Іван Павло Великий (Частина 1. Людина, яка змінила світ) Історія Найактуальніше 

Іван Павло Великий (Частина 1. Людина, яка змінила світ)

Є таке поняття – вічні вартості. У природі людини закодовано постійний елемент – релігійний настрій. Без віри у Вищу Реальність неможливо культивувати шляхетну свідомість. Дуже влучно про це сказала Ліна Костенко:

А все залежить від людських зіниць:
В широких – відіб’ється вся епоха,
У звужених – збіговисько дрібниць.

Іван Павло ІІ
«В широких – відіб’ється вся епоха…». © magnificat.lt

Як створений оригінал людина мусить динамічно розвиватися, тобто вчитися, багатіти знаннями й досвідом – очевидно, з Божою поміччю, довірою до Творця. Інакше, як влучно висловлюються поети, перетворимося у своєрідний second hand, відтак життя ставатиме сумним і нестерпним. Доведено давно, що вартісне життя мусить вміщувати у собі три елементи: релігійне наснаження, філософічне розуміння й наукові засоби. Факти життя тут самоочевидні, спекуляції згубні. Ми продовжуємо безперестанку оформлюватися у здорові й суцільні форми співжиття, пам’ятаючи, що тільки істина дає впевненість.

Молода людина, для якої не байдуже, як вписуватися у сучасну зашарпану дійсність – чи пристосовуватися до культури тимчасовості, чи, навпаки, осенсовнювати своє буття нетлінними вартостями – неодмінно шукає взірці серед тих постатей, які несуть те паломництво, що його потребує нинішня епоха. Якими б способами апологети мамони нині не забаламучували людей словами-амебами, як би не отруювали свідомість орієнтиром на дочасність (навіть «узаконили» термін – «все минає» – anything goes), Провидіння в переломні моменти історії посилає у світ такі особистості, які несуть властиве паломництво, що його потребує наш час.

Кароля Войтилу, Краківського Архиєпископа, було обрано на Петрів Престол
16 жовтня 1978 року 58-річного Кароля Войтилу, Краківського Архиєпископа, було обрано на Петрів Престол. © corriereobjects.it

З дистанції 40 років, відколи Кароля Войтилу, Краківського Архиєпископа, обрано на Петрів Престол (16 жовтня 1978 р.) і Новий Папа вибрав собі ім’я Іван Павло II, виразно бачимо Його величезну роль у світоглядній переорієнтації світу. Вже перші слова-орієнтири – «Не бійтеся!», «Широко відчиніть нарозтіж двері для Христа» – збудили мільйони людей на усіх континентах від засмоктаності буденщиною, духовних злиднів, деградації, пласкої соціології, безглуздого гедонізму, цинізму, планетарного зодноріднення. У сотнях книг багатьма мовами, тисячах статтях-розмисленнях, публікаціях-дослідженнях донині з’ясовується спадок учительства Святішого Отця, що охоплювало надзвичайно широкий спектр сенсовних проблем. Поглиблення взаєморозуміння й співпраці культур і цивілізацій, переосмислення ролі релігії, знакових постатей історії, синтез віри і культури, діалог християнства з ісламом, буддизмом, іудаїзмом, іншими віровченнями. Також: роль мистецтва, служіння журналістики правді й справедливості, поборювання масових злиднів і неуцтва на континентах, прийняття Декларації про права націй, об’єднання Європи на засадах рівноправності культур, «двох легенів», збереження її християнських фундаментів, бачення майбутнього європейського континенту не лише у контексті політики та економіки, здомінування життя егоїзмом і споживацтвом. Рівно ж обґрунтування свободи як істини, окреслення візії «цивілізації любові», соціального милосердя, шліфування Людини як Боготвірного феномена (доречно у цьому сенсі нагадати традиційні розмови за участю філософів, істориків, соціологів, публіцистів, митців у Castelgandolfo). Окреслено роль молоді у переході від комерційно-маніпулятивної цивілізації до духовної, оскільки демократія без цінностей легко перероджується у закамуфльований тоталітаризм, відтак, як підкреслюють сподвижники Святішого Отця, з активності та піклування про людину народилися Дні Молоді у всьому світі, та багато інших наболілих викликів епохи.

Напрям Його щирих, шляхетних думок відчули мільйони людей у багатьох містах і регіонах Європи, Африки, Латинської Америки, США і Канади, Азії, Австралії. Він так багато подорожував, аби бути поруч з людьми не тільки в думках і молитві, а й фізично. Зішлемося на типовий приклад – у книзі архієпископа Мечислава Мокшицького і Бригіди Грисяк «Вівторки любив найбільше. Розповідь про щоденне життя Йоана Павла II» на питання про перше паломництво за океан і перші враження знаходимо захопливу відповідь: «Мексика його любила. Уся Латинська Америка його любила. На першому місці була Божа Мати, а потім Святіший Отець. Відчували, що Йоан Павло II їх вирізняє, адже в першу апостольську подорож поїхав, власне, до Мексики. І там сказав: «Мексика – завжди вірна». Його вважали за свого і завжди йому виявляли велику любов і величезну пошану. Я запам’ятав викладені квітами вулиці – буквально килими з квітів, довгі кілометри. У нас у Польщі цього не було. Там була така традиція. На вулицях співаючі натовпи».

Візит Івана Павла ІІ в Мексику
Візит Івана Павла ІІ в Мексику, 1990 р. © cruxnow.com

В останній своїй книзі «Пам’ять та ідентичність. Бесіди на зламі тисячоліть», яка стала своєрідним духовним заповітом, Іван Павло II репрезентує свої особисті рефлексії про знакові історичні події крізь призму християнської філософії. Самі підрозділи є надто промовистими: «Межа зла», «Свобода і відповідальність», «Осмислення Батьківщини (Батьківщина – Нація – Держава)», «Осмислення Європи (Польща – Європа – Церква)», «Демократія: можливості та небезпеки», «Епілог – «Хтось провадив ту кулю» (про замах Агджі 13 травня 1981 року). Є у цих діалогах таке судження: «Я живу в безнастанній свідомості того, що в тому, що у словах і ділах, через які я виконую своє покликання і посланництво, своє служіння, є щось, що не є суто моєю ініціативою. Я знаю, що це не лише я дію в тому, що я роблю як Наступник Петра». Над цими словами варто замислитися, причому замислитися надовго, аби збагнути найсуттєвіше: світом керує Боже Провидіння.

Мехмет Алі Агджа на площі Святого Петра стріляв у Папу
13 травня 1981 року член турецького ультранаціоналістичного угруповання Мехмет Алі Агджа на площі Святого Петра стріляв у Папу, важко поранивши його. © nydailynews.com

Висока активність душі Кароля Войтили шліфувалася в атмосфері драматизму життєвого шляху: у віці 9 років тяжко пережив смерть матері Емілії (Їй присвятив свій юний вірш – «Над Твоєю білою могилою…»), три роки опісля помер старший брат лікар Едмунд Войтила, академічну й театральну кар’єру обірвала Друга світова війна, праця в каменярні, заснування таємного театру, сховки від нацистів, смерть батька у 1941 році. Водночас – глибоке пізнання історії, яка має духовний стрижень, саме таке бачення традицій свого та інших народів підліток засвоїв, читаючи твори речників польського романтизму Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Кипріяна Каміля Норвіда та інших майстрів пера. Словацький вважав, що «Дух» має породити постать Папи-слов’янина. Нагадаймо собі ще раз такі велемудрі визначення (звернімо увагу: це була перша половина ХІХ століття):

«Довкола розбрат, і Бог б’є нині
В могутній дзвін.
Це трон для папи, для слов’янина
Готує він…
Народи різні виведе з тіні
В сяйво, де Бог…
Поллється світло віщого слова
В кров наших жил.
В серця проникне та світлість Божа –
Неспинний рух.
Все, що задумав, – звершити може,
Бо сила – дух.
А треба сили, аби словами
Збудити світ.
І вже ступає папа слов’янський
Братом для всіх…
З ран світу викине всю гнилість,
Хробацтва гніт.
Він дасть любов, здоров’я, щирість,
Врятує світ.
Усе з костьолу вимете сміття,
Очистить вхід.
Бога покаже в творчості світу –
Його прихід».

Показово, але в одній поезії сфокусовано світогляд знаменитого польського поета, водночас – розуміння реалій тодішньої епохи й потребу докорінної переорієнтації людства на основі несхитних цінностей любові та віри, які пробуджують і зміцнюють моральні сили, а також винаходу нових вартостей буття у відповідності до потреб модерної епохи. Показово теж, що у своїх поезіях Войтила-поет також утверджує, як довели фахівці, земнобожість людського єства. Бодай один приклад, фрагмент з поезії «Думаю – Вітчизна»:

«Коли подумаю – Вітчизна, – завжди себе висловлюю і закорінюю,
Мовить про це мені серце, наче межа затаєна, котра від мене біжить до інших,
Щоб огорнути майбутнім, давнішим, як кожен із нас:
Виливаюся з неї… і коли мислю – Вітчизна – замкнути в собі хотів би, як скарб.
Питаю постійно, як його збільшити, як розпросторити простір, яким Вітчизна заповнює»
(Див.: Кароль Войтила. Вибрані поезії. – Львів, 2001. – С. 7).

Нечасті хвилини відпочинку
Нечасті хвилини відпочинку… © bergamopost.it

Поступово, а потім дуже динамічно, вже як Святіший Отець, він розпросторював простір думки, почування, любові, візії взаємопізнання й плодотворної взаємодії народів, культур і цивілізацій. Закономірно, що життєпис найбільшого морального авторитету світу ХХ століття відтворено багатьма мовами у сотнях фундаментальних досліджень. Велике враження справляє, зокрема, книга американського богослова, журналіста і католицького громадського діяча Джорджа Вайгеля «Свідок надії. Життєпис папи Івана Павла II» (Львів, 2011). Вона стала міжнародним бестселером і була перекладена багатьма мовами, у тому числі українською; у 2001 році вона лягла в основу однойменного документального фільму, а в 2010 році вийшло друком її подовження «Кінець і початок: Папа Римський Іван Павло II – перемога свободи, останні роки, спадщина». Також дуже цінними є книги французького журналіста Бернарда Лекомта «Пастир» (Bernard Lecomte. Pasterz. – Krakow, 2006) «Слово Святішого Отця Івана Павла II до України» (Львів, 2001), «Jan Pawel II. Wiara і kultura. Dokumenty, przemowienia, homilie» (Rzym – Lublin, 1988), «Co Jan Pawel II mowi o zjednoczeniu Europy (Krakow, 2003).

Книги американського богослова
Книги американського богослова, журналіста і католицького громадського діяча Джорджа Вайгеля про Папу видані у Львові українською мовою

1994 року американський журнал «Time» оголосив Івана Павла II «Людиною року». Серед Римських Пап було 195 італійців, 15 французів, 14 греків, 8 сірійців, 10 німців, 5 іспанців, 2 африканці. 264-ий за ліком Іван Павло II на римському престолі був третім щодо тривалості свого понтифікату: від 16 жовтня 1978 року до 2 квітня 2005-го, тобто 26 з половиною років. Здійснивши понад 200 пасторських поїздок по світу, Папа побував у 125 країнах. На аудієнціях прийняв майже 20 мільйонів людей. Він був першим понтифіком, який умів просити пробачення. Його похорон через телебачення оглядала половина людства – мільярди!

З нагоди 40-річчя понтифікату Святішого Отця мас-медіа світу вмістили глибоко аналітичні матеріали про його роль у поверненні надії мільйонам людей на земній кулі в переборенні зла. Аби, підкреслив французький публіцист Андре Фросар, у день вибору Войтили на папський престол, історія на хвилину дозволила промовити вічності…, передати щиру правду про Ісуса,… вести шляхетну боротьбу за правду і справедливість,… молитися за Милосердя,… викристалізувати сенс життя,… збороти комунізм,… окрилити серця своїх родаків протягом восьми візитів до Польщі (Rozmowy z Janem Pawlem II. «Nie lenkajcie sie». – Krakow, 1983).

