Війна очима мого батька Найактуальніше Суспільство 

Війна очима мого батька

Історія України сповнена кривавих сторінок, які ми вважали такими, що назавжди відійшли у минуле. Хто б міг подумати, що у XXI столітті може розпочатися новий жахливий виток нашої історії, який пізніше будуть згадувати, як «розстріл на Майдані» чи «війна на Сході України». Що у повсякденному житті ми будемо послуговуватися такими поняттями, як «АТО» чи «Небесна Сотня», а на душі буде гірко від спогадів про ті часи? Сьогодні я спілкуюся про це страшне для нашої країни випробування із воїном, учасником АТО й захисником України, моїм батьком. Тож знайомтеся: старшина Сергій Николайко, 49 років, 10-та окрема гірсько-штурмова бригада, військовий оркестр «Едельвейс».

– Тату, що таке війна для тебе?

– Ми воюємо за краще майбутнє, в першу чергу, своїх дітей, своїх рідних, і водночас – усіх загалом. Розумієш, коли розпочинається війна, це знак того, що неможливо вирішити ситуацію мирно, тож доводиться змінювати її у такий спосіб. Перш за все, ми відстоюємо свою позицію й право на краще життя.

З початком військового конфлікту багато хто думав, що в армію йдуть через те, що там збільшили зарплати. Це зовсім не так, на той час заробітна плата була, якщо не помиляюся, 2800 грн. Тобто одразу можна зрозуміти, що йдуть на війну ті, хто небайдужі до того, що буде із нашою країною через пару років, а не ті, хто хоче лише заробити.

– Справді. Але ж зібратись і поїхати на війну… Невже не було страшно? Не кожен наважиться.

– Я не міг спокійно сидіти вдома, коли почалися події на Майдані. Зібрався й поїхав до Києва. Там я побачив цей жах і одразу зрозумів: якщо буде щось більше, я не залишусь осторонь. Так і сталося. Чи було страшно? Звісно, що було. Але коли ти бачиш, як знущаються зі студентів й усіх, хто не погоджується з рішенням влади, то розумієш: хто, як не ти? Я не потрапив на війну в 2014–15 роках через проблеми із серцем. Але вже у 2017-му склалось так, що поїхав.

Сергій Николайко. Попасна, 2017 р.
Сергій Николайко. Попасна, 2017 р.

– Можеш описати найскладніший момент, який тобі довелося пережити, перебуваючи в зоні АТО?

– Це був день, коли між Лебединським і Павлополем ми потрапили під «гради». Таке не забудеться ніколи. Це було моє так зване «бойове хрещення». Трохи розгубився, не знав, що робити. Але, знаєш, у таких ситуаціях все відбується «на автоматі». Слава Богу, обійшлося без втрат. Можу сказати, що все життя перед очима пролетіло.

– Часто були обстріли з ворожих позицій?

– Не надто часто. Та я хочу сказати, що вони ж також люди і не хочуть сидіти в окопах, мерзнути, не хочуть, щоб по них стріляли. Повір мені: їм теж, мабуть, ця війна вже так остогидла, що вони хочуть піти додому. Але ж у них проблеми з роботою, там найкращі заробітки – це йти воювати.

– А у вас були такі моменти, що хотілося залишити все і поїхати додому?

– Звісно були. Був і такий період, що ми по 10–11 місяців не їздили додому. То за такий час дуже сумуєш за сім’єю. Особливо, коли телефонуєш додому, а рідні розповідають про свої буденні справи, як проводять вихідні.

Великдень у зоні бойових дій, 2017 р.
Великдень у зоні бойових дій, 2017 р.

– Як вдавалося, перебуваючи там, розмовляти по телефону?

– Коли не виїжджали на бойову задачу, то можна було. Коли виїжджали, усі телефони відключали, всі прилади електричні відключали, бо тоді радіолокація працювала. Бо були випадки (розповідали мені побратими, які ще раніше перебували там), що за телефонами вороги нас знаходили й обстрілювали штаб, де була вся документація бригади.

А так, коли вже у безпечну зону повертався, то там був вільний доступ до мобільних телефонів. Спілкувався, звісно, кожен день, іноді навіть по кілька разів, бо інформував, що живий-здоровий.

– Щодо твоїх побратимів, з якими служив. Хороші взаємини з ними склалися?

– Так, звісно. Майже з усіма ще дотепер підтримуємо зв’язки, зустрічаємось. Там без дружби ніяк. Ми допомагали один одному в будь-який момент, жили разом, готували їжу, грали в оркестрі, на концерти виїжджали.

Сергій Николайко разом із бригадою в Лисичанську, 2017 р.
Сергій Николайко разом із бригадою в Лисичанську, 2017 р.

– У зону бойових дій ви їздили з оркестром? Як місцеві жителі ставилися до ваших виступів?

– Так, наша бригада виїжджала з оркестром. Проте, незважаючи на те, що ми оркестр, усі брали автомати в руки, ходили в наряди, допомагали службам у тилу із розвантажуванням і завантажуванням… Про музичну діяльність, звісно, теж не забували. Концертів ми дуже багато в зоні АТО зіграли, і, до речі, люди нас дуже гарно підтримували. Збирали навіть, як кажуть, аншлаги. Виступали ми від Маріуполя і аж до Новоайдарська. Репертуар у нас хороший, маємо пісні на різні теми. Щодо ставлення жителів, то той, хто до нас погано ставиться, на концерт не прийде, а кому подобається те, що ми робимо, ті були задоволені, дякували нам. До речі, дехто з місцевих жителів нас також і матеріально підтримував.

– Це дуже добре. А волонтери часто приїжджали?

– Приїжджали досить часто, раз на тиждень. Їхню діяльність важко переоцінити. Волонтери і одягом, і харчовим забезпеченням дуже допомагали, привозили все. Якби не вони, то, думаю, армія наша, на той час ще не дуже добре укомплектована, могла б і не вистояти.

Приїзд волонтерів у зону АТО
Приїзд волонтерів у зону АТО

– А що ж після повернення додому?

– Після демобілізації я ліг у госпіталь через проблеми з серцем. Тоді зі мною працював штатний психолог, який проводить бесіди з усіма учасниками бойових дій. Чогось серйознішого мені, на щастя, не було потрібно. Але це в кожного по-різному.

– Що ти порекомендуєш хлопцям, які збираються служити й їхати в зону АТО?

– Я б порадив не вживати алкоголь. Це справді важливо, бо дуже часто смерті в армії траплялися через зловживання алкоголем. Тож краще з цим не жартувати. Ну і, звісно, берегти себе.

– Дякую, що поділився спогадами.

– Війна триває. Земля вмивається кров’ю і потом наших молодих хлопців. Скільки втрат було і скільки ще буде – все залежить від нас. Будьмо свідомими й завжди думаймо не лише про себе, а й про інших. Адже саме наші воїни, віддавши свої життя, захистили наше майбутнє, подарували нам свободу й надію. Слава Україні!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(26 голосів)

Також буде цікаво: