Лист до Польщі (ІІ) Найактуальніше Суспільство 

Лист до Польщі (ІІ)

Друже Євгеніуше, як і обіцяв тобі, попередню розповідь про Тернопіль продовжу коротким описом Тернопільщини як унікального регіону зі своїми пам’ятками природи, історії, самобутньою культурою. З людьми, які всупереч труднощам перехідного періоду бережуть та примножують здобутки рідного краю, активно сприяють зміцненню порозуміння, взаємоповаги і співпраці України з сусідніми країнами та народами.

Тернопільщина – окраса Західного Поділля – має прекрасне географічне розташування і багату історію. У IХ ст. ці землі об’єдналися у державу Київська Русь. В ХI ст. тут виникли удільні Теребовлянське і Шумське князівства, що згодом ввійшли до Галицько-Волинського князівства. Вона змінювала свої кордони і держави, до складу яких входила внаслідок феодального розбрату й поділу, починаючи з ХIV ст.: разом із Львівщиною і Прикарпаттям потрапляла під владу Польщі, Литви (1349-1772), Австрії (1772-1918), Росії (1809-1815) і знову Польщі (1919-1939). Після возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Україні (Українській РСР у складі СРСР), коли впав міждержавний кордон по річці Збруч, у грудні 1939 р. утворено Тернопільську область. Тепер вона займає 13,8 тис. кв. км, (2,3% території України), має 1,1 млн осіб населення. Область сформована на частині трьох історико-етнографічних земель – Галичини, Волині й Поділля та символізує соборність. Таке поєднання унікальне, зважаючи на їх історичні, звичаєві, культурні відмінності та державну територіальну приналежність у різні періоди. Майже 2 століття (з невеликими перервами) Тернопільщина спирається на власні традиції окремого адміністративно-територіального утворення (з 1772 р. – округ, згодом – край, воєводство, область).

Сучасна карта Тернопільськї області
Сучасна карта Тернопільськї області

Наша область – Україна в мініатюрі. Має потужні природничо-рекреаційні ресурси: на державному обліку перебуває майже 4000 історико-культурних пам’яток, серед них 420 пам’яток археології, 1800 – історії та мистецтва., 1274 – архітектури, 13 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва. Край брунатних рівнин і химерного горбогір’я, густих лісів і реліктових рослин та ендеміків, що збереглися лише у 2-3 місцях на планеті, найдовших за протяжністю гіпсових та карстових печер, названих «восьмим чудом світу» – їх більше 90, серед них  ̶ нововідкрита «Музейна» в межиріччі Дністра, Серету і Збруча, «Оптимістична» (220 км розвіданих ходів), «Вертеба» з єдиним у світі печерним поселенням (тепер – музеєм) трипільців та підземних озер, що не мають аналогів в Європі.

Печера «Вертеба»
Печера «Вертеба» з єдиним у світі печерним поселенням (тепер – музеєм) трипільців. © te.20minut.ua

Унікальне Придністров’я, його каньйони, Хоростківський, Гермаківський дендропарки та дендропарк у Білокриниці, лісовий заказник «Дача Галілея», мисливські угіддя Шумщини, Кременецькі гори, неповторне Опілля, ріки Дністер, Золота Липа, Серет, Русилівські каскади і водоспад «Дівочі сльози» – це також Тернопільщина. І диво дивнеє – травертинові скелі та гроти й печери відлюдників. Захоплюють геологічні пам’ятки світового значення, яким майже 500 млн років, а площа ландшафтів досягає 200 тис. га – це 15% території області: за кількістю пам’яток природи наша область поступається лише Криму.

Мандрівники нерідко порівнюють Тернопільщину зі Швейцарією, де природний дивосвіт поєднується з унікальною історичною спадщиною. Роздуми про вічність викликають Троянові вали (I-II ст. н.е.), понад 100 некрополів Х-ХIII ст. древні слов’янські городища-святилища, які бережуть свої таємниці на берегах Збруча, що простягається з півночі на південь по східній окраїні всієї області та перетинається горами Товтрами, названими в народі Медоборами. 1848 р. у річці знайдено дивовижного Збручанського ідола (експонується в музеї, м. Краків, Польща). Долина Збруча багата лікувальними водами.

Збручанський ідол
Збручанський ідол

У цьому благословенному краї сильна енергетика землі та місця, які називають святими. У християнському світі відомі Свято-Успенська Почаївська лавра (на Кременеччині) та Марійський духовний центр у Зарваниці, що на Теребовлянщині, їх довкілля з аурою святості землі, води та повітря. Тут струменить енергетичний потік благодаті. Магічною вважають Божу гору поблизу Почаєва.

Свято-Успенська Почаївська лавра
Свято-Успенська Почаївська лавра
Божа гора поблизу Почаєва
Магічна Божа гора поблизу Почаєва

Осередок паломництва римо-католиків – Язлівець, що поблизу м. Бучач, з монастирем сестер-служебниць, можливо, єдиним музеєм черниць, давньою вірменською церквою, традиціями колишньої школи шляхетних панянок та нинішньою літньою реколекцією дітей, які приїздять з різних куточків України. З дохристиянських часів збереглися рання палеолітична стоянка на Лановеччині, залишки скельного храму та язичницького жертовника у Монастирку, де на камені виникає унікальна ікона Ісуса Христа із заплющеними очима, дивовижна імітація Гробу Господнього в печерному храмі с. Рукомиш, церкви ХIV-ХVI ст. Численні храми на території Тернопільщини шанобливо зберігають мощі святих, до яких звідусіль з’їжджаються віруючі. За роки незалежності в області відновлено чи споруджено понад 700 церков і більше ста будується, серед них – Собор Єднання Заходу і Сходу в Підволочиську, Свято-Троїцький Духовний центр на честь Д. Галицького в Тернополі, налічується майже тридцять монастирів.

Тернопільщина – один із найбільших музеїв світу під відкритим небом, в якому понад п’ять тисяч пам’яток археології, історії, архітектури, містобудування і монументального мистецтва. Це не реєстр якоїсь європейської держави, а багатство нашої області. Особливо цінні родові маєтки української, австрійської, польської шляхти та замки. З княжих часів тут було понад 150 замків, частково збереглися 34 (третина всіх в Україні). Кілька палаців та замків нині реставруються чи використовуються з господарською метою. Серед них Збаразький замок, зображений видатним польським письменником Г. Сенкевичем у романі «Вогнем і мечем» та однойменному кінофільмі уславленого режисера Є. Гофмана, а нині відреставрований, з органною залою, палатою зброї, музеями старожитностей, підземними ходами. У Збаражі й інше рукотворне диво – чи не єдиний в Україні Зимовий сад, в якому майже тисячу переважно екзотичних насаджень з різних куточків світу.

Збаразький замок
Збаразький замок. © pro-ukr.com

Коли милуєшся кам’яною каравелою – замком-кораблем у Сидорові, ніби потрапляєш у середньовіччя. Віки прошуміли і над фортецями в Скалаті, Токах, Залісцях, Скалі-Подільській, Бучачі, Золотому Потоці та Теребовлі, де, за переказами, брати підступно осліпили князя Василька Ростиславовича. Неподалік древньої Теребовлі, що визнана одним із «семи чудес України» серед містечок, у Струсові на старому католицькому цвинтарі можна побачити залишки надгробку на братській могилі польських вояків. Її увінчував надгробок, в основі якого  ̶ величний орел. Далеко за межами області й України відома уславлена заслужена самодіяльна капела бандуристів Струсівського Будинку культури. Давні пам’ятки культури, архітектури зберігаються в Скалаті, Гримайлові, Гусятині, Підволочиську, що на східній околиці Тернопільщини.

Замок-корабель у Сидорові
Замок-корабель у Сидорові

А у західній окраїні Тернопільщини – Зборівщина та м. Зборів – місто мале та велика його історія й світлі імена, де кожен кілометр – свідок військової звитяги. Тут відбулася історична Зборівська битва козацьких загонів Б. Хмельницького з польською армією, укладено Зборівський мир (1649 р.); 2 липня 1917 р. в бою з австрійськими військами полягли 190 чехословацьких воїнів і ця дата стала днем народження Чеської і Словацької армій.

Кажуть, найкрасивіші місця України знаходяться на півдні Тернопільщини, в околицях «галицької Рів’єри» – міста-півострова Заліщики, схожих на коровай на рушнику Дністра. Аналогів цьому місцю в світі лише три: Чеський Крумлов, Мармуровий каньйон у США та повороти французької долини річки Мозель. У цій унікальній сонячній долині, ніби схованій у чаші глибокого Дністровського каньйону, майже середземноморський клімат, Неповторні 16-метровий Джуринський водоспад і залишки Червоногорода – могутньої князівської резиденції та палацу графа Антонія Понінського; басейни урочища «Обіжева» і Касперівського водоймища у царстві незайманої природи з горицвітом й іншою рідкісною рослинністю. Щоб відродити славу колишнього міжнародного кліматичного курорту в Заліщиках, поруч вілли барона Леона-Антонія Бруніцького та ділянки берегу Дністра, де до 1939 року відпочивала Варшавська верхівка, галицька та польська знать, провідні місцеві підприємці вели мову про можливість спорудження за модерним проектом однієї з кращих відпочинкових баз Європи – «Дністерра».

Заліщики
Заліщики. Фото Дениса Чабана

На шляху з півночі на південь Тернопільщини найбільше після Тернополя місто Чортків з його руїнами замку, давнім ринком, дивовижної краси Народним домом, шедевром архітектури минулого – Домініканським костелом, іншими пам’ятками історії та архітектури. Тут народилося чимало діячів національно-визвольної боротьби, вітчизняної літератури і мистецтва.

«Найкраще у світі місто», за висловом Б. Лепкого, – Бережани з давніми вуличками, залишками замку руського воєводи Миколая Синявського, який за пишне оздоблення порівнювали з краківським Вавелем, мисливським палацом і дендропарком у Раю, де бували Петро I та європейські вельможі. Містом «мудреців і купців» здавна вважали Бучач із спорудами уславлених вітчизняних зодчих Б. Меретина і Й.-Г. Пінзеля – однієї з найкрасивіших в Європі ратушею в стилі бароко, прикрашеною 14 скульптурами, що відтворюють вічну боротьбу добра і зла, комплексом колегіуму ім. св. Йосафата та шедеврами сакрального мистецтва в костелі Успіння Діви Марії, що вціліли всупереч вікам, війнам і безгосподарності.

Бучацька ратуша
Бучацька ратуша. Фото Юрія Максименка
Пам’ятник Пінзелю
Пам’ятник Пінзелю, відкритий восени 2014 року. © buchach.net

У величавій красі збереглася в Коропці розкішна резиденція у стилі «Віденського ренесансу» австрійського прем’єр-міністра графа К. Бадені, залишки маєтку й могили магнатів Потоцьких в с. Рукомиш. Зачаровує с. Мухавка з 13 ставками і храмами. Понад два століття бальнеологічному курорту в Конопківці, а поруч – древні Микулинці з Троїцьким костелом, садибою шляхетського роду Реїв, парком і пивзаводом, якому понад 300 літ. Неподалік, в Острові, Плебанівці, Кровинці, – залізничні арочні мости, як дивовижні витвори інженерної думки кінця ХIХ ст.

Троїцький костел у Микулинцях
Троїцький костел у Микулинцях. Фото Крістіни Федорович

На півночі Тернопільщини – «Волинські Афіни» – знаний Кременець. Осередок української, єврейської, польської та російської культур, із залишками замку на високій горі «Бона», Ботанічним садом, старовинною волинською архітектурою, козацьким П’ятницьким цвинтарем ХVII ст., видатним комплексом Кременецького ліцею, витонченою Полковою церквою, будинками-близнюками тощо. Варто хоча б раз у житті побачити в місцевому костьолі скульптурний портрет молодого «бога поезії» Юліуша Словацького (роботи видатного митця з Парижа Вацлава Шимановського) і прекрасно відреставровану його родинну садибу-музей. В місті народився видатний музикант Ісаак Стерн, у ліцеї навчався всесвітньо відомий скульптор Оскар Сосновський (1812-1886). У 30-х роках у місті діяла одна з найкращих шкіл планеризму – Волинська планерна школа «Соколина гора».

Панорама Кременця
Панорама Кременця із залишками замку на високій горі «Бона». © teren.in.ua

Неподалік – Вишнівець з палацовим комплексом князів Коридубів-Вишневецьких, визнаний «Волинським Версалем», котрий тепер успішно реставрують. Тут «Байди рід» – батьківщина першого гетьмана Війська Запорізького Дмитра Вишневецького. У Вишнівецькому палаці свого часу відбувалися події, що мали значний вплив на долі України, Польщі та Московщини: у Воскресенській церкві відбулися заручини Лжедмитрія та Марини Мнішек; зустріч польського короля Станіслава – Августа Понятовського з майбутнім російським імператором Павлом I, тут тривалий час діяли таємні товариства – масонські ложі.

Вишнівецький палац
Вишнівецький палац. Фото Віталія Ільницького

У кожному містечку й селі Тернопільщини наявні старовинні чи сучасні церкви, інші карби минувшини, самобутні традиції та особливості ремесел і фольклору, декоративно-прикладного мистецтва та легенди переплелися з дійсністю. Функціонують Національний заповідник «Замки Тернопілля», Кременецько-Почаївський та Бережанський державні історико-архітектурні заповідники. Вражають і сучасні приміські села та заможні оселі на берегах Збруча і Дністра, де життя вирує у свіжому форматі. На Тернопільщині чи не кожне село має свої дивовижі. Вони – щедра оаза для зеленого туризму. Чимало мандрівників ваблять екстремальні сплави по Дністру та подорожі до печер – країни одвічної темряви. А художники, письменники, інтелектуали, захоплені історичною та літературною спадщиною краю, вважають його колискою творчого натхнення.

Саме на Тернопільщині збереглися скарби різних культур: трипільської, черняхівської, скіфської, давньоримської, Київської Русі та Середньовіччя, історико-архітектурні та сакральні пам’ятки українського, польського, єврейського, вірменського, російського, чеського, турецького народів. Одночасно вона – знаний осередок культури кількох галузок українського етносу: лемків і бойків та регіональних груп – галичан, подолян і волинян: у близько трьох тисячах аматорських колективах майже 50 тис. шанувальників самодіяльного мистецтва відтворюють і розвивають їх самобутні культурні особливості. Стали традиційними фестивалі козацької пісні «Байда», «Лемківська ватра», «Пісенні Медобори», «Ліра Гіппократа», конкурси дитячого і юнацького пісенного мистецтва «Кришталевий жайвір», всеукраїнські «Тернопільські театральні вечори».

Уславлена капела бандуристів з Тернопільщини
Уславлена капела бандуристів з Тернопільщини

Ще на початку XVII століття в Почаєві видано книгу К. Транквіліона-Ставровецького «Зерцало богословія» – першу книгу, надруковану на Тернопільщині. У наступні роки побачило світ «Євангеліє учительноє» (1619) у Рохманові, що поруч Шумська, та книги Мелентія Смотрицького та інших авторів у друкарнях Кременця, Почаєва, Тернополя…

Корені вічності на Тернопіллі залишили засновник Запорізької Січі Д. Вишневецький («Байда»), козацький полковник Станіслав Мрозовицький (Нестор Морозенко), керівник козацького повстання Северин Наливайко, канонізований святим (2016) преподобний Амфілохій Почаївський, кардинал Йосиф Сліпий, етнограф Володимир Гнатюк, видатні письменники різних національностей – лауреат Нобелівської премії, класик івритської літератури Самуїл Агнон, Кароль Францоз, Улас Самчук, Юліуш Словацький, уславлені українські митці – Соломія Крушельницька, брати Бойчуки, Яків Гніздовський, Михайло Паращук, Лесь Курбас, Денис Січинський, Мар’ян Крушельницький, Анатолій Горчинський, лауреати Національної Шевченківської премії Олена Кульчицька, Роман Андріяшик, Іван Гнатюк, Іван Марчук, Степан Сапеляк, перший професійний польський композитор Микола Гомулка, «батько польської демократії», ректор Ягеллонського університету Гуго Коллонтай, керівник німецького письменницького пен-клубу Герман Кестен та інші видатні діячі різних національностей.

На цій землі перебували особистості, чий вплив, талант і моральний авторитет змінювали світ – Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Іван Франко, нобелівський лауреат Генрік Сенкевич, Оноре де Бальзак, Олесь Гончар, Павло Тичина, Дмитро Дорошенко, керівники держав і урядів: Тимчасового уряду Росії – Олександр Керенський, Польщі – Юзеф Пілсудський, Ігнатій Дашинський, Німеччини – кайзер Вільгельм II, Чехії – Вацлав Гавел, СРСР – Микита Хрущов, керівник правлячої в УРСР партії Петро Шелест, президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко.

Президент Чеської Республіки Вацлав Гавел
Президент Чеської Республіки Вацлав Гавел вшановує загиблих бійців – чехів і словаків. Село Калинівка на околиці Зборова. Фото з архіву автора

З життєдайних першооснов, з грона яскравих особистостей пульсують у мешканців Тернопільщини християнські, державотворчі та інтелектуальні начала.

Головний потенціал області – інтелектуальний, транзитний і туристичний. Вона розташована поблизу кордонів з іншими країнами, а магістральні шляхи поєднують її з Віднем і Братиславою, Прагою і Варшавою, Будапештом, Москвою і Бєлградом. За густотою шляхів сполучення область поступається лише Львівщині. Це є добра основа для виробничої кооперації, створення інфраструктури та здобуття місця в європейській індустрії туризму.

У державному та регіональному поділі праці аграрна Тернопільщина втратила свої провідні позиції у виробництві бурякозбиральних комплексів, фарфорового і скляного посуду, засобів зв’язку, бавовняних тканин, тваринницької продукції, цукру, але продовжує виділятись випуском товарів харчової промисловості, спирту, світильників, меблів тощо. Область першою в Україні здійснила реформування сільського господарства, розпаювання землі, зосередила вирощування цукрових буряків та інших культур у приватних, фермерських господарствах, але помітно знизила обсяги його продукції, найперше тваринницької, занедбала село. Самобутній край переживає ознаки депресивної території.

Вселяє певну надію на розвиток області діяльність територіальних громад, зростання місцевих бюджетів, збільшення капітальних вкладень з боку держави у бюджет Тернопільщини. І те, що 90% інвестиційних проектів реалізуються приватними компаніями. Радує певне пожвавлення в окремих галузях сільського господарства області, зростання позитивних результатів у приватному підприємництві.

Не татаро-монгольські завойовники, як у давнину, а свої ж люди, під «патріотичними» гаслами нещодавно зруйнували провідні промислові підприємства колись індустріально-аграрної області, розграбували й понівечили високопродуктивні тваринницькі комплекси, якими славилась Тернопільщина на всю країну, тракторні стани, допустили бур’яни й самосіви на щедрі поля. Навіть потужний військовий аеродром у Чорткові заріс чагарниками і безнадійно втрачений.

Військовий аеродром у Чорткові
У 2005 році військовий аеродром у Чорткові було закрито за розпорядженням тодішнього міністра оборони України. © Alfred Matusevich

В області майже зовсім не функціонує авіаційний транспорт. Так звані «ефективні власники», котрих рекламували під час масової «прихватизації», у нас майже не з’явилися. Колгоспні й радгоспні плантації переважно захопили власники кількох латифундій, котрі безжально вичавлюють залишки родючості наших земель посівами насіння монокультур. Фермерські господарства області фактично животіють, не маючи ні значних земельних наділів, ні належної сільгосптехніки чи нормальних кредитів: вони використовують лише 4 відсотки від сільгоспугідь, коли у розпорядженні 50 фактично латифундій понад 20 тисяч га землі. У скотарстві лише за останні 10 років поголів’я худоби зменшилося майже в три рази. За 27 років область ніяк не спромоглася хоча б повернути рівень виробництва 1990 року. Сільським трудівникам – найманій робочій силі – за їх працю платять мало, соціальну сферу, особливо на селі, занедбано. Зростає кількість недужих людей на туберкульоз – хворобу бідних, – серцево-судинні захворювання, СНІД тощо.

Наші люди опинилися у полоні безробіття й безвиході, рятуються сяким-таким заробітком на базарах, нерідко крадіжками, здебільшого нічого не вимагають від влади, від держави, а лише все сподіваються на них. Значна частина здорової молоді не зайнята у матеріальному виробництві, а служить сторожами, ревними охоронцями надбаного «непосильною працею» добра «нових українців». І знову область повернула собі останню позицію в рейтингу з розміру середньої заробітної плати в Україні. Щоправда і ставлення людей до праці, до обов’язків не поліпшується. Криза виникла тому, що в нас порушено принцип соціальної справедливості, породжено велику майнову нерівність та катастрофічний занепад компетентності, відповідальності керівників на всіх рівнях та людської моралі. Ми тепер воюємо самі між собою: за власні політичні чи релігійні уподобання, за симпатії до тих чи інших мітингових та екранних балакунів, в сім’ях – за батьківську спадщину, між сусідами – за межу тощо.

Шановний Євгеніуше, на відміну від воєводств твоєї країни – Польщі, нашу Тернопільщину не ощасливили щедрі зовнішні доларові вливання. Щоб у нас хоча б щось почало ефективно розвиватися, сюди потрібно вкласти десятки і сотні мільйонів доларів, але це, як ми давно зрозуміли, сучасний Захід не збирається робити. А хто із зарубіжних інвесторів «заякорився» в області, кожен із них прагне повернути затрачені кошти та плюс мати значний прибуток. Тому область виживає переважно за рахунок валютних переказів від своїх заробітчан. Наш край охопив шал зовнішньої трудової міграції. Іван їде до Яна, а Ян вирушає до Ганса (в Німеччину – де більше платять). Масово виїздять і медичні працівники – переважно до Польщі.

Наш край охопив шал зовнішньої трудової міграції
«Наш край охопив шал зовнішньої трудової міграції». © provse.te.ua

Тернополяни багато й голосно говорять про любов до України, але за першої-ліпшої можливості виїжджають за кордон і прагнуть там натуралізуватися, стати громадянами інших країн. Зростає еміграція цілими сім’ями. Втративши надію на кращу долю в Україні, все більше випускників наших вищих навчальних закладів та профтехучилищ області виїжджають за кордон. Останнім часом понад 60 тис. мешканців області працюють за рубежем та щороку присилають звідти понад 200 млн доларів. Ці кошти як інвестиції в нашу економіку, що болісно долає перехідний період, проходить етап виживання й повільно але, сподіваємось, вступить у стадію розвитку.

У вашій країні, Євгеніуше, дуже стурбовані бандерівщиною та Бандерою. Але не вони є ідеалом, мабуть, більшості наших людей, а – долар. Він заміщає все: мораль, дружбу, доброзичливі стосунки між людьми, взаємопідтримку. Одночасно ми вкрай стурбовані провокуванням агресивних антиукраїнських настроїв серед частини політиків та громадян Польщі, безпідставними звинуваченнями на адресу України, осудом наших героїв. Ми ж не вказуємо полякам, яких героїв шанувати, які дати їм відзначати.

Отже, може бути один шлях – дотримання міждержавних взаємовідносин на основі порозуміння і толерантності, поглиблення співпраці в різних галузях виробництва, науки і культури, передача спірних питань на розгляд і дискусії історикам. А земля Тернопільщини подає приклад такого обговорення і зближення позицій на прикладі «Діалогу двох культур». Від 2005 р. в Кременці, з ініціативи урядів і народної дипломатії Польщі та України щороку, у вересні, проходить вже традиційний літературно-мистецький форум політичних і громадських діячів, письменників і митців двох наших країн, нерідко також за участю інтелектуалів Литви, Великобританії, Франції. Швейцарії, Австрії, Греції, Іспанії. А родинна садиба Юліуша Словацького у Кременці стала невід’ємним і важливим осередком міста, спрямованим у майбутнє вогнищем культури.

«Діалог двох культур»
«Діалог двох культур»: на шляху польсько-українського порозуміння. Фото Олександра Левченка

Як справедливо сказав Великий поляк Іван Павло II – постать польського національного і загальнодержавного мислення, «…ми повинні все дуже добре пам’ятати. Але не для того, щоби роз’ятрювати рани, а для того, щоби будувати майбутнє без трагічних подій. Хотів би, щоб наші брати почули мене. Хочу, щоби ми, поляки й українці, наближалися один до одного….». А свого часу президенти Л. Кучма і О. Кваснєвський підписали історичний документ – «Порозуміння і примирення», що зміцнює впевненість у тому, що українцям і поляками необхідно триматися разом. У цій справі вельми важливі й дружні особисті контакти між людьми – громадянами обох країн.

Разом із цим листом прийми, друже, побажання здоров’я, активного довголіття та всіляких гараздів для всієї родини.

З повагою – Олександр Левченко, м. Тернопіль

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: