Коронавірус не оминув і мене: покарання чи нагорода? Найактуальніше Суспільство 

Коронавірус не оминув і мене: покарання чи нагорода?

Занадто вінценосна назва для вірусу, який забирає мільйони життів. Чи не так? Точніше, небезпечна корона, примірявши на себе яку, можна отруїтися. Хто б міг подумати, що у наш час люди боятимуться істоти, яка вимірюється у нанометрах. У кожного з нас є вибір: або злитися на Бога за те, чого немає (часу, матеріальних благ, здоровя, щастя), або дякувати йому за те, що є. Наше щастя залежить тільки від цього вибору, і ні від чого більше.

З відпустки я повернулася цілком здоровою, про що свідчить моя двотижнева ізоляція. Почала жити звичайним життям, та раптом відчула легкий біль у горлі, тому вирішила знову посидіти вдома, щоб не наражати нікого на небезпеку.

На самоізоляції на мене вже чекав вірус вдома. Першими симптоми проявилися у мого чоловіка: порушення нюху та притуплення смакових рецепторів. Абсолютно нічого не міг розрізнити: сира цибуля на смак була як сире яблуко. Три дні – і все минуло: ні температури, ні кашлю, – нічого. Тоді я і подумала, що це зовсім не страшно – легка форма, можна й захворіти.

На п’ятий день після його симптомів я відчула слабкість, почало ламати тіло. Вже через 3 години у мене була температура 37,5, а ще через декілька годин вона почала стрімко рости. До цього додалася загальна втома, втрата здатності розпізнавати запахи, на смак відчувала тільки солоне й кисле. Зрештою, було не до їжі. Жарознижувальні препарати не допомагали. Вночі стало так погано, що руку тримали на телефоні, аби викликати швидку, але, на щастя, обійшлось. Температура спала до 37,4 і я нарешті заснула. Вранці вже чітко розуміла, що тут треба бути на зв’язку з лікарем.

Усі, хто ще не уклав декларацію з сімейним лікарем, краще зробіть це! Оскільки я цього на той час не зробила, прийшлось все вирішувати у телефонному режимі. Сімейна лікарка проконсультувала мене стосовно методів полегшення стану хвороби. Першочергово мені потрібно було здати ПЛР-тест. Мене бентежило питання ризику зараження когось, оскільки я маю всі основні симптоми коронавірусної інфекції. Лікарка відповіла, що за протоколом я маю сама дістатись до кабінету прийому аналізів, і що там окремий вхід для хворих. Попередила також, що треба бути в масці та рукавицях, ні на кого не кашляти і не чхати.

Хол поліклініки
Хол поліклініки. Фото Тамари Лимар

Тест зазвичай призначають здавати на 4-5 день від перших симптомів. У мене був третій день. Зранку високої температури не було, як і сил. Якось я дісталась до місця. Окремий вхід, про який говорила лікарка – це звичайний головний вхід дитячої поліклініки. Перед входом мені поміряли температуру, я зайшла і відразу зрозуміла, куди мені рухатися, адже бачила ослаблених людей біля одного з кабінетів. Всім важко. Усі вони чекають, щоб здати тест. Єдиний натяк на те, що цей кабінет якось відгороджено від іншої частини першого поверху поліклініки – нагромадження старих тумб та столів. Усе це схоже на маленьку барикаду висотою десь мені по пояс. Якщо я ще намагалась з’ясувати, чому нема окремого входу, чого усі сидять у приміщенні, що робити з тими, хто негативний, а сидить прямо біля позитивних і так далі, то іншим вже було наскільки важко, що вони й слова не промовили. Чула тільки кілька стогонів та здивованих голосів: «Ой, що ж це таке?». Дійсно, саме це питання приходить в голову, коли ніби й не кашляєш, нічого особливо не болить, а тобі непосильно важко.

Барикада, покликана відгородити здорових від хворих
Барикада, покликана відгородити здорових від хворих. Фото Тамари Лимар

Тест взяли швидко, лаборант була одягнена у повний захисний набір. Вся процедура безкоштовна, результат – через тиждень. Після цього мені ще треба було піднятись на другий поверх у кабінет сімейного лікаря, щоб вона послухала мої легені. Якщо піднятись у кабінет не можеш, лікар спуститься до тебе сам. Піднявшись пішки на поверх, попри всі черги до інших кабінетів, я дісталась до свого. Ну, хоч тут чекати не довелося, – лікар закликала мене поза чергою. Після мене дезінфекції приміщення ніхто, звичайно, не робив. Багато хто думає, що якщо лікар не вручив тобі пакет із антибіотиками та ще зі списком різних противірусних препаратів на суму твоєї місячної зарплати, то це поганий лікар. Люди звикли якось діяти.

За цими дверима я здавала ПЛР-тест
За цими дверима я здавала ПЛР-тест. Фото Тамари Лимар

Перші 7 днів дались мені особливо непросто. Більшість важких пацієнтів із ускладненнями від вірусу не втрачають здатності відчувати запахи. Тож попри те, що я усвідомлювала велику ймовірність наявності у мене легкої форми цієї хвороби, мені все одно дуже часто здавалось, що я не маю чим дихати. Допомагало відчинене вікно із морозяним повітрям. Багатьом допомагає пульсоксиметр, – це пристрій, що дає змогу проводити вимірювання й моніторинг пульсу та сатурації (насичення киснем капілярної крові), тобто пересвідчуватися у тому, що легені працюють справно. Фантомні стани нестачі кисню відбуваються через накопичення негативної інформації під час пандемії. Здається, що хвилювання немає, але підсвідомість дає про себе знати такими станами. Перед очима – картини із тяжкохворими пацієнтами, перед очима літають кисневі балони, черги на КТ та переповнені лікарні, – все те страшне, що встигла побачити. Іноді, особливо вночі, здається, що нема куди звернутись, бо знаєш про проблеми із бригадами швидкої допомоги. Тож до твоєї нічної підвищеної температури, болі в очах, слабкості та сильної ломоти в тілі додається задушливий страх, що тобі, в разі чого, ніхто не допоможе. Всі ці думки, звичайно, треба гнати. Заспокоювати себе. В такі моменти надзвичайно важливо, аби поряд був хтось із близьких. Усім людям потрібна увага, а хворим – особливо.

Наступні 7 днів вже було легше, але встати вранці і піти почистити зуби все ще було проблемою. Сумувала за смаками та запахами, адже потрохи з’являвся апетит. Після 14-го дня перестали так боліти очні яблука, тому вже можна було взятися за читання. Зараз 21-й день, я вже майже повернулась до звичайного режиму життя, але все ще погано відчуваю той казковий аромат новорічних мандаринок, та не дуже довго можу бігати навколо святкової ялинки.

Після перенесеного COVID-19 мене стала ще більше дивувати байдужість деяких людей, що нехтують своєю безпекою та безпекою інших. Усі ці маски, що звисають на бороді, натовпи людей у супермаркетах і жодних дистанцій.

Оскар Уайльд писав: «У наш час люди всьому знають ціну, але нічого не вміють цінувати». Можливо саме тому і ми отримали цю «нагороду», щоб навчитися цінувати – час, один одного, життя!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: