Донецький національний університет врятував інтелектуальний потенціал Донбасу

Неоголошена війна розділила Україну на два табори, але життя продовжується по обидва боки фронту. Розділеним став і Донецький національний університет. 70% викладачів (приблизно 500 осіб) і понад 50% студентів (а це майже 7 тисяч) вирішили навчатися в українському університеті.

«Важко було. Дуже важко було прийняти це рішення, приїхати сюди, усе кинути. Я виріс в Україні. Я народився в Україні. Я в школі вчився під українським прапором. В університеті, коли вступав, теж український прапор висів. А коли його зняли і повісили цю “гниль триколорну”, я туди більше не заходив», – розповідає Ельдар, студент третього курсу історичного факультету. Він один із перших переїхав до Вінниці «заново будувати університет». «Хто підлогу мив, хто парти тягав, – готувалися до відкриття 3 листопада. Потім облаштовували адмінповерх», – розповідає студент. «Перевезли все з Донецька?» – запитую я і чую відповідь: «Нічого звідти не привезли». «У Донецьку університет мав 11 повністю облаштованих навчальних корпусів, 4 гуртожитки на 2000 осіб, профілакторій, великий автопарк – усе це захопили терористи. Було втрачено всю матеріально-технічну базу, – розповідає проректор із науково-педагогічної та навчальної роботи Подольський Ростислав Юрійович і додає, – але ми вберегли людей, а це головний капітал нашого університету».

Враховуючи складну ситуацію в країні, суттєвої підтримки від держави університет не отримує. За словами Ростислава Юрійовича, це стосується не лише ДонНУ, але й усіх переміщених ВНЗ. Від держави надходять кошти, які повністю забезпечують оплату праці викладачів і співробітників університетів, стипендії студентам, частково покривають оренду корпусів та комунальні послуги. Відновлення матеріально-технічної бази відбувається як власними силами, так і за підтримки міжнародних і благодійних організацій, приватних осіб.

Студентам зі Сходу України довелося пережити чимало трагічних подій. Ще під час Євромайдану думки викладачів і студентів ДоННУ розділилися. Налаштовані проукраїнськи відвідували мітинги в центрі Донецька. Неподалік збирався і «антимайдан», на який, за словами Ельдара, звозили навіть пияків із Ростова. Студенту одного разу довелося втікати від таких «активістів», стало в пригоді те, що добре знав усі вулички міста. Того ж дня на мітингу зарізали одного з учасників мирної акції за єдність України. Ельдар розповідає, що вже тоді він вирішив: його дім – Україна. Коли почалися активні бойові дії, донецький патріот із сім’єю їздив Україною в пошуках місця проживання. Частина його родини залишилася у м. Бахмуті (Артемівськ), дім у Донецьку продали. Ельдар сумує за рідною домівкою, однак його надія на повернення щодня стає все примарнішою. Водночас звикає до життя у Вінниці. «Клімат у вас тут інший, – каже, – волого дуже. У нас у Донецьку більш сухий. У вас сніговика можна зліпити».

Незважаючи на труднощі – як матеріальні, так і психологічні, – навчальний процес в університеті не переривався. Студенти продовжували дистанційно опрацьовувати матеріали. Ініціативна група підготувала і надіслала Міністру освіти і науки лист із проханням посприяти збереженню Донецького національного університету як українського вишу. «І тоді наші студенти трішки налякали міністерство тим, що можуть вивести людей на демонстрації. Їм зателефонували, і в процесі переговорів було обрано Вінницю для переїзду, – розповідає Дмитро Головченко, який уже понад рік живе у Вінниці. – У цей непевний час значна частина (багато) студентів розпочала навчання в інших університетах, коли можна було стати вільним слухачем. Потім з’явилася нагода залишитися на бюджетній формі навчання. Більшість так і зробила».

Загалом на якість освіти переїзд суттєво не вплинув. «Були певні втрати серед професорсько-викладацького складу, адже деякі залишилися у Донецьку або перейшли до інших ВНЗ, а більшість зосталася вірною університету», – говорить проректор ДонНУ Ростислав Подольський. Слова проректора підтверджує і рішення одного з викладачів безкоштовно виконувати частину роботи. Цю історію розповів Дмитро Головченко. «Ще є аспект морального єднання. Нещодавно зустрівся з викладачем, який, зважаючи на обставини, паралельно працює в Ужгородському університеті, а на нашій кафедрі навчає курсовиків і аспірантів. От він і каже, мовляв, при нагоді поговори зі студентами, може, хтось захоче писати у мене роботу. Адже аспіранти закінчать навчання, і зв’язок з університетом обірветься. Уявляєте, він був готовий формально, навіть безкоштовно залишитися в нашому ВНЗ», – говорить Дмитро.

Запитуючи у студентів про проблеми університету, неможливо почути скарги чи нарікання. Через якийсь час вони все ж зізнаються, що є потреба в гуртожитку, бо живуть в одній кімнаті по четверо. Про те, що відсутність гуртожитку є головною проблемою університету, говорить і Ростислав Подольський: «Якщо тепер у ДонНУ є вже три навчальні корпуси, дуже швидко відновлюється матеріально-технічна база (навчальне й лабораторне обладнання, комп’ютерна техніка, меблі), то з житлом для студентів і викладачів набагато важче». Немає житла і в багатьох викладачів, тож кожен сам шукає вихід із ситуації. «Є викладачі, які живуть у Києві, а раз на місяць, або в певний період упродовж семестру приїжджають і роблять начитку лекцій зі свого предмета», – розповідає Дмитро і додає, що складно за такий короткий проміжок часу опанувати всю дисципліну. Сьогодні керівництво вишу веде перемовини як із міжнародними, так і з вітчизняними спонсорами, які могли б інвестувати в академмістечко університету.

Зараз у ДонНУ навчаються 4500 студентів та працюють 400 викладачів. За результатами вступної кампанії 2015 року студентські лави поповнили 2400 осіб на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях та формах навчання. Це дуже хороший результат, зважаючи на ситуацію, в якій опинився університет. Наступного року університет очікує ще більше студентів. На запитання, чи сподіваються освітяни повернутися у звільнений Донецьк, Ростислав Подольський відповів, мовляв, надія завжди є, але є й об’єктивна реальність, яка вказує на те, що повернення відбудеться не скоро. Більшість викладачів та співробітників університету зосереджена на повному відновленні діяльності ВНЗ, а також на його розвитку. У найближчих планах – створення на базі ДонНУ потужного науково-освітнього комплексу європейського типу, який буде одним із найкращих в Україні.