Ось вийшов Сіяч… Найактуальніше Творчість наших читачів 

Ось вийшов Сіяч…

«Все тече, все змінюється», – писав давньогрецький філософ Геракліт. Все, окрім одвічних моральних і духовних істин, які допомагають світу рухатися вперед, не даючи Хаосу знищити Всесвіт. Тому завданням для кожної людини є зберегти, а ще краще, примножити ці незмінні постулати. Ісус Христос, сіючи Своє вчення, яке, безсумнівно, стало наріжним каменем у формуванні людської свідомості, зумів змінити Своїм Словом усі наступні покоління. Напевно кожен з нас чув притчу про сіяча. Насіння, яке потрапило в суху землю, тернини, каміння і добрий ґрунт, мало різний кінцевий результат.

Ні на камінні, ні на сухій землі, ні поміж терням насіння не дало плодів. Лише на добрій землі зуміли вирости паростки, зміцніти і дати урожай.

Що саме показує нам ця притча? Добра земля – як дитяче серце. Адже воно по-справжньому зуміє почути, щиро вірити і любити. І саме дитячі серденька здатні приймати в свою душу ці зерна Правди і Вічної Любові. Мудрий цар Соломон казав: «Привчай юнака до дороги його, і він як оступиться, не зійде з неї».

Отже, надважливим завданням у сучасному світі є навчити молодші покоління незмінних сокровенних істин. Ісус Христос зібрав апостолів, які допомагали Йому нести вчення у світи. У наш час апостольську місію виконують священники, викладачі теології, вчителі, вихователі, батьки.

Важлива роль у вихованні дітей надається державі. Євген Сверстюк писав, що велич держави визначають не за розміром міст, а за тим, яку Людину виховає суспільство. Та, на жаль, держава не завжди докладає максимум зусиль, щоб вирішити питання духовного виховання дитини. Зараз найбільше церква дбає про духовне збагачення дітей, створюючи недільні школи й гуртки при храмах, що здатні зацікавити і привернути увагу молодшого покоління. Але, загалом, кожен з нас може стати апостолом Божого Слова, сіячем Господньої Істини. Тому що кожне слово, сказане для блага, не залишиться повністю непочутим. Не стаючи «байдужими Пилатами», які омивають руки, ми зможемо виховати (сформувати) нове покоління, фундаментом якого будуть сакральні істини Правди.

Дитяче серце, як ясне сонце,
Криштально чисте, як сльоза.
Важливо тільки, щоб знайшло дорогу
Оту, де сиплять зерна руки Сіяча.

Дитяче серце, як щедра нива,
Колосся пишне дає зерно.
Воно заглушить густу тернину,
Серед каміння знайде тепло.

Дитяче серце горить любов’ю,
Шепочуть молитву до неба вуста,
Вони не шукають дорогу до Бога,
Їх править до Нього Його Рука.

Дитяче серце – Любов й Надія,
Дорога у Вічність, Слова Святі…
Не зникне в світі ніколи Віра,
Допоки в серденька дитячі сиплять зерна Сіячі.

Стоїть на колінах й шепоче молитву,
Злітають до неба слова-скрипалі:
Це щиро, від серця, благає у Бога
Дитяче серденько любові в житті.

За маму і тата, за брата й сестричку,
За рідну країну і мир на землі.
Осяяна Небом, в промінні барвистім,
Тримає у серці до Неба ключі.

В дитинці цій віра, у ній наша сила,
Бо серце дитяче міняє буття.
Закладені зерна розквітнуть, мов диво,
Й плодами спасіння віддячить життя.

«Плекаймо цвіт, що принесе плоди!
У пустоцвітті Вічності немає…»

До цього вислову доречна буде історія про трьох братів, які мріяли про великі сади та багаті врожаї. Отож вони одночасно посадили кожен своє перше дерево. Старший брат дбав про корінь саджанця: обкопував землю та підживлював її, а довкола зробив огорожу, щоб вітер з дощем не знищили молоде насадження. Середущий пильнував стовбур та крону: захищав кору від уражень та шкідливих комашок. А найменший із них приходив лише помилуватися барвистим цвітом. Та однієї ночі розгулявся сильний буревій. Прийшли зранку брати до своїх дерев, а там… Дерево третього брата вітер вирвав з корінням, друге дерево зазнало значних пошкоджень і було настільки кволим, що ні барвистого цвіту, ні, тим більше, плодів, не могло вже подарувати своєму господареві. Дерево першого брата залишилося неушкодженим, тому що було захищене і мало міцне коріння. Воно не лише всю весну милувало око своїм цвітом, а зуміло золотої осені віддячити плодами, з зерняток яких в майбутньому зможуть вирости молоді пагони.

Чому так сталося в житті братів? Третій брат був байдужим «споживачем». Такі люди не тільки не створюють чогось нового для життя, але й не можуть передати і вже набуте для наступних поколінь. Він, як той раб зі ще однієї біблійної притчі, що закопав свій талант у землю і зовсім ним не скористався.

Другий брат багато уваги приділяв своєму стовбурові та кроні – тому видимому, що старіє, що потрібно обтинати й зрізати. Та яким би пишним та золотим не було листя на дереві, воно неминуче зустріне свою осінь. Все надбане впаде на землю лише сухим листям, яке зникне безслідно після перших дощів, затоптане людськими кроками.

Перший брат дбав про корінь дерева – його душу. Він зумів своєю турботою і старанням виплекати, виростити і зміцнити дерево.

Ці дерева, як наші діти. Тому, плекаючи «своє дерево», пам’ятаймо, що у цьому світі тимчасове, а що вічне…

«Хто не зумів зерна в житті зростити,
Довіку буде їсти крихти, а не хліб…»

Оксана Лободяк

 

Ось вийшов сіяч, щоб посіяти ще одні зерна.
Під сонцем палючим, працюючи в поті чола.
Здавалась даремною праця і труд цей мізерний.
Здавалось, сіяч вигорає в роботі до тла.

Він сіяв добірне зерно, його мучила спрага.
І поля багато, до ночі би все перейти.
Та гнаний бажанням, отримавши в серце відвагу,
Він прагнув хоч клаптики доброго ґрунту знайти.

Щось впало в тернину, зіп’ястись воно не зуміло.
А інше, оте край дороги, склювали пташки.
Ще третє було, що під каменем втратило силу,
Той камінь для нього знайшовся-таки заважким.

І раптом розпушену землю відчув цей сіяч під ногами!
Як серце раділо! Зернина його проросте!
Він впевнено йшов, розсіваючи зерна рядками,
І кожне зернятко тепер не здавалось пусте!

Воно дало плід свій для мами, що сина колише,
Для батька, що дочку до першого класу веде.
Для того, хто друга в найтяжчій біді не залишив,
Для того, хто нині в молитві до Бога прийде.

Воно виростало у дерево з сильним корінням,
Що прихистком стало для сотні голодних птахів.
У вчителя в серці любов’ю зросло і терпінням,
Що в купу збирає малих голосних дітлахів.

Не марно сіяч виходив на роботу в те поле,
Не марно під сонцем палючим проводив роки.
Бог зрощував плід, коли сіяв сіяч з Його волі
Те добре зерно, йдучи шляхом таким нелегким.

Бери це зерно! Понеси його в поле Господнє!
Хтось спрагнений слова, хтось хоче міцного плеча.
А, може, отам, серед люду, дитина голодна
Сидить і смиренно чекає свого сіяча?!

Виховуючи дитину, виховуйте найперше себе. Адже дитина частіше робить те, що ви робите, аніж те, що ви говорите. Вже з самого дитинства починайте закладати і неї ту модель сім’ї, яка описана в Слові Божому. Там не йдеться про різні обов’язки чоловіка та дружини, не йдеться про рівень знань і привабливість оцінок та грамот; не йдеться про заможність і статки, про те, що «батько працює, а мама красива»; не йдеться про вміння постояти за себе, про віддачу та справедливу відплату. Там значно простіші принципи:

  • батько кориться Христові;
  • мати кориться батькові;
  • батько любить маму;
  • жінка рядить домом;
  • праведний піклується про домашніх;
  • діти шанують батьків;
  • батьки не дратують дітей, а виховують їх в напоминанні Божому;
  • діти бережуть науку батька;
  • батьки моляться за дітей та благословляють їх;
  • всі люблять одне одного, бо любов – понад усе!

 

Дитина не навчиться ділитися іграшками, якщо їй просто про це говорити. Краще взяти останній шматок улюбленої шоколадки та віддати іншому. Дитина не вмітиме прощати, якщо їй постійно про це нагадувати. Краще в молитві благословити того, хто зробив тобі боляче.

Я не пам’ятаю вже, де прочитала ці істини, але хтось дуже добре розглянув ситуацію з кореня:

Навчи дитину ділитись, і ти матимеш забезпечену старість.

Навчи дитину прощати, і ти не почуватимешся відкинутим.

Навчи дитину говорити правду, і твої поради стануть найціннішими.

Навчи дитину любити, і ти зможеш на старості бути Дитиною.

Чи прагнемо ми, свідомі батьки, виховувати можновладців, правителів, царів? Йти по головах і здобувати статки, мабуть, найлегший спосіб ведення земного життя. Але чи такими ми хочемо бачити наших дітей? Чи про них ми хочемо чути зневажливі слова, змотивовану їхніми діями брудну лексику і навіть прокляття? Найперше ми виховуємо людину, яка будуватиме державу, де проходитиме наша старість. Не будьте байдужими до справжніх дитячих потреб; не до мізерних, безцінних, невартісних бажань мати останню модель іPhone, гіроскутер чи мансардну кімнату, а до заповнень порожнечі дитячої душі, яку вибрав Сам Бог, щоб вона:

  • милосердствувала й прощала;
  • з радістю давала;
  • випереджала в пошані;
  • любила й вірила;
  • дбала про ближнього і благословляла ворога;

 

Хто ми після цього, якщо відкидаємо вічну Інструкцію і беремо за основу виховання дитини неофілософські зматеріалізовані постулати, де діють принципи збагачення, надміру, пишнот та самозадоволення?

Тому, стоячи перед дитиною з довгоочікуваним подарунком в руках, не забудьте віддати те найвартісніше, що не купити ні за які гроші. Не забудьте віддати любов!

Людмила Досінчук-Тарасова

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(10 голосів)

Також буде цікаво: