У чому суть «станіславського феномену»? Культура Найактуальніше 

У чому суть «станіславського феномену»?

У кінці підручника з української літератури за одинадцятий клас є параграф про постмодернізм. В Івано-Франківську цю тему незмінно присвячують Юрієві Андруховичу – представникові «станіславського феномену», літературно-мистецької течії… Але таке визначення не зовсім коректне.

З чого все почалося? 

Чи є Юрій Андрухович представником «станіславського феномену»? Так. Проте «станіславський феномен» почався не з літератури, а з візуального мистецтва. Вперше цей термін прозвучав 13 червня 1992 року під час виставки «Рубероїд №2». Тоді його сформулював письменник Володимир Єшкілєв.

М. Яремак розкладає літачки заготовані для перформансу на власну інсталяцію "Маніакальне коло зодіакально-депресивного"
Мирослав Яремак розкладає літачки, заготовані для перформансу на власну інсталяцію «Маніакальне коло зодіакально-депресивного». Фото П. Дроб’яка

Проте днем зародження самого «феномену» можна вважати 28 жовтня 1991 року. Під час другої бієнале «Імпреза» Анатолій Звіжинський, Юрій Іздрик, Ростислав Котерлін, Володимир Мулик, Ярослав Яновський і Мирослав Яремак ініціювали виставку «Імпреза. Провінційний додаток №2». У ній молоді митці відобразили те, що називають визначальними рисами постмодернізму. Самоіронія, гра, театральність, провокація й антиестетика – те, чого не вистачало офіційній «Імпрезі».

Поруч із візуальною складовою до «станіславського феномену» відносять і письменників-постмодерністів, які впливають на загальноукраїнський дискурс. Ключовим тут є саме поняття постмодернізму – тому до течії не належать всі письменники, які народилися в Івано-Франківську після 60-х років ХХ століття. Серед представників-літераторів – вже згадані Юрій Андрухович і Юрій Іздрик, а також Тарас Прохасько, Марія Микицей, Олег Гуцуляк та інші.

Чому саме Івано-Франківськ? 

Я. Яновський та А. Звіжинський створюють "За вашу і нашу незалежність", липень 1991
Ярослав Яновський та Анатолій Звіжинський створюють «За вашу і нашу незалежність», липень 1991 р. Фото Р. Котерліна

У 1989 році, коли відбувалася перша бієнале «Імпреза», Івано-Франківськ був невеликим містом, яке зовсім не асоціювалося зі значними культурними подіями. Саме тому Юрій Андрухович назвав ідею проведення міжнародної виставки «замахом на фантазію – запросити до Франківська весь світ».

«Лише в Станіславі міг статися такий збіг обставин, як позитивних – достатній культурний шар, досвід співжиття різних європейських культур, своєрідна архітектурна оболонка, що є „носієм пам’яті”, так і неґативних – демографічний вибух тих років, зміна соціального та етнічного складу, що призвели до змін ціннісних орієнтирів», – так описав виникнення «станіславського феномену» Ігор Панчишин в альманаху «Перший відмінок».

В чому суть «станіславського феномену»? 

Прес-конференція «Лагідного тероризму». На фото: Ярослав Яновський, Анатолій Звіжинський, Мирослав Яремак, Ростислав Котерлін
Прес-конференція «Лагідного тероризму». На фото: Ярослав Яновський, Анатолій Звіжинський, Мирослав Яремак, Ростислав Котерлін

У Вікіпедії читаємо, що «станіславський феномен» – феномен наявності у місті Івано-Франківську групи письменників та художників, у творчості яких найрафінованіше були інстальовані цінності знакового списку українського постмодерного дискурсу.

«Феномен наявності» митців, які творили цей самий дискурс, можна пояснити географічно-культурним контекстом Івано-Франківська. На теренах міста в різні часи поєднувалися несхожі одна на одну традиції, тож попри його «провінційність» у 1980-х тут сформувалося вагоме підґрунтя для «станіславського феномену». Після радянської «залізної завіси» постмодерне мистецтво сприймалося як протест.

Наприклад, у творчості митців «феномену» прослідковується тяга до урбанізму – змалювання міського простору й взаємодії з ним. Ця риса протилежна до того, як було прийнято зображати Івано-Франківщину – гірський край із гуцульськими пасторалями.

Ще одним важливим фактором постмодернової творчості є стирання межі між елітарним і масовим мистецтвом. Цей постулат відображає Юрій Іздрик у маніфесті «Провінційного додатку №2»:

«Ми не прагнемо самовираження. Нам нема чого сказати. Ми такі ж, як і ви. Ми споживаємо власні витвори, бо це дешевше, ніж обсервувати шедеври. Кожен може створити для себе свій улюблений вір. Ми любимо себе, наскільки ми взагалі здатні любити. SZHTUKA (?) як штука. Штука як ніщо. Чи можна сказати ніщо краще за нас? Чи можна не сказати нічого (краще за нас), говорячи без угаву? Можна. І в цьому наша перша велика заслуга. Справжнє мистецтво не викликає ні захвату, ні відрази. Справжнє мистецтво не викликає. Справжнього мистецтва не помічають. Нам не вдалося залишитися непоміченими. Нам навіть цього не вдалося. В цьому наша друга велика заслуга. Ми не намагаємося бути блідими. Ми блідіші за бліду тінь.

Заслуга не наша. Спасибі матінці природі».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: