Космічна драма Найактуальніше Наука 

Космічна драма

Чи чули Ви щось про космічну драму, що розгорнулася між двома небесними тілами? Головною антагоністкою цієї історії є непримітна карликова планета Еріда. А також її першовідкривач – Майк Браун. Саме з його легкої руки Плутон позбавили статусу повноцінної планети. Тепер це всіма покинутий «карлик», права якого порушили через людські амбіції.

Ви могли подумати, що я перебільшую масштаб трагедії. Ну стало на одну планету менше, і що? В будь-якому разі Земля продовжує свій рух навколо Сонця, наче нічого й не сталося. Однак ця історія зачепила не одну тисячу людей по всьому світу, що тільки підтверджує її унікальність.

Головний герой

Офіційно Плутон – це найбільша з усіх відомих карликових планет. Центральна фігура в поясі Койпера. Такий собі шматок льоду з вельми ексцентричною орбітою.

Ще в далекому 1840 році розрахунки Урбена Леверье показали: в космосі є ще одна, досі невідома планета Х, яка значною мірою впливає на траєкторію руху Урана і Нептуна. Це й було єдиним підтвердженням її існування.

Насправді ми й зараз мало знаємо про Плутон. Хоча з моменту його відкриття й минуло більше дев’яноста років. Більш-менш якісні знімки цієї планети людство змогло отримати лише в 2015 році. Не так давно, правда?

Одне із сучасних зображень Плутона, зроблене 14 липня 2015 року станцією New Horizons з відстані близько 34 тис. км. На збільшеному фрагменті видно льодовий вулкан на горі Райт Монс
Одне із сучасних зображень Плутона, зроблене 14 липня 2015 року станцією New Horizons з відстані близько 34 тис. км. На збільшеному фрагменті видно льодовий вулкан на горі Райт Монс. Джерело зображення: Wikipedia

Активний пошук планети Х, тобто Плутона, продовжився в 1906 році. Персиваль Лоуелл та Вільям Генрі Пікерінг витратили на розрахунок його небесних координат більше десяти років. І тільки в 1915 році змогли отримати два нечіткі знімки загадкової планети.

Пізніше вдова Персиваля Лоуелла намагалася відсудити в обсерваторії мільйон доларів, через що вивчення Плутона на довгий час призупинилося. Аж поки на сцені не з’явився Клайд Томбо – молодий вчений, який всього лиш за рік роботи зміг отримати знімки напівміфічного рухомого небесного тіла. В 1930 році, якраз на День народження Лоуелла, Гарвардський коледж отримав телеграму з доказами існування Плутона. І вже в 1931 році Клайд Томбо був нагороджений медаллю Лондонського королівського астрономічного товариства.

Назву новій планеті обирали методом голосування. Найбільшу популярність отримав варіант одинадцятирічної школярки з Оксфорда. З її слів, Плутон асоціювався в неї з чимось темним, холодним і таємничим. Що також нагадувало образ повелителя підземного царства.

Шкода, але Клайд Томбо не зміг особисто взяти участь у космічній експедиції до відкритої ним планети. Однак зміг стати першою людиною, яка покинула межі Сонячної системи вже після смерті – в 2006 році частина праху вченого вирушила до Плутона з автоматичною міжпланетною станцією «New Horizons».

Існує також припущення, що коли Сонце стане супергігантом і перетворить Землю на справжнє пекло, Плутон навпаки матиме шанс стати придатним для життя. Оскільки в нього є тверде ядро (70%) і вода (30%), яка поки що перебуває, здебільшого, в стані льоду. Тож коли Сонце почне виділяти більше тепла, лід розтане і на Плутоні з’являться моря й океани. До того ж на цій планеті є атмосфера, хоч і не достатня для нормального життя земної істоти.

Та людство все ще має в запасі два мільярди років, аби вирішити цю та інші проблеми й успішно оселитися на Плутоні, який завдяки своїй віддаленості від Сонця, постраждає від нього найменше.

Головна антигероїня

Еріда та її супутник Дизномія (художнє зображення NASA)
Еріда та її супутник Дизномія (художнє зображення NASA)

Відкриття в 2005 році Еріди – так званої «десятої планети» – призвело до розколу між вченими. Одна їх частина вважала, що Плутон та Еріда мають існувати в статусі планет. Інша ж – що Еріду ніяк не можна назвати повноцінною планетою. А оскільки вона за розмірами подібна до Плутона, це означає, що й його слід посунути зі свого місця. Так у 2006 році Сонячна система втратила цілу планету… Але здобула одразу двох «карликів».

Сповідь «вбивці»

Книга «Як я вбив Плутон і чому це було невідворотно» є доволі цікавою. Але зовсім не тому, що автор молодець і «сповідь» добре написана. Навпаки. Її важко читати. З багатьох причин.

Майкл Браун і перше видання його книжки «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче» (2010)
Майкл Браун і перше видання його книжки «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче» (2010)

Майкл позиціонує себе як такого собі «добродія». Наче й Еріду свою він дуже любив, і ледь не цілодобово коло неї сидів, виглядаючи в телескоп. Але йому все ж довелося пожертвувати нею заради… справедливості. І хоч би як важко не було, Майкл просто не зміг би вчинити інакше.

«Зазвичай спокійні астрономи сперечалися і вдень, і вночі, обговорюючи Плутон та інші планети… Цього разу зазвичай порожня аудиторія була наповнена похмурими вченими, яким кортіло вступити в бій», – пише Браун.

Зазначу тільки, що пристрасті кипіли не тільки на конференції Міжнародного астрономічного союзу (далі МАС). У кількох країнах, зокрема в США, пройшли масові демонстрації на підтримку Плутона.

Мітинг на підтримку Плутона
Мітинг на підтримку Плутона. Джерело зображення: cosmosmagazine.com

«Плутон був несправедливо позбавлений статусу планети і повинен бути негайно реабілітований!» – скандували протестувальники. Однак навіть вияв активної громадської позиції в цьому питанні не допоміг.

А в штатах Нью-Мексико та Іллінойс, звідки походив Клайд Томбо, взагалі прийняли резолюцію про те, що дев’ята планета була несправедливо понижена до рівня карликової. Тож для жителів цих двох штатів Плутон назавжди залишиться повноцінною планетою.

Вчені, обговорюючи долю дев’ятої та десятої планет, дійшли навіть до розгляду книжок з астрономії за ХІХ століття. І все задля того, аби знайти чіткі критерії, які розділяли б поняття «планета», «астероїд», «карликова планета» тощо.

Тоді сформулювали три головні визначення для характеристики планет:

1. Тіло повинно обертатися по орбіті навколо Сонця і бути супутником нашої зірки, а не однієї з планет.

2. Воно повинно бути досить потужним, щоб прийняти форму гідростатичної рівноваги (близьку до сферичної) під дією своїх гравітаційних сил.

3. Воно повинно розчистити свою орбіту (тобто бути гