Відродження «Іліади»: «Україна козацька» Історія Найактуальніше 

Відродження «Іліади»: «Україна козацька»

15 вересня 350 аудиторія Львівського національного університету імені Івана Франка радо привітала історика, професора, прозаїка й поета Валентина Северинюка з презентацією його нової книги «Україна козацька». Це унікальна історична поема обсягом 470 сторінок. У книзі автор згадує понад триста імен відомих постатей історії нашої Батьківщини, а також використовує цитати сімома мовами. Робота над поемою почалася з дослідження фольклору. Позаяк автор ‒ кандидат історичних наук, його твір має потужну фактологічну базу. Зокрема, Валентин Северинюк переклав маніфест Катерини ІІ 1775 року, який красномовно іменує в поемі «некрологом». Після презентації (до речі, із декламуванням уривків твору – див. нижче) письменник радо погодився відповісти на наші запитання.

«Україна козацька»
«Україна козацька» вийшла у львівському видавництві «Каменяр». Художнє оформлення Лідії Чир

– Численні переїзди вплинули на вашу творчість?

– Насправді їх було небагато. Так склалося, що народився я на Волині, виріс на Вінниччині, навчався й жив ув Одесі, саме там і поринув у науку. Уже багато років проживаю в Запоріжжі. Мабуть, це залишило якийсь слід, хоча відстежити його розумом чи душею я не можу… Скоріш за все, він таки є: можливо, доля занесла мене в Запоріжжя не випадково. Навіть не знаю, чи написав би цю книгу в іншому місті. А тепер знову приїхав до Львова. Символічно історія запорізького козацтва є історією всієї України. Ось так усі шляхи перетнулися.

– У такого плодотворного автора має бути невтомна муза. Що для вас є джерелом натхнення?

– Невтомна муза ‒ Кліо, покровителька історії. Оскільки спершу я здобув історичну освіту, став кандидатом історичних наук, потім почав вивчати філософію і міфологію, натхнення дала, мабуть, сама тема. Два роки тому я несподівано для самого себе взявся за написання словника українських прислів’їв і приказок. Він тематичний і коментований, а провідною темою була козаччина. Через те, що українські прислів’я ‒ не просто мудрість, а мудрість римована, деякі рими врізались у пам’ять. Відтак я написав невеликий твір, присвячений Сагайдачному. Однак потім збагнув: треба писати або про все, або нічого, адже гетьманування Сагайдачного ‒ далеко не одна сторінка в літописі України.

– Нині історична поема ‒ далеко не пересічний вибір жанру, дехто навіть вважає його мертвим. Яка ваша думка з цього приводу?

– Мабуть, він справді мертвий для тих, які вивчають історію лише з підручників, на основі фактів і коментарів. Однак, щоб справді збагнути історію, треба наснажити її емоціями, почуттями, настроями. Якщо не занурюєшся в цю глибу самотужки, навряд чи зможеш відчути її. Тому в мене і виник такий задум ‒ поєднати факти й емоції, історію, документалістику і літературу в синтетичному жанрі. Сподіваюся, колись йому дадуть назву. Але передусім мені самому було цікаво, що ця книга вийшла емоційно документальною. У цьому й полягає її особливість, зважаючи на відгуки читачів.

– Відчутно, як ви тепло ставитеся до Запорізької Січі. А якби ви жили в той час, яке козацьке прізвисько обрали б?

– Моє прізвище Северинюк, а колись, як відомо, був гетьман Северин Наливайко. Чи є тут якийсь звʼязок, я не знаю, проте в одному з фрагментів книги, присвяченому Наливайку, я вказую на те, що «северус» означає суворість, тому шляхта і давала драла від цього славного козацького отамана. Можливо, я назвався б Северусом, козаком Северусом.

– Що вам як науковцю запам’яталося найбільше під час вивчення фольклору й історії козацтва?

– Я проводив власне дослідження, збираючи прислів’я, хоча й доповнив їх почутими від людей висловами. Однак вони не стосувалися козацтва. Відтак я відкрив для себе чимало козацьких дум, балад, пісень, і власне стиль цієї книги близький до народного. Віршована форма тексту збережена до останньої сторінки. Стиль написання цієї поеми обраний не випадково: думаю, він полегшить читання і сприйняття твору.

– У важкий для держави час її очільником має бути мудра особистість, на кшталт когось із видатних історичних постатей. На ваш погляд, хто сьогодні потрібен Україні?

– Історія нас навчила того, що вона не буває однозначною. Це не новина, що в ній чимало очільників та інших учасників політичного процесу. Світовий досвід засвідчує, що політика ‒ це одвічна боротьба на тлі зміни інтересів і пріоритетів. Наша історія вчить того, що політик має бути готовий абсолютно до всього. Треба вміти обстоювати свої інтереси тоді, коли ніхто не зробить цього за тебе, маневрувати, інколи навіть називати другом того, кого ніколи не назвав би так в інших обставинах. Хорошим очільником буде людина багатогранна, у ціннісному спектрі якої домінуватимуть національні інтереси.

* * *

Письменник пішов, залишивши по собі приємне враження з присмаком козацького кулешу. Ми вдячні за нагоду поговорити з таким цікавим і талановитим спадкоємцем літературних традицій великих історіографів минулого.

P.S.: Пропонуємо також ознайомитись із передмовою до книжки, яку написав відомий український поет і науковець Ігор Павлюк. Нижче подаємо кілька уривків з поеми Валентина Северинюка «Україна козацька».

Тож історія на всіх
правди не настачить:
кожен чує по-своєму,
по-своєму бачить.
Всеї правди не знайти
в жоднім фоліанті.
Правда – в совісті, в душі,
в мудрості, в таланті.
У любові до землі,
отчого порога,
і у тому, щоб тихцем
не гнівити Бога.
І у пам’яті, що ми –
руси-українці,
предковічні племена –
ратаї-трипільці.

*

Це не вигадка, а правда!
Всі про те казали:
запорожці не один раз
Польщу рятували
від Туреччини і Криму –
тим усе кортіло
глибше стріли устромити
в християнське тіло.

*

На Дністрі, біля Хотина,
заревли гармати!
Сам султан прийшов з Царграда
Польщу воювати!

Поклонилася Варшава
цісарю і папі.
Ті відмовили чемненько:
– Й ми не так багаті…

Козаки, рятуй Корону!
Річ навербувала
до реєстру двадцять тисяч!
Двадцять – Січ прислала.
Ще ніколи стільки війська
козаки не мали!
І ніколи стільки крові
враз не проливали!

…На турчина воювати,
турка з Польщі виганяти,
турка з Польщі виганяти,
свою землю одбирати.
Хто ж турчина ізвоює,
тому пан коня дарує.

Українці і поляки
(попри їх незгоду)
разом важили життями
за Христа й свободу!

Аж за місяць все скінчилось
армії втомились.
Хоч затято воювали –
швидко замирились.

*

Обіцяла Польща туркам
смертю покарати
козаків, якщо ті стануть
Порті заважати.

«На війні козакували,
а тепер до пана
повертайтеся у ярма!»

Отака-то шана
перепала «руським Грицям»,
що в годину грізну
врятували від погрому
«віру та Вітчизну».

Може, хтось не добачає…
Тільки це не значить,
що у нас нема героїв –
совісний побачить!
Головне – самим навчитись
знати й пам’ятати:
і за честь, і за безчестя
кожному воздати.

*

…Тут згадаємо, між іншим,
про великий клопіт,
у який на тридцять років
вскочила Європа.

Воювали між собою
два ворожих блоки:
на чолі – Париж і Відень,
інші – на два боки:
за французами – Росія,
Швеція, голландці,
а за Віднем – Посполита,
папа та іспанці.

Козаки у тих подіях
також участь брали,
навіть, кажуть, для французів
Дюнкерк штурмували.
«Напівдикі», «незбагненні»,
«нація чудова»,
«войовничі», «героїчні»… –
вишукана мова!

Так казали у Парижі,
ще й не раз писали
і Конде, і Мазаріні –
козаків вітали.

*

Та нарешті дочекались!
Можемо співати:
«Ще не вмерла України…» –
дай Бог не вмирати!

Українські громадяни
мають знати, скільки
за словами тими горя
і звитяги! Тільки…
не кладімо давню славу
в бутафорні скрині,
з неї «іграшок» для себе
не творімо нині.
Шана тим, хто копіткою
працею насправді
до традицій навертає
наші душі спраглі.

Не затим, аби колишні
множити образи
та на ближнього сусіда
гартувати м’язи,
розгортати без потреби
«бойового стяга»;
пам’ять – пращурам данина,
а собі – повага.

Не фарбуймо «білі плями»
в кольори партійні,
не зчиняймо на могилах
політичні війни.
І не чубмося, хто більше
покладе в кишені,
не ганяймося за вітром,
наче навіжені.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: