Руандійський геноцид: 25 років потому Дайджести Найактуальніше Планета 

Руандійський геноцид: 25 років потому

The Week, 2 квітня 2019 р.

Оригінальний текст доступний за адресою: https://www.theweek.co.uk/96430/rwandan-genocide-25-years-on-what-happened?fbclid=IwAR3yRKOFqTAfOmLJruN5y5Q8WPBkslB6ZfRHAsEpJY_KWlLb9YTSCB_xjJ0 Переклала Олександра Слободенюк.


У 1994 році до мільйона людей з етнічної групи тутсі були жорстоко вбиті протягом 100 днів.

Двадцять п’ять років тому після десятирічного напруження етнополітичний конфлікт у центральноафриканській країні Руанда сягнув точки кипіння. Це стало початком того жаху, який сьогодні прийнято називати геноцидом у Руанді.

Всього за 100 жорстоких днів від 800 000 до 1 млн представників народу тутсі загинули від рук власних сусідів хуту. Руйнівний геноцид був спровокований урядом, який контролювали хуту.

До 70% населення тутсі були винищені протягом перших тижнів геноциду. Квітень 1994 року британське видання «The Guardian» назвало «найважливішим моментом в історії Африки після здобуття незалежності».

Міжнародну спільноту шокував не тільки масштаб геноциду, але й брутальність вбивств, більшість із яких вчинили за допомогою мачете – домашнього приладдя в Руанді. Також були поширені ознаки екстремальних катувань перед стратами.

Чоловік із племені тутсі демонструє сліди катувань
Чоловік із племені тутсі демонструє сліди катувань на обличчі 3 червня 1994 р. © Scott Peterson/Liaison via Getty Images

За інформацією Організації з Протидії Збройного Насильства 200 000 жінок зґвалтували та залишили «вагітними, також вони були заражені ВІЛ та СНІД».

Але окрім висвітлення конфлікту у пресі, роль міжнародних миротворців у геноциді залишається дуже спірною. ООН піддалася великій критиці через власну пасивність, а саме «відійшла назад та дозволила геноциду статися». Про це повідомляє інформаційне агентство «Національне Публічне Радіо», називаючи випадок «горезвісним епізодом зради».

Трагедія досі залишається відкритою раною, яку Руанда намагається залікувати. «Неосяжність біди живе в наших думках», – повідомляє антигеноцидний благодійний проект The Sentinel Project. Вони також стверджують: «Ми повинні піднятися над масштабами та статистикою. Зрозуміти, що кожне втрачене життя є частиною сім’ї, спільноти. Нація змінилася назавжди».

Місце масових поховань жертв різанини
Місце масових поховань жертв різанини, що сталася 11 квітня 1994 р. в районі Кікукіро столиці Руанди Кігалі. Louise Gubb/Corbis via Getty Images

Розберімось, що сталося у Руанді у 1994 році під час одного з найбільших геноцидів після Другої світової війни.

Як це почалося?

Загострення етнічного конфлікту між хуту й тутсі можна простежити ще з доколоніальних часів. Бельгійські окупанти відкрито симпатизували тутсі, призначаючи їх на важливі посади.

Це стало причиною невдоволення хуту та відіграло значну роль у Селянській революції хуту 1959 року. Ці події змусили сотні тисяч тутсі жити у вигнанні, і передали політичний контроль хуту, які становили більшість.

На місці падіння літака президента Руанди
На місці падіння літака президента Руанди Жувеналя Габ’ярімана. © BBC News

6 квітня 1994 року був збитий літак, у якому летів президент Руанди Жувеналь Габ’ярімана. Уряд хуту заявив, що Руандійський Патріотичний Фронт (РПФ) під керівництвом тутсі був відповідальний за атаку. Проте інші люди звинувачували екстремістів хуту у спробі перешкодити майбутній мирній угоді.

Збройні сили хуту використали смерть президента як виправдання для спроби усунути тутсі. Протягом години після авіакатастрофи урядові солдати разом із сумнозвісною міліцією хуту розпочали свою жахливу кампанію.

Що трапилось?

Вбивства розпочалися у столиці, але швидко поширилися по всій країні. Міліціонери на радіостанціях заохочували цивільних громадян хуту піднятися та «витруїти тарганів».

Міліціонери встановили блокпости. Громадяни хуту, озброївшись мачете, йшли від села до села, від дверей до дверей, мучили та вбивали чоловіків, жінок та дітей тутсі.

Громадяни хуту, озброївшись мачете, йшли від села до села
«Громадяни хуту, озброївшись мачете, йшли від села до села…» © haikudeck.com

Сусіди вбивали сусідів, а чоловіки вбивали власних дружин, якщо ті за походженням були тутсі. Бі-Бі-Сі повідомляло: «Навіть священиків та черниць засудили за вбивство людей, навіть тих, хто шукав притулок у церквах».

Тим часом РПФ продовжував боротьбу з армією хуту та повстанцями, повільно повертаючи контроль над країною.

За 100 днів конфлікту було вбито понад 800 тисяч тутсі. Також загинуло близько 100 тисяч хуту – від рук РПФ або інших хуту за те, що ті захищали тутсі.

Чим це закінчилось?

На початку липня армія Уганди підтримала дії РПФ. Нарешті вони відновили контроль над країною, поклавши кінець масовим вбивствам. Уряди хуту разом із міліцією втекли в Демократичну Республіку Конго (потім Заїр) разом із двома мільйонами мирних жителів.

Тисячі покинутих мачете на кордоні Руанди і Танзанії
Тисячі покинутих мачете на кордоні Руанди і Танзанії. Втікачам-хуту дозволяли перейти кордон за умови, що вони залишать свою зброю. © David Turnley/Corbis/VCG via Getty Images

У листопаді в Танзанії створили Міжнародний Кримінальний Трибунал Руанди, де судили осіб, відповідальних за геноцид. Однак багато з винуватців досі залишаються на свободі у ДРК.

Чи хто-небудь допоміг тутсі?

Міжнародна спільнота була засуджена за те, що не вжила заходів для того, щоб зупинити різанину.

«На відміну від попередніх масових вбивств, наприклад, Голокосту, міжнародна спільнота мала попередню інформацію про майбутній геноцид», – повідомляє «VOX».

Виявляється, один із генералів попередив ООН про кривавий план хуту.

«Після того ООН мала докази про майбутню різанину, але не вжила жодних заходів. США активно знеохочували Раду Безпеки ООН від активних дій», – додає «VOX».

Через чотири роки після геноциду президент США Білл Клінтон та Генеральний секретар ООН Кофі Аннан вибачилися перед жертвами за те, що не намагалися запобігти злочинам.

Міжнародна спільнота «повинна нести свою частку відповідальності за цю трагедію. Ми не відразу назвали злочини своїм законним ім’ям – геноцидом», – сказав Клінтон.

Виступаючи перед парламентом Руанди, Аннан промовив: «Ми не заперечуватимемо той факт, що у години найбільшої біди світ підвів народ Руанди».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: