Музей іграшки у Львові: локація для ностальгії або мірило прогресу
Віднедавна у Львові запрацював музей іграшки. Місце, де сотні забутих забав віднайшли своє нове призначення. Так, у невеличкому приміщенні, позаду Театру опери і балету, Павло Морозовський зумів розташувати понад триста експонатів. Як наголошує повелитель цього іграшкового царства, це далеко не межа, а у його сховищі є ще багато іграшок, які після ремонту будуть долучені до експозиції. Якщо переглянути стенди, то можна їх всіх поділити на певні періоди.
Найдавнішими іграшками музею є «Скаути», які були виготовлені у 30-х роках минулого століття. Їх колекціонерові подарували з Англії. Переглянувши всі експонати, можна одразу зрозуміти, які з них були виготовлені раніше. Адже відрізняються як за формою, так і за розписом. Павло демонструє персонажів з казки й пояснює, що одного й того самого героя можна відрізнити по роках, адже ті іграшки, що стали наступниками, відрізняються своєю яскравістю. Важливим є й питання, з чого їх виготовляли, адже більшість забавок і в наші дні мають пристойний вигляд. Впродовж екскурсії колекціонер пояснив, що раніше іграшки тестували в Інституті іграшки у Києві, який з 2005 року став Музеєм іграшки. Там, перш ніж продавати іграшки споживачам, їх давали дітям і перевіряли, як ті ними бавляться. Такий контроль давав змогу зрозуміти всі переваги й недоліки іграшки у виробництві.
Як зазначає Павло, у музей приходять як діти, так і дорослі. Адже хтось може віднайти якісь іграшки, якими й сам грався у дитинстві. З цим пов’язані сотні історій, які так чи інакше створюють загальне враження у музеї. Натомість діти, які звиклі до сучасних іграшок, так само виділяють цей вимір казковості. Адже там вони можуть відчути різницю між сучасністю й минулим. Тож не дивно, що після екскурсії поміж стареньких іграшок хтось стане палким поціновувачем старовини, а для когось сучасність є первинна.
Для Павла Морозовського всі його експонати надзвичайно важливі. І не тільки тому, що були куплені або ж подаровані, а тому, що кожен із них став втіленням певної епохи або ж його власної історії. «Найцінніша іграшка для мене, – розповів Павло, – це та гумова курочка, яка вже стала зіркою на телебаченні, на радіо. Найочікуваніший подарунок, тому що іграшок не було. Звідки з’явилась ця курочка? Бабуся й дідусь, продавши товар з господарства, купили харчів, а мені – цю іграшку. Ці емоції запам’яталися».
Серед сотні різних іграшок колекціонер виділяє ще одну – «На чайник». Адже одяг цієї іграшки пошитий у національному стилі, що не завжди було притаманним для того періоду.
Павло Морозовський продовжує втілення своїх дитячих мрій. Дуже хоче, аби в його колекції з’явилася і знаменита «Залізниця». Музей стає місцем показу для різних іграшок. Велика їх частина ще не представлена. Колекціонер зараз працює над розширенням музею, аби там могли проводити дозвілля діти.
Вочевидь, музей має наповнюватися новими іграшками. Тож усіх, хто має такі ж раритетні надбання й не знає, куди їх подіти, власник закликає приносити іграшки в музей, і тоді вони будуть представлені. Якщо ж іграшки в занедбаному стані – не біда, колекціонер своїми силами їх ремонтує. Долучитися може і будь-хто з відвідувачів виставки – було б бажання і відповідні навички.
На думку колекціонера, його музей зможе зайняти власну нішу серед інших подібних в Україні. Тим паче, що серед численних музеїв Львова іграшковий стане новим етапом прогресу. Адже такі музеї є в інших державах і мають попит серед туристів та місцевих жителів.