Згадаймо себе! Повірмо у себе! Будьмо собою! Найактуальніше Побачене. Почуте. Прочитане Суспільство 

Згадаймо себе! Повірмо у себе! Будьмо собою!

Під сучасну пору, коли глобальне побоїще – і слів, і зброї – завело нас у глухий кут, доконечними стають «ширші обсервації» (Іван Франко), «видовження зору» (Емма Андієвська, родом з Донбасу, видатна поетеса, письменниця, малярка, публіцистка із 40-річним стажем роботи на «Радіо Свобода»), «обґрунтовування вічного» (Микола Гоголь), повернення «ідеального в людську душу» (Віктор Гюго), що власне означає «перенесення усіх зусиль на територію людської душі» (Світлана Алексієвич з Білорусії, лауреат Нобелівської премії»). І тоді збагнемо глибшу суть нинішньої трансформаційної кризи людства.

Повторимо вже не раз доведене багатьма мислителями. Народжується новий світ. Закономірно – у страшних болях, деформаціях, за підступних дій тих, які через свою захланність і цинізм й спричинили тотальну політику страху, відтак або збайдужіння, або радикального терору. Модератори власної вибраності та значущості в кінцевому підсумку не тільки збанкрутували, але й (вибачте на слові) виглупилися. Зло саморозвінчується!

За таких умов мусимо «визбирувати» колосальну мудрість віків усіх народів. Щодо майбутнього України, поза судженнями наших скажених ворогів, які сфальшували світову історію, відтак накреслюють нам безрадісну перспективу, а також поза діями наших продажних політиків і безвідповідального збайдужіння багатьох «землячків» – маємо усі підстави бути оптимістами. Тільки цей оптимізм повинен стати енергійним.

…Пам’ять відтворює такі промовисті факти. Перший стосується ще 1990 року. У Львові вже діє обласна Рада народних депутатів Першого демократичного скликання, яка втілювала тотальну декомунізацію життя. Закономірно, що до нас приїжджали впливові особистості з багатьох країн, адже ще існував СРСР. Під час одного засідання до мене, члена Президії, підійшов світлої пам’яті Вячеслав Чорновіл і попросив поговорити з представником Deutsche Bank Г. Шмідтом. Оскільки німецькою володію слабенько, я запросив до розмови професора тодішнього медінституту Бориса Білинського, блискучого знавця німецької мови. Відтак ми докладно говорили про ситуацію в Україні, зокрема в Галичині, історичні відносини й перспективу співпраці наших країн. З найголовнішого, записаного у щоденнику, наведу надзвичайно промовисте побажання впливового гостя: «Ми в Німеччині докладно проаналізували ситуацію в Україні й прийшли до висновку, що ви можете за кілька років увійти в десятку найрозвиненіших країн світу, у тому числі за рівнем життя громадян, але за однієї умови – до влади у вас повинні прийти не голі прагматики, а ІДЕАЛІСТИ з великої мірки; тобто люди жертовні, з високими моральними параметрами, для яких не власна вигода, а служіння благородній справі є визначальним орієнтиром».

На превеликий жаль, дорвалися переважно до влади колишні номенклатурники й безбатченки, які взялися розкрадати усе, що нагромадив український народ. Неделікатно кажучи, переважно ключові пости зайняв хам і злодій, вони ж – дрімучі посередності, які нині вчать нас «бути українцями».

Другий приклад. Коли на початку 90-х років активно діяв Народний Рух України, до Львова приїхав Джордж Урбан – один із директорів Лондонського інституту політичних досліджень, радник Маргарет Тетчер, член організації «Heritage Foundation» (своєрідний світовий уряд). Протягом двох годин мені, як заступнику голови Львівської організації РУХу, пощастило пізнати багато речей про переваги й недоліки Заходу, про що ми пізніше опублікували в газеті «Українське слово» (її перевели з Парижа до Львова; світлої пам’яті Микола Плав’юк – останній президент УНР в екзилі попросив мене очолити це легендарне видання, яке нині продовжує виходити у Києві). Публікація майже на цілу сторінку була озаглавлена «Демократія – безконечне поле для навчання» (19 грудня 1991 року). Коли мова зайшла про знаменитого вченого, філософа Арнольда Тойнбі, автора знаменитої 12-томної книги «Осягнення історії», в оригіналі «A stady of history» (він виявився найкращим приятелем Урбана, співавтором кількох книг), я запитав гостя: «Ваш приятель цілком обґрунтовано довів прадавність української нації, вважаючи наші землі прабатьківщиною індоєвропейської цивілізації. Чому ви приїжджаєте нас вчити, переінакшуючи історію?». Знову я здивовано і вдячно зафіксував відповідь Джорджа Урбана: «Я приїхав, оскільки зачудований тим, що знову на арену історії виходить найдавніша – власне українська цивілізація».

А на запитання про те, який відсоток англійців обізнаний з цим фактом, Урбан чітко зазначив: «Найбільше коло 30 осіб».

Після відновлення державності доступ до архівних джерел, засвоєння давніх текстів, археологічних скарбів, оцінки найавторитетніших фахівців багатьох країн учить нас повнішого й адекватнішого розуміння того, хто ми такі – українці за генетичними, світоглядними параметрами, культурою, мітами, мріями про майбутнє, як, нарешті, ми довіряли Провидінню, яке кермує світом. Тобто утвердитися у надійному сукупному образі нації. Адже наші вороги, хитромудро використовуючи «потреби часу», нав’язану людству сфальшовану історію, з допомогою необізнаних наших громадян – хто нічого не знає, мусить у все вірити, а також перекинчиків, які «за шмат гнилої ковбаси» продадуть рідну матір, колінкуючи перед шахраями-чужинцями, – буквально вбивають у свідомість мешканців «передових» країн стереотипи про нашу «вторинність». Користаючи оцінкою Тараса Шевченка – «Брешеш, людоморе», мусимо «святую правду возвістить». Починаючи з того, що за переконливими оцінками (всупереч скиглінню, мовляв, 80 відсотків українців не вірять у свою державу), обнародуваними напередодні 28-річчя відновлення нашої державності, абсолютна більшість українців є патріотами, пишається своєю країною, мовою, вірить у життєдайну перспективу Власної Держави. Ми глибоко засвоїли такі думки Івана Франка: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими фразами» покрити своє духове відчуження від рідної нації. Може бути, що колись надійде пора консолідування якихсь вольних міжнародних союзів для досягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та неволення відійдуть у сферу історичних споминів. А поки що треба нам із чеським поетом стояти на тім:

У зорях небесних великий закон
Написаний, золотолитий,
Закон над закони: свій рідний край
Над все ти повинен любити.
(Із «Космічних пісень» Яна Неруди).

* * *

За останні два-три тижні пощастило зустріти й обмінятися думками з багатьма людьми. Оптимізм вселяє передовсім те, що неминучість викорінення зла, ошляхетнювання життя – на порядку денному! Це помітно серед селян у більшості регіонів України, які сумлінно обробляють землю і постачають до міст натуральні продукти у великій кількості. Серед робітників (щира розмова у поїзді Львів-Сянки із залізничником з Рудок Іваном Верблянським та іншими пасажирами). Щоденно, розмовляючи з прибиральницею нашого подвір’я і довколишньої території на вулиці Науковій Надією Іванівною Заганяч, зачудовано захоплююся ретельністю цієї вже немолодої жінки, родина якої ой як скрутно живе, але не нарікає на свою долю. Так само вже багато років працює прибиральницею на нашому факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Надія Целюк. За тверезістю мислення, чесністю й жертовністю вона перевершує багатьох так званих професорів, які живуть за законами цинізму, хабарництва і демагогії. Родина її чоловіка Василя була вивезена до Сибіру, де тяжко мучилася у Норильську, в Дудінці. Син пані Надії Тарас кілька років добровільно служив в АТО.

Серед знаменитих митців Богдана Козака, який блискуче зіграв роль головного героя твору лауреата Нобелівської премії 1912 року Герхарда Гауптмана «Перед заходом сонця», Святослава Максимчука, з ініціативи якого вийшла книга «Ремель. Урок історії». Йдеться про осередок УПА. 17 березня 1943 року село було оточене потрійним кільцем есесівців, всередину пропустили польську шуцманшафт-поліцію, яка й розстріляла мешканців, а потім спалила його дотла. Із понад 500 мешканців села тоді врятувалися лише 73 людини.

Народний артист України Святослав Максимчук
Народний артист України Святослав Максимчук ініціював видання книги «Ремель. Урок історії» (Львів, Апріорі, 2018, 168 с.)
Галина Гудзь
Галина Гудзь

На цю трагедію світового масштабу відгукнулася власними щемливими поетичними рядками Галина Захарівна Гудзь – Заслужений лікар України, офтальмолог Львівської обласної клінічної лікарні (народжена на Рівненщині, село Добривода Радивилівського району). Багато скажуть вам такі витяги з вірша:

Ремель, Ремель… Пожарища, руїни…
Діди,батьки, дитя у сповитку…
Кривава рана в серці України,
Колюче терня у її вінку.

Горять хати. Кати двори обходять,
Стріляють прямо в серце та впритул.
Реве в хлівах зачинена худоба.
Висить в повітрі лемент, плач і гул.

Де сад стояв і квітували вишні,
Хати всміхались вікнами здаля,
Шугають до небес дими зловісні,
Димить в крові потоплена земля…

Болісне співчуття скривдженим, окрім шляхетного серця, має ще й власний спогад про пережите – Галина Захарівна закінчила Карагандинський медінститут, де була на поселенні її сім’я. Батько – політв’язень сталінських таборів, що вимірювалося 10-ма роками тюрми і 22-ма роками поселення. Але такі неймовірні випробування родини не згасили доброту їхніх сердець і покликання служити людям, рідній землі.

Галині Захарівні Гудзь вдячні десятки тисяч осіб, яким врятовано зір. А син її Андрій здійснив понад 50 тисяч операцій; він став фахівцем-офтальмологом найвищого світового рівня. Ми неодмінно діждемось докладної й широкої оповіді про цю непересічну сім’ю.

Ще 1995 року мені пощастило у Мюнхенській редакції Радіо Свобода докладно розмовляти з названою вже Еммою Андієвською. Назавжди заврунилася у серці своєрідна декларація цієї талановитої жінки з Донбасу: «Навіть якщо я одна залишуся на світі, я не дам загинути Україні».

Емма Андієвська і Йосип Лось
Емма Андієвська і Йосип Лось в мюнхенській редакції «Радіо Свобода», 1995 р. Фото з особистого архіву Й.Лося

Те саме можуть сказати мої нещодавні співрозмовники: Марія Фляк, яка присвятила своє життя відновленню нашої державності, Богдан Годяк – відомий американський журналіст українського роду, який написав дуже змістовну книгу «Незнаний Христос», яка, за свідченням газети «Літературна Україна», дає душевний спокій, Галина Руденко – родом з Донеччини, із шахтарської родини, яка завдяки доброму володінню англійською мовою брала участь у багатьох міжнародних конференціях, вивчила досвід демократичного державотворення, видала нещодавно книгу «Небайдужа українка», Михайло Кондрин – активний діяч на ниві правдивого відтворення української історії, зокрема трагедії «Саліни», Орест Білоус – талановитий маляр, який приділяє найбільшу увагу пейзажному жанру, створив кримські, карпатські, гологірські цикли, зафіксував визначні архітектурно-мистецькі та історичні об’єкти, тобто фортеці, замки, палаци, церкви, монастирі, Лариса Івшина – редактор авторитетної газети «День», Ігор Сюндюков – співробітник цього видання, Петро Кралюк – проректор Національного університету «Острозька академія», експерт, постійний автор фундаментальних статей з історії України, які презентували на Форумі видавців у Львові нову книгу «День вдячності» із серії Бібліотека газети «День»; йдеться про пам’ять, яка діє, про тих людей, які були з нами у найтяжчі часи, Інна Буряк – студентка, родом з Поліського району Київської області, яка видала книгу своїх поезій «Попіл пам’яті стукає у серце…», присвячену голодоморному геноциду українців у 1932-1933 роках; Інна виявляє всебічні інтереси: малювання, рукоділля, проза, поезія…

Можемо пишатися такими людьми, а їх більшість у нашій пречудовій Україні. І коли нам підсовують тлумачення на кшталт «українці зовсім збайдужіли, острахопудилися, живуть тільки егоїстичними інтересами і т. п.», не вірте слабодухам, які легко піддаються витонченій і тотальній ворожій пропаганді.

Епохальне дослідження Олексія Губка
Епохальне дослідження Олексія Губка вийшло у двох книгах (друга книга – не завершена) в 2013 та 2015 рр. Фото: Книжкова Хата

Хочу завершити ці міркування такою візією з книги Олексія Губка «Психологія українського народу»: «Уже в ХХI столітті… велич народів і окремих індивідів визначатиметься не минущими матеріальними чинниками. Не кількість наявних грошей, солдатів, нафти, земель, танків, атомних бомб і т. п. визначатимуть статус держав і людей… Міра гуманізму, любові до ближніх, до всіх народів, сущих на землі, дотримання морального кодексу, виробленого людством, культ краси, духовна, душевна просвітленість – ось що цінуватиметься в народах і окремих їх представників». Ініціатором припинення всепланетарного божевілля, нового, праведного життя, духовним лідером стане наша Україна, яка нагромадила протягом багатьох тисячоліть величезні духовні й моральні багатства.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(7 голосів)

Також буде цікаво: