Український козак американського футболу Діаспора Найактуальніші 

Український козак американського футболу

В один із сонячних днів після закінчення Другої світової війни в міттенвальдському таборі для переміщених осіб гурт молоді завзято ганяв м’яча. Переселенці старшого віку уважно придивлялися до футболістів. «Може, котрийсь із них ще зробить кар’єру в спорті й гратиме на Олімпіаді…», – просторікував хтось із глядачів. «Хіба рудий Зенько, он той малий, що так затято утримує м’яча», – відповів інший… Не знав мимовільний оракул, який не мав певності навіть у своєму завтрашньому дні, що його слова будуть пророчими, й малий Зенько виросте у великого чоловіка – одного з найкращих футболістів США, журналіста та громадського діяча, який все своє життя посвятить утвердженню українства поза межами рідного краю.

Зенон Снилик народився 14 листопада 1933 року в селі Путятинці на Рогатинщині. Його дитинство припало на лихоліття Другої світової війни, яка примусила батьків Зенона декілька разів зриватися з насиджених місць і шукати кращої долі. Одразу після її вибуху родина Сниликів перебралася до Львова, де хлопчина безтурботно ганяв м’яча в дворі біля свого нового помешкання. Ганяв так вдало, що в 1943 році його зауважили тренери футбольного клубу «Україна» та з дозволу батьків залучили до юнацької команди. Зенькові на той час виповнилося заледве десять літ, але на зеленій мураві, обрамленій вапняними лініями, хлопчина радив собі так, що не кожен дорослий міг відібрати в нього шкіряну кулю…

Ішов 1944 рік. До Львова стрімко наближалися більшовицькі війська, а разом із німцями на Захід відступали тисячі українців, котрі добре знали ціну радянського «визволення». Тим більше, що родичі Зенька віддавна були «на олівці» енкаведистів, адже дід хлопця – Денис Снилик був директором української школи імені Короля Данила, а батько – Михайло Снилик – відомим громадським діячем. Відтак родина Сниликів також подалася в світи. Доля занесла їх у німецький Міттенвальд, де невдовзі постав один із таборів для переміщених осіб. Замешкали в такому таборі й Снилики.

Допоки старші родичі мізкували над тим, де ж пустити коріння (знайомі та незнайомі краяни вирушали до США, Канади, Аргентини, Бразилії, Венесуели й навіть до далекої Австралії), Зенько продовжував ганяти м’яча. Грав за пластових «Левів», далі за український клуб «Прометей» та одну із місцевих німецьких команд. До честі перших німецьких наставників юнака, вони не стали насильно утримувати талановитого гравця, а скерували його до спортивної школи в Грюнвальді. Там молодий Снилик познайомився із людьми, які мали стосунок до великого спорту. Невдовзі українця викликали у юнацьку збірну Баварії, де він був далеко не запасним гравцем. А ще полюбляв грати в настільний теніс – був одним із найкращих пінгпонгістів у повоєнній Німеччині.

Поза футболом та тенісом Зенько справно відвідував українську гімназію, яка в 1946-49 роках була при таборі. Зі спогадів однокласників, мав хист до іноземних мов – швидко засвоїв німецьку, англійську та французьку мови.

У 1949 році родина Сниликів таки зробила свій вибір щодо країни подальшого проживання й у повному складі переїхала до США, оселившись в місті Рочестер. Уже через рік батько Зенона заснував там українсько-американське спортивне товариство «Рочестер» й однойменну футбольну команду, в якій син і розпочав свою заокеанську футбольну кар’єру.

Оскільки європейський футбол в Північній Америці не мав великої популярності, то «Рочестер» грав не так часто, як того хотілося молодому українцеві. Зенон настільки «горів» цим видом спорту, що одночасно виступав і за інші клуби – «Україну» (Монреаль), «Україну» (Торонто), «Леви» (Чикаго) та СК «Україна» (Нью-Йорк). Їздив з міста до міста, пересідав з потяга у потяг, а то й із літака в літак – усюди на нього чекали. Грав і тренувався, тренувався, тренувався…

Футбольний клуб «Україна» (Торонто)
Футбольний клуб «Україна» (Торонто)

Про талант Снилика пам’ятали й у Європі. Знаючи, що у США футбол не на провідних ролях, українця запрошували до себе й австрійський «ВАЦ», і німецький «Штутгарт». Зенон, можливо, й погнався би за примарним журавлем, але доля примусила тримати синицю в жмені – важко захворів батько, тож Снилику-молодшому довелося заопікуватися родинними справами. Але й попри таку гризоту не пропускав тренувань та ігор. За його участі команди, в яких виступав, ставали чемпіонами серед аматорських клубів. Таких зусиль не могли не зауважити футбольні функціонери – двічі (в 1953 та 1954) роках українця включали в символічну збірну зірок футболу в США.

Євген Чижович, який тренувався й виходив на поле разом зі Сниликом у Рочестері та в Монреалі, а пізніше тренував національну збірну, пригадував: «Він був найрозумнішим тактиком, з яким я коли-небудь грав. Зенон вигравав дуелі на полі не фізичними даними, а навичками і швидкістю думки, завдяки чому компенсовував перевагу інших гравців у силі чи зрості».

Євген Чижович
Євген Чижович – один із трьох перших тренерів США, котрі свого часу отримували ліцензію вищого класу «А». © nscaa.com

Не дивно, що за таку активність на Снилика звернули увагу представники олімпійської збірної США, тим більше, що з 1955 року він уже мав американське громадянство. Дебют припав на 1956 рік.

«Коли мене залучили до передолімпійських пробних ігор, я знав, що це мій великий шанс. І я ним скористався. Коли після першої половини гри у мене все виходило і навіть вдалося здобути одні ворота, я знав, що своїм шансом скористався. Я став членом олімпійської збірної США – мабуть, як перший українець із новоприбулих іммігрантів», – пригадував Зенон.

У складі олімпійської збірної США він тричі відвідав ці важливі змагання в житті кожного спортсмена – Олімпіади 1956, 1960 та 1964 років, дві каденції виводячи своїх партнерів на футбольне поле з капітанською пов’язкою на руці. Американці, правда, на цих іграх зірок з неба не хапали, але факт залишається фактом. Набагато успішнішими були виступи Снилика в збірній на Панамериканських іграх, в яких він брав участь у 1959 і 1963 роках.

29 серпня 1959 року в житті Зенона Снилика відбулося дві події, які, на перший погляд, годі було узгодити – того дня збірна США мала зіграти з Бразилією на Панамериканських іграх, а її капітан – взяти шлюб із Яриною Матурою. Як один із основних гравців збірної, Зенон не міг пропустити цієї важливої гри. Майбутня дружина поставилася до цього з розумінням. Однак цілеспрямованим людям щастить у всьому – волею випадку обидві події мали відбутися в Чикаго. Відтак о 13.00 розпочалася відповідальна гра, в якій окрилений капітан просто розривав визнаних бразильських майстрів (команда США здобула тоді перемогу) і, за словами тренера, відіграв найкраще у всій своїй кар’єрі, а на 15.30 команда в повному складі прибула до церкви на шлюбну церемонію. Після шлюбу команда в повному складі повернулася на базу – тривали Панамериканські ігри, тож гостей далі забавляла лише молода, а медовий місяць довелося відкласти. Така «пожертва» була доцільною – вперше (й востаннє) збірна США здобула медаль – бронзового ґатунку.

За національну команду США Зенон Снилик провів 5 офіційних ігор, а всього за різні збірні країни зіграв 92 міжнародних поєдинки. Зі збірною об’їздив всі континенти, відвідавши й далеку Австралію, і екзотичні Гонконг та Корею. Найчастіше доводилося літати в Мексику – зі збірною цієї країни США доводилося грати у відбіркових матчах за право потрапити на чемпіонат світу. Мексиканська команда, як правило, завжди була сильнішою, але тамтешні журналісти відзначали зрілу гру Зенона Снилика. У численних інтерв’ю, які капітан роздавав представникам спортивних видань, він постійно наголошував, що є українцем за походженням. Мексиканська спортивна преса натомість називала його «Ель Украніяно».

Капітани команд США та Мексики Зенон Снилик і Антоніо Карбахал
Капітани команд США та Мексики Зенон Снилик (другий праворуч) і Антоніо Карбахал перед поєдинком Мексика–США, 1960 рік

Зенона Снилика не можна назвати людиною, яка жила одним лише футболом – він розумів, що життєву кар’єру допомагають зробити не лише швидкі ноги, але й розум та характер. Відтак закінчив університет, отримав звання магістра та дозвіл викладати. Зрештою, він уже віддавна вчителював, опікуючись учнями Школи Українознавства в Чикаго.

З 1962 по 1980 рік був редактором англомовного «Українського Тижневика» при найстаршій українській газеті у США – «Свободі», а з 1980 по 1998 рік – очолював найавторитетнішу українську газету поза межами батьківщини. У 1963-71 роках входив до складу редакційної колегії «Енциклопедії українознавства», до якої перекладав тексти з іноземних мов та редагував дописи інших авторів.

Роботу в редакції поєднував з виступами за «Українську (Чорноморську) Січ», з якою здобув почесний трофей – Кубок Льюїса. На футбольне поле як гравець основного складу виходив до 1970 року, після чого зосередився на іншій діяльності. Але навіть покинувши футбол, регулярно підтримував спортивну форму, грав у настільний теніс і ще десятки років залишався майстром цієї гри, перемогти якого не могли набагато молодші спортовці.

Наскільки запальним та енергійним був Зенон на футбольному полі, настільки спокійно й виважено проводив редагування газети. Співробітники, які разом зі Сниликом працювали над наповненням газетних шпальт, згадують, що за увесь час свого керівництва він жодного разу ні на кого не підвищив голосу. Якщо редактору щось не подобалося в статті, фейлетоні чи коментарі – прохав автора «стишити допис».

Він не належав до авторитарного типу керівників, розмови, засідання й наради проводив жартівливим тоном, пересипаючи їх дотепними висловами на кшталт: «За короля Тимка, коли ще земля була тонка» та «Дякую, господине, дайте ще й солонини».

У часи, коли газетою керував Зенон Снилик, «Свобода» публікувала розслідувальні статті на теми Чорнобильської катастрофи, за що була відзначена престижною премією інформаційного агентства «Ассошіейтед Пресс». Прикметно, що в червні 1990 року, коли у США перебував редактор нашого видання «Листи до Приятелів», газета американських українців за сприяння її очільника в чотирьох числах поспіль опублікувала розлогу статтю Йосипа Лося «Під ігом ідола».

Помер Зенон Снилик 21 січня 2002 року місті Берклі Хайтс, штат Нью-Джерсі, не доживши до свого 70-річчя.

Після його смерті, коли стали розбирати «редакційний портфель», наповнений колишнім редактором, працівники редакції виявили чимало добротних матеріалів на різні теми. Такі публікації прикрасили би шпальти не одного видання, але в «Свободі» часів Снилика вони так і не з’явилися – тогочасний редактор вважав, що з їхньою публікацією це буде вже зовсім інша газета, не того спрямування, якого він дотримувався.

Прощаючись із відомим українським спортсменом, журналістом та громадським діячем, Ервін Черовський зазначив: «Зенон, на жаль, помер небагатою людиною. Його ігрові дні закінчилися задовго до появи «бізнесового футболу» в США, який, без сумніву, віддячив би йому фінансово за такий великий талант. Та все ж, він був чоловіком, багатим духом, який прожив життя в пошуках благ свободи й демократії для всіх».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(8 голосів)

Також буде цікаво: