Автор: Анастасія Шибіко

Сьогодні з Бахмута їдемо двома авто – будемо грати у футбол. Діти бахмутської школи-інтернату давно мріють поганяти у м’яча з волонтерами служби порятунку «ASAP RESCUE». Приїжджаємо до логістичного центру «асапівців», що поблизу Зайцевого. Хлопці буквально вилітають з автомобіля – вони справді довго чекали цього дня. Рації «ASAP RESCUE» мовчать, а ми починаємо гру. Натхненні, радісні, щасливі бігаємо асфальтованим полем, намагаючись загнати м’яча в імпровізовані ворота. Гру перериває повідомлення з рації про «300-го» (пораненого). Екіпаж «Янголів Тайри» вилітає на виклик, вони дислокуються поблизу. Незабаром «Тайра» повідомляє, що поранений вже в авто,…

– О, знову Ви! Кореспондентка зі Львова, правильно? – Я. Відповідаю тихо і втомлено підходжу до чоловіка. Майже двадцята година, дивно тут побачити когось на вулиці о такій порі. У Станиці Луганській гучно було 31 березня, наступного дня ж оголосили перемир’я. Після півночі тут справді стихло. Було чутно вибухи десь далі, але бої йшли не тут. Хіба що снайпери працювали. Один боєць поранений. Кожного наступного дня тут стає дедалі гучніше. І канонади лунають не лише вночі. – Що нового побачили? Як тут у нас? Краще стало жити чи ні? –…

Станиця Луганська тепер інша. Знищений шквальним вогнем ліс на в’їзді, повсюди зруйновані приватні будинки та колишні адміністративні будівлі. Які не знищені – позначені на стінах і дахах слідами від розриву снарядів, мін. «Прошиті» стрілецькою зброєю огорожі, забиті дошками або замуровані вікна на деяких будинках. На зів’ялій траві валяються гільзи. Всі кудись поспішають. Практично не розмовляють. Ніхто не усміхається. На центральній площі великий банер «Станиця Луганська – це Україна», неподалік замість Леніна – постамент «Станиця Луганська – серце миру України». І багато національних прапорів. На всіх трьох в’їздах до населеного пункту…