1986 Найактуальніше Суспільство 

1986

Ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС
присвячується

Тиша, кажуть, панувала тоді,
Коли страшний атом звільнився,
Немов весна передувала зимі,
Пелюстки на твели змінились.

Рев сирен, що лунав звідусіль,
Лиш кликав чимдуж смерть у гості,
Що, як прийшла, не схотіла піти –
Все чекала людей на помості.

Атом годують піском, ллють свинець,
Та він все і далі голодний.
Потім йому подали і людей –
Щоб гріх замолили червоних.

Залізні птахи літа над вогнем,
Вони все гудуть, не співають.
Один з них крилом зачепився і все –
Його теж забрала аварія.

Струмок, як годиться, біжить навесні –
Діти пускають кораблики,
Та все по воді, що стіка із машин –
Змивають дози радіації.

Сирени в Чорнобилі знову голосять,
Дивні, небезпеки не чують?
З одного боку атомну гасять,
З іншого – весілля святкують.

Ніхто не думав і не гадав,
Що життя може так обірватись.
Смерть у гості ніхто й не чекав,
А вона прийшла познущатись.

«Мамо, а ми вернемся додому?» –
Дитина маленька питає.
«Звісно, вернемся», – відказує втомлено,
Хоча і сама ще не знає.

Жовті «корівки» вивозять людей,
«Полісся» сумно всміхається:
У самотніх будинків забрали дітей,
Лиш годинники з тишею сваряться.

Лишились герої воювати з вогнем,
Думали, все, загасили,
Та атом ти легко не проведеш,
Скосив він й героїв безсилих.

Та дух їхній досі – і мертвих, й живих –
Стереже страшний атом в темниці,
Адже доки ми пам’ятаємо їх,
Доки вдячність несемо у серці,
Доти будуть герої ці вічно жить
В словах шани й у внуках маленьких.

А весна все цвіте й квітками буяє,
Світить сонце далеко в височині,
Може десь в паралельній реальності
Все лишилось, як було колись?

Там нема радіації, тиші немає,
Діти сміються серед забав,
Нема там сирени, і горя немає,
Й живі ті, кого Чорнобиль забрав.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосів)

Також буде цікаво: