни. Усім відома Центральна Рада у 1917 році проголосила IV Універсал, коли більшовицькі війська вже встигли перетнути кордон зі зброєю в руках. Військо ж нашої країни було розпущено – влада не збиралася ні з ким воювати. Цей необачний крок був дивним, адже царська чи більшовицька Росія завжди залишалася загарбником. Українська еліта, яка захопилася лівими поглядами Європи, не змогла дійти до компромісу, який би зміг підтримати Українську Державу, через що у нас не було шансу на початок відліку незалежності із 1917 року.

На зміну, нетривалу, однак таку, яка залишила слід, прийшов Павло Скоропадський (на фото вгорі). Постать Павла Скоропадського завжди була досить контроверсійною – ним або захоплюються, або називають диктатором. Погляди Скоропадського на державну політику були досить сміливими. Раптом після Центральної Ради, яка ніяк не могла наважитися на проголошення повної незалежності України та яка знищила українське військо, до влади приходить людина, що повертається до консервативних поглядів і намагається побудувати зовсім іншу країну.

Милорадович
Єлисавету Милорадович іноді порівнюють із Лесею Українкою – за активну і свідому національну й державницьку позицію. © topnews.pl.ua

Павло Скоропадський походив із аристократичного роду, усі його пращури були військовими. Що вже й казати – засновник роду Скоропадських – Федір Скоропадський брав участь у національно-визвольній війні Б. Хмельницького і загинув у Битві під Жовтими Водами, а інший пращур – Іван Скоропадський тримав у руках булаву після Івана Мазепи, щиро захищаючи права Гетьманщини перед царем Петром І. До того ж тітка гетьмана Павла Єлисавета Милорадович була відомою менецаткою, за кошти якої було засновано Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові. Цим і можна пояснити політичні погляди Скоропадського, який після довготривалої паузи, знову звернувся до витоків української державності. На чолі держави мав стояти гетьман зі всією повнотою влади. Україна отримала можливість стати європейської монархією, у якій посада гетьмана з часом могла б перетворитися лише на номінальну посаду

29 квітня 1918 року Всеукраїнський з’їзд хліборобів у складі 6432 повноважних депутатів від восьми губерній одностайно проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. Гетьману вдалося легко захопити владу в столиці та проголосити нову Українську Державу.

Гетьман з делегатами
Гетьман Павло Скоропадський з делегатами хліборобського з’їзду (1918). © foto-history.livejournal.com

Незважаючи на такий кардинальний крок, створення гетьманату було неочікуваною ідеєю і для самого Павла Скоропадського. «Одна з головних моїх помилок, викликана тим, що моя поява на посаді гетьмана відбулося зовсім не сплановано, а майже раптово для мене самого, була та, що перед тим, щоб взяти владу в руки, я не мав людей, з якими співався би, які поділяли б мої переконання, які довіряли б мені, а я їм цілком. Це сталося тому, що я сам не йшов свідомо до гетьманства, до якого мене змусили події, які швидко розвивалися. Я не кажу, що не припускав, щоб в Україні в майбутньому не було гетьмана, навпаки, я був переконаний, що це станеться, але я вважав, що попередньо буде створена партія, яка вбачає у порятунку Батьківщини необхідність створення сильної влади в особі диктатора – гетьмана».

Молебень
Молебень на Софіївському майдані після проголошення Павла Скоропадського Гетьманом України (Київ, 1918)

Незважаючи на різноманітні погляди українських партій, гетьман мав на меті консолідувати усі сили, щоб покращити становище країни, однак надто радикальні думки Скоропадського відвертали від нього й соціалістів-федералістів, і соціал-демократів, і українських есерів. Та все ж Гетьман продовжував вести свою політику – і одним із найважливіших аспектів була культурна самобутність.

У своїх спогадах Павло Скоропадський обурливо писав: «У сенсі української культури рівно нічого не робилося. Центральна Рада не відкрила жодного навчального закладу, якщо не брати до уваги потворну установу в особі народного українського університету, де більше мітингували, ніж вчилися. Чому, до речі, він мав назву українським, я не знаю, так як майже всі лекції читалися російською мовою. Уся українська культура виражалася в тому, що по Києву гуляла невизначена молодь у шапках з «китицею»; деякі голили собі голову, відпускаючи «оселедець».

За час правління Павла Скоропадського було засновано 2 університети та 150 гімназій, а також Академію наук, Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу і Державний симфонічний оркестр.

Гетьман з офіцерами
Гетьман Скоропадський зі своїми офіцерами

Політичні погляди Павла Скоропадського мали самостійницький характер. Гетьман не довіряв ані німецьким військам, ані Росії. Також для нього були далекими погляди «галицького світобачення», напевно, побоюючись австрійського впливу.

«Тяжіння до Галичини і сприйняття Галицького світогляду я не хотів, вважаючи це для нас невідповідним явищем, яке привело б нас до духовного і фізичного зубожіння. Обурювався тими великоросами, які, незважаючи на життя, все твердять своє старе і дивляться на Україну як на щось, що нічим не відрізняється від Тульської губернії. Вважав, що в питанні національному ми повинні йти сміливо і рішуче вперед, що якщо ми не станемо на цей шлях, то ми нічого не отримаємо».

Разом із цим найважливіше питання, через яке й виникло повстання проти гетьмана, – земельна реформа, що ніяк не могла дійти свого логічного завершення.

На відміну від більшовиків, які просто відбирали землю у землевласників, Павло Скоропадський видав наказ викуповувати маєтки, після чого ці землі мали бути розділені між селянами. Однак для цього Скоропадському не вистачило часу. До того ж із Росії в Україну їхало все більше поміщиків, які на цій території мали право на приватну власність.

Дуже важливим аспектом для політики Гетьмана було питання міжнародних зв’язків. До прикладу, у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах. Також за планами Скоропадського Крим та Кубань мали долучитися до території України, проте за час свого правління Гетьман встиг налагодити лише економічні стосунки з цими краями.

Мапа етнічних українських земель
Мапа етнічних українських земель та кордони Української Держави станом на 1918 рік (видавництво «Фрайтаг і Берндт», Відень, 1918)

Не минуло й року від проголошення влади Скоропадського, коли Директорія увірвалася у Київ із військами та проголосила гетьмана «поза законом». Павло Скоропадський зрікся гетьманства та перебрався у Німеччину, залишившись активним політиком, долучившись до створення «українського союзу хліборобів-державників».

Так українська аристократія надовго втратила свою владу.

Меморіальна дошка
Меморіальна дошка на Інститутській вулиці, 20/8 в Києві
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: