Розмова з Богом

Мені наснився Бог… Я гуляла нічним середмістям і раптово почула грім – перший весняний грім. Чомусь в ньому вчувалися звуки церковних дзвонів, як на гаївках у селі…

Страшне чорне небо вмить розкололося навпіл срібною блискавкою, осяялось… З нього по стареньких, вже порепаних дерев’яних східцях, сходив Бог, такий, як на бабусиній іконі. Чомусь промовляв до мене татовим голосом.

Я вклякла, почала щиро молитися. Щиро – не виходило, – страх паралізував душу. Ноги підкошувались, руки тремтіли, чоло вкрилося краплинками холодного поту; опустила голову, закрила очі, в них – мурашки…

Мимовільно відчула на плечі дотик сильної Божої руки.

– О, Боже, – вирвалося із глибин середньостіння, закашлялась…

– Так, це Я, заспокойся і не бійся… Відкрий мені своє серце, впусти в свою душу. Довірся мені. Піднімися і ходи зі мною. Хочеш кави?

– Це риторичне питання, Боже, я її хочу завжди.

– Знаю, – усміхнувся, – ходи…

Він повів мене в мою улюблену кав’ярню. Трьома пальцями правої руки відчинив її. Сам заварив моє улюблене «Американо» без вершків та цукру…

Я розм’якла, подумки промовила: «Най ся діє Божа воля» і спокійно присіла за кутовий столик під вікном.

– Ну, кажи, як ти? – питає Бог.

– Та що казати, Боже, ти все бачиш, все чуєш, все знаєш.

– Хочу чути з перших уст, – усміхнувся.

– Даруй, та уста чомусь німіють, ніяковію перед тобою.

– Гаразд, тоді запитаю Я. Do you speak паску?

Моєму здивуванню не було меж. Господь промовляв до мене словами соцмереж… Витріщила на нього свої зелені очі…

– Yes І speak, – відповідаю сміючись, водночас сумно зазначаю, – не вдалася сего року, запала…

– І знову бачу страх в твоїх очах, – відрізав Бог. – Ну, як ти не можеш зрозуміти, що цей страх паралізує твій рух до мене, більше скажу: він руйнує твоє тіло та душу. Я люблю тебе шалено, заради тебе понизився і зійшов із небес, став таким, як ти, щоб тобі було легше довіритися. Не бійся.

– Боже, ну хай буде так, як ти хочеш, вірю, що любиш мене, і сам знаєш, що мені потрібно.

– Оце вже краще, – всміхнувся, – ЖИВИ, ТВОРИ, ЛЮБИ, цілковито покладаючись на мою волю, дозволь мені діяти в тобі. А тепер повернімося до твоїх пасочок, що не вдалися; згадаймо карти твоїх бажань на місяць – молодик й усі твої пристрасні сподівання на повню…Ти плануєш, а Я сміюся. Хіба ж ти не чула: Не можна двом панам служити. Всі ці твої буденні забобони – не що інше, як фальшиві ідоли сьогодення. Що це за червона ниточка на твоєму зап’ясті? Розірви її, викинь геть, і щоб більше Я цього не бачив.

– Боже, Ти мене ревнуєш? – відважуюсь кокетливо запитати.

– Так, – серйозно відповідає, – і маю на це право. Бо ти – моя власність з усім, що маєш. Я борюся за тебе, а ти блукаєш у фальшивому світі фальшивих божків. Мені болить це. Не роби так більше.

– Караюсь, Боженько, мучуся, каюсь… Прости… Ревно приймаю Твою святу любов до мене, постановляю більше не блудити.

– Я вірю тобі, – обійняв мене. – А знаєш чому? Я помітив, що мене по-справжньому люблять дві категорії людей – це розкаяні грішники і святі. І перші, і другі, як діти, вони не прагнуть щось заслужити собі через Мене, не прагнуть підписати зі мною контракт, вони просто люблять мене із вдачею дитини. Ти – далеко не свята, але Я люблю тебе і прощаю.

– Боже, а ще підкажи, як маю боротися з тим другим паном?

– Забудь про нього. Пам’ятай про мене. А коли він нагадає тобі про себе, як мене не буде поруч, то просто смійся з нього, ігноруй його. Повір, він – смертельно серйозний і дуже боїться тих, що насміхаються з нього. Вчини так у відповідний момент і сама побачиш: він відійде.

– Дякую тобі, Боже. Отак розмовляла б з тобою вічність, та мушу йти…

– Йди і розмовляй… Хто тобі боронить? Промовляй мені у СЛОВІ, в пісні, в танці, в намальованому з сином сонечку, в подарованій мамі квітці, в звареному для чоловіка борщі, в усіх добрих намірах та справах… Просто будь зі мною в усіх своїх помислах та діях… І не бійся, чуєш, не бійся, я – не строгий поліцай, я – справедливий. ЛЮБИ І РОБИ, ЩО ХОЧЕШ. Ага, мало не забув, напиши мені вірша… Па-па.

– Боже мій, а Ти ще прийдеш? Коли?

– Завтра – усміхнувся.