Спеціальний випуск журналу
Спеціальний випуск журналу «Tygodnik Powszechny. Historia», присвячений 40-річчю понтифікату Івана Павла ІІ

Конкретніше про спеціальний номер краківського журналу «Тижневик для всіх» (Tygodnik Powszechny Historia – 16. Х. 2018). Принагідно: тут Войтила опублікував першу свою публіцистичну статтю, а потім часто виступав на його сторінках з концептуальними матеріалами. У зазначеному номері на 98 сторінках обговорено такі проблеми: «Жовтень 78: коли світ затримав віддих», «Політик, навчитель, людина діалогу». «Що нам залишилося після Івана Павла II». Відтворюючи попередні публікації, з дистанції десятиліть бачимо один з переломних етапів вселенської історії, коли обранець Провидіння відважно заявив: «На кризу цивілізації треба відповісти цивілізацією любові».

Смислові акценти статей-розмислень видатних публіцистів, вчених, релігійних постатей, політиків, неначе мікроенциклопедія 40-річчя понтифікату, дають колосальний імпульс до властивої оцінки нинішніх часів і пошуків світу духовності. Власне, принагідно пригадуються слова Андре Мальро: «ХХI століття або стане духовним, або його не буде взагалі». Отож чільні думки, факти, візії:

● Конклав (від лат. Cum clawe: під ключом) вибрав Папу на восьмому голосуванні. Серед багатьох аргументів на користь краківського митрополита Кароля Войтили багатовимовним і перспективним виявився такий: у Польщі відчувалася криза марксистської ідеології, а також швидке падіння «реального соціалізму»; водночас на Заході набирала сили атеїзація суспільства, отже – релігійний досвід Східної Європи давав можливість зупинити процес дехристиянізації «передової цивілізації». 58-річного Папу вітало близько 300 000 осіб на площі Святого Петра. Головний редактор тижневика Єжи Туровіч, який перебував у Римі, підкреслив: «Папа говорить італійською мовою, без папірця,… посміхається, підносить руки вгору, вітаючи людей. Біля керма лодки Петра нова людина, новий стиль, новий понтифікат; Перший некомуністичний прем’єр Республіки Польща

Тадеуш Мазовєцький висловив надію на роль Папи в універсалізації ментальності поляків, розширенні перспективи буття; Кардинал Стефан Вишинський, примас Польщі, наголосив на багатій особистості, глибокій релігійності, філософічності мислення, інтелектуальному форматі «гураля з Вадовіц», який «віддавав серце, думки, час, своє життя, чарівну посмішку студентам»; Показовими стали позитивні реагування світової преси, зокрема «Корр’єре делла сера», «Вашингтон пост», «Балтімор сан», «Волл стріт джорнел», «Лє Фігаро», «Лє Монд», «Лє Матін» – усі вони висловили надію на те, що новий Папа допоможе змінити профіль Церкви у ХХI столітті;

● Як народжувався Войтила-політик. Він учився все життя. Знав добре суть комунізму, робітничий рух. Вмів «виривати» з-під впливу комуністів людей. Його полеміка з тезами марксистів полягала на репрезентації противаг, тобто кращих варіантів, на ефективності розмов з інтелігенцією. Він не просив, а пропонував. Зустрічі з Рональдом Рейганом, Ясіром Арафатом, Михайлом Горбачовим, Біллом Клінтоном, Володимиром Путіним переконали світ: мусимо зупинити ворожнечу між народами, культурами, цивілізаціями, забезпечити справжні права людини як Боготвірного феномену.

Михайло Горбачов з дружиною Раїсою у Ватикані
Останній очільник СРСР Михайло Горбачов з дружиною Раїсою у Ватикані 1 грудня 1989 р. © API/Gamma-Rapho

Особливо наголошував на духовній єдності Європи, звідси «теологія двох легень» нашого континенту. Теж вчив, зокрема молодь, думати всупереч пропаганді зла. Відкрив багато талантів, оскільки володів атрибутом доброго політика: вмінням гуртувати довкола себе людей видатних, опінієтворчих. Обіч Папи вони ставали зичливішими, добрішими. Багато промовляє відвідування 27 грудня 1983 року у в’язниці Алі Агджі, після чого світову пресу привернули такі слова: «Я розмовляв з ним як з братом, пробачив йому і він викликає у мене довіру»;

Іван Павло ІІ провідує у в’язниці свого нападника
У грудні 1983 року Іван Павло ІІ провідав у в’язниці свого нападника Алі Агджу і пробачив йому. © Bettmann/Getty Images

● Коли Папа каже: «Вибачте». Ключем до понтифікату Івана Павла II є очищення пам’яті й обрахунок сумління Церкви. Адже етична оцінка подій лежить поза компетенціями історика, а є завданням теолога. Діяльність ̶ не лише тривалість подій, зареєстрованих у джерелах, це також історія речей (матеріальна культура), але насамперед люди та їх вибір моральний (історія сумлінь). Багаторазове «моя вина» (mea culpa) стало тривалою спадщиною Папи. Йдеться про неєвангелічні методи вирішення питань, нетолерантність, всупереч волі Христа поділилися й порізнилися, грішили пихою, ненавистю, жадобою панування над іншими, неприйняттям інших релігій, багаторазове приниження прав людей і народів, зокрема жінок, не розпізнавали Христа «в тих, хто голодує, кого переслідують, хто позбавлений права захисту, зокрема на початковому етапі життя». Міжрелігійний діалог з речниками ісламу, іудаїзму виявився, крім особистих зустрічей і вибачень, також у двох зустрічах представників різних релігій в Ассизі в 1986 і 2002 роках. У 1994 році Ватикан нав’язав дипломатичні відносини з Ізраїлем, на аудієнцію до Папи 18 січня 2005 року прибуло 160 рабінів, велике враження на мільйони читачів зробили світлини, на яких Іван Павло II стоїть на колінах біля таблиці у колишньому концтаборі Аушвіц (1979 рік), молиться перед Стіною Плачу в Єрусалимі 26 березня 2000 року. Рівно ж це стосується примиренням з ісламом – йдеться, наприклад, про світлину (14 травня 1999 р.), на якій Папа цілує Коран.

Папа Римський цілує Коран
Папа Римський цілує Коран – священну книгу мусульман, 14 травня 1999 р. © novusordowatch.org

Під час зустрічей з диктаторами Августо Піночетом, (Чилі), Фіделем Кастро (Куба), президентом Австрії, колишнім співучасником нацистів, Михайлом Горбачовим (СРСР) та інших політично делікатних ситуаціях Папа не вдавався до візантійської мови дипломатії, навпаки – відважно й прямо говорив про те, що диктувала вірність посланню Євангелії. Війна завжди є поразкою людства;

● Енцикліка Понтифіка «Турбота про суспільну справу» («Sollicitudo rei socialis», 30 грудня 1987) визначила місце Церкви «на боці убогих людей». Причину злиднів бачив в економічних маніпуляціях багатих країн. У виступі в ООН звернув увагу на те, що не можна допускати, аби війни, що ведуться в егоїстичних інтересах, спричиняли голодну смерть безборонну цивільну людність. Засудив під час перебування в Латинській Америці марксистську «теологію визволення» через революцію. Сприяв діяльності «Карітас»;

● Папа став автором поняття «Нова Єва». Дискримінація жінок – зло. 4 вересня 1995 року в Пекіні почалася Світова Конференція на тему становища і ролі жінок. Серед 22 членів делегації Ватикану було 14 представниць прекрасної статі. На думку Папи, жінка повинна реалізовувати себе згідно зі своїми природніми, емоційними і духовними особливостями. Вони не гірші й не кращі від чоловіків, але рівно ж вартісні. Нагадаймо таку синтезу Його науки про жінок, що міститься в апостольському Листі про гідність й покликання жінки «Mulieris dignitatem» («Жінки гідності», 1988): «Біблійна парадигма «дружини» знаходить свій кульмінаційний пункт у материнстві Богородиці». Тобто жіночість знаходить найповніший вияв у материнстві»;

Відвага віри, відвага розуму. Розбіжність науки і віри стала однією з найбільш деструктивних драм людини. Позицію Церкви щодо Галілея Папа назвав «трагічним непорозумінням». Відносинам між розумом і вірою присвятив енцикліку «Fides et ratio» («Віра і розум», 14 вересня 1998 р.). Критерієм поступу (передовсім технологічного) повинна бути служба людині, «цілій людині у повноті її духовної та матеріальної дійсності». У цьому контексті особливого значення набрала апостольська подорож на Далекий Схід 16-27 лютого 1981 року – зі зворушливою зупинкою для молитви у Хіросімі (Японія) 25 лютого 1981 року. До учасників промовив: «Пам’ятати і пригадувати минуле – це брати на себе відповідальність за майбутнє. Пам’ятати Хіросіму – це брати на себе відповідальність за мир»;

Іван Павло ІІ молиться в Парку Миру в Хіросімі
Іван Павло ІІ молиться в Парку Миру в Хіросімі (Японія), 1981 р. © François Lochon / The LIFE Images Collection / Getty

● Заклик до Європи: Бути вірною своїм християнським корінням.

До спільнот, раніше християнських, а нині таких, які відходять від віри, адресував нову євангелізацію. 20 травня 2003 року двадцять тисяч польських учасників відвідання Риму слухало промову понтифіка. У певному моменті звернення Він відійшов від приготовленого тексту і сказав: «Від Люблінської Унії до Унії Європейської. Наближався референдум у справі входження до Європейського Союзу, а єпископат Польщі не зумів зайняти сконсолідованої позиції, тож усі маніпуляції відхилив власне Іван Павло II: «Входження у структури ЄС, на рівних правах з іншими державами, є для нашого народу, як і для всіх братніх слов’янських народів, виразом якоїсь дійової справедливості». Необхідно відійти від лінії призвичаєнь до віри зрілої, оскільки кожний християнин повинен бути місіонером. На летовищі у Мадриді закликав молодь, аби брала участь у реалізації великої мрії – народження нової Європи духу. На це складають дві великі традиції: Заходу і Сходу. За словами пішли дії: Кирило і Мефодій були оголошеними співтворцями Європи. Обидва святі стали акцентом енцикліки «Slaworum Apostoli». Церкву закликав дихати «обидвома легенями». Також 1 грудня 1980 року звернувся до єпископів українського Синоду: «Вірність вашої Церкви Святій Столиці ще раніше була засвідчена вашими предками. В ім’я цієї вірності багато ваших братів і сестер віддали своє життя». 25 січня 1988 року з нагоди Тисячоліття хрещення Київської Русі оголошено Апостольський лист Папи «Ідіть по всьому світі» («Euntes in mundum»);

● Мовчання і мова чину. Віддавна йшла мова про єдність слова і чину. Але антична філософія це сприймала за незреалізований ідеал. Коли ж у Вифлеємі Слово стало тілом, реалізувалася мрія про свободу людини. Христос, а не Сократ, спровадив філософію з неба на землю. Правда стала уособленою, відкрито справжню вартість життя. Якщо кожна наша хвилина полічена, то вона набирає барви, смаку і ваги. Звідси, як доводить філософ, голова Фундації Святого Миколая і редактор філософського журналу «Теологія Політична» Даріуш Карлович, – одне з найважливіших джерел моральної сили Папи. Не можемо відкладати обов’язок любити людей. Хто не страждав жодного разу, неспроможний перейти горизонту власного егоїзму;

Отож світогляд Святішого Отця був винятково христоцентричним. Культура Його життя полягала у підтримці найслабших біля порогу життя аж до смерті, захист людської інтегральності від біотехнологічної маніпуляції;

● Звичайна святість. Папа постійно був з людьми. Вже після інавгурації понтифікату «втік» з Ватикану, щоб відвідати свого хворого приятеля – кардинала Дескура. Папа вмів «тішитися життям», співав пісні горян у Бескидах. За шість днів до смерті намагався промовити з вікна апостольського палацу – однак не вдалося йому виголосити жодного слова. Але відвага показу усьому світові своєї фізичної немочі промовляє виразно: показав себе таким, яким став перед Богом. Ще такий факт: після інавгурації Папу відвідав його приятель священик Анджей Бардецький. Страшенно хвилювався. Але Папа після приятельської розмови забрав гостя на терасу даху палацу і попросив про свою сповідь. Бардецький тоді збагнув остаточно, якою покірною людиною був Кароль Войтила. Його обличчя з плином часу ставало подібним до селян, жителів провінції, чи Дуклі, чи деінде.

Розмова з селянами
Звичайна святість… Розмова з селянами. Фото з журналу Tygodnik Powszechny

Він обновив обличчя Церкви. Треба відважно переживати свій час і жити вірою, яка не боїться конфронтації зі світом. Клерикальна, ієрархічна, інституційна Церква стала ближчою до людини як Боготвірного феномену, тобто по-справжньому христоцентричною.

Йосип Лось, Марія Кіндратович

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: