Засліплення чи провокація? Думки з приводу Найактуальніше 

Засліплення чи провокація?

Факти – вперта річ. За ними доволі часто проглядається певне явище. Отож факт, що його скрупульозно висвітлило й прокоментувало багато поважних журналістів й експертів з ділянки бізнесу та життя олігархів. Передаю в перекладі з польської розлогий абзац ґрунтовної й великої за розміром статті-дослідження Ольги Долесняк-Гарчук «Товариське та інтимне життя Золотих Росіян» (журнал «Nowe Państwo», 2014, №5, S. 22-27).

«В Куршевель надовго запам’ятають, однак, не лише секс-скандал Прохорова (російський олігарх Михайло Прохоров. – Й. Л.), але також українського короля сталевих труб (кремлівського «помазанця») Віктора Пінчука. У 2010 році Пінчук відзначав на курорті свої 50-і уродини. Пречудовий Hotel de Charme Les Airelles майже в цілості був найнятий для 300 гостей, запрошених відзначити 50-річчя олігарха. Ціна за одну кімнату цього альпійського володіння починається від 1800 євро, йдеться про найскромніший варіант. Пінчук тільки за перебування своєї свити платив мінімум 540000 євро щоденно… вийшло би дешевше, якби у кімнаті перебувало двоє осіб… Пінчук не залишився на нудному прийнятті з двоповерховим тортом і виступом поп-зірок, бо сфантазував собі, що прийме гостей у палатці. Не звичайній типу «весільний» павільйон, а такій, що мала поверхню 3000 квадратних метрів – встановлювали її два тижні. У палатці відбулися виступи Cirgue du Soleil, про буфет подбав найвидатніший кухар світу Alain Ducasse, а родзинкою на цьому візантійському торті стало демонстрування штучних вогників. Такого видовища Куршевель ще не бачив. Одні були обурені, інші п’яніли від захоплення, аргументуючи: кращим є те, що Пінчук міг видати 5000000 доларів на циркову палатку у Франції, а не у Швейцарії чи Австрії. Власники готелю з Куршевель знають, що шастаючі готівкою постсовєтські магнати, навіть якби їхні помисли і поведінка не відповідали пристойним смакам над Сеною і Луарою, – є цінними. Не питають про ціну. Можуть забажати голку посередині пустелі – й дістануть її, бо, на відміну від європейських клієнтів, не питають про знижку. Щорічно Куршевель відвідує 20000 багатих росіян, українців, інших представників холодного Сходу, і це найкраще пояснює, чому між першим і другим келихом шампанського справа санкцій Європейського Союзу проти Москви випаровується швидше, ніж зіронька морозу чи майно Дерипаски у 2008 році».

Hotel de Charme Les Airelles
Hotel de Charme Les Airelles став місцем бучного відзначення 50-річного ювілею олігарха з України. © luxurydreamhotels.com

Тепер, коли емоції стихли, коли обурливі – бо справедливі! – коментарі української преси «перекриваються» іншими подіями, доконечно потрібно усвідомити собі деякі фундаментальні речі.

1. Передовсім, Україна потрібна приплентачам-пінчукам та іже з ними як пребагате пасовище, своєрідний клондайк – саме через нашу вайлуватість, позицію «якось воно буде», зраду землячків-владоможців, яким теж щось перепадає від пограбування нашого народу, «маємо те, що маємо». Тобто пінчуки підступно захопили усі диспетчерські пункти в нашій державі, цинічно грабують українців вже чверть століття. Для чого? Аби (за їхніми дикунськими матеріалістичними уявленнями) – насолоджуватися життям, бути «в полі зору». Інші мотиви вони посутньо ігнорують. А різні Давоси, фонди, конференції, інші декорації – звичайнісінька гра. Правила цієї гри вони випрацювали і відпрацювали давно (про це писав фундатор сучасного консерватизму ірландець Едмунд Берк ще наприкінці 18 століття), систему маніпуляції також. Чому б не виділити якусь дещицю від награбованого на «суспільні» справи? Чи влаштовувати традиційний «Український сніданок» у швейцарському Давосі, що його, до слова, відвідав цього року мер Києва Віталій Кличко, «тим самим виявив символічну публічну підтримку дискусії навколо пропозицій олігарха з боку української влади» («День», 2017, 27-28 січня). Адже мільярди валюти в їхніх руках у кінцевому підсумку примножуються, навіть незважаючи на періодичні кризи.

2. «Думки» Пінчука у впливовій американській газеті The Wall Street Journal є злочинними – і у відповідності із законами України, і за міжнародним правом, – оскільки орієнтують на розчленування української держави. Зважте: «Україна має розглянути питання про тимчасову відмову від членства в Європейському Союзі», «Крим не має стати на заваді досягненню угоди, яка закінчить війну на Сході», «Нам варто провести місцеві вибори в Донецьку й Луганську», «Україна не приєднається до НАТО ні найближчим часом, ні в середньостроковій перспективі». Решта – демагогія про «право обирати власний шлях, оберігати територіальну цілісність та будувати успішну країну». Недаремно голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко так оцінила мотивацію виступу олігарха: «Ми всі розуміємо справжню мету цієї статті Пінчука. Шлях, який він пропонує, – не шлях миру, а дорога до втрати держави» (цит. за газетою «Україна молода», 2016, 30 грудня). Принагідно: тотальну демагогію осідлав також лідер партії «За життя» Вадим Рабінович – він безперестанку закликає «переформатувати державу, яка не виконує свої функції» (див. докладніше газету «Факты», 2017, 13 января). Використовуючи факти корупції, недолугості дій деяких керівних осіб, сумнівні орієнтири, Рабінович розмашисто перекреслює українську державу як субстанцію, «розпускає (скористаємося оцінками Вацлава Гавела щодо подібної ситуації у Чехії) в політичному і суспільному житті отруту розбрату, нечесної гри, егоїзму, ненависті та заздрості, … веде нас до озлоблення почуттів та звикання до того, що кожний може брехати про все і всіх». Ще нагадаємо сутність політиканства – це «спримітизоване розуміння політичної акції, при якому, замість виявляти глибоке зацікавлення проблемами суспільного життя своєї нації і до них відповідно підходити, деякі категорії людей (політиканів!) дбають лише про заспокоювання своїх особистих чи клікових інтересів, тішаться моментальними успіхами, заперечуючи всяку принциповість, всяку політику, розраховану на дальшу мету, і заступають систематичну працю над усвідомлюванням мас демагогією, злісною чи насмішкуватою критикою та плітками» (Євген Онацький);

3. Давно доведено: оцінка життя суто економічними вимірниками, тобто вигоди – куца концепція. Вона довела до того, що один (!) відсоток населення Землі володіє половиною матеріального багатства людства. У наших українських реаліях – кілька олігархів, які донестями захоплені грошима, владою, розвагами, «насолоджуванням життям», безперестанку, розподіливши ролі, провокують конфлікти, розчленовують суспільний організм, принижують саме українську державу – ії історію, мову, культуру, духовність. Тобто втілюють в життя концепцію «перманентної революції» Троцького. Ті, які зреклися Бога і рідної матері, для яких «Вітчизна там, де добре живеться» (Ubi bene, ibi patria), фантастично не тільки здеградували, але й посутньо відстали від справдешнього життя. Нічого в них не вийде! Вони вже покарані – загальною зневагою.

Наостанку – кілька сентенцій:

  • «Не можете служити Богові і мамоні» (Мт 6:24);
  • «Схаменіться! Будьте люде,
    Бо лихо вам буде (Тарас Шевченко);
  • «Найнижче впала та держава, уряд якої мусить мовчки вислуховувати мораль явного дрантя» (Марія фон Ебнер-Ешенбах);
  • «Національність є індивідуальним буттям, поза яким неможливе існування людства, вона закладена у самих глибинах життя і є цінністю, що твориться в історії, динамічним завданням» (Ніколай Бердяєв);
  • «Прогрес не полягає в нагромадженні об’єктів, ядерних ракет, автомобілів чи комп’ютерів. Він невіддільний від моральності, від теологічного виміру буття. Коли ми ставимо запитання щодо поступу, то першим є запитання не «скільки?», а «для кого?»… Ми маємо відтворити людину, якщо ми хочемо відтворити нову світову спільноту!» (Федеріко Майор);
  • Ви, байстрюки катів осатанілих,
    Не забувайте, виродки, ніде:
    Народ мій є! В його гарячих жилах
    Козацька кров пульсує і гуде!
    (Василь Симоненко).
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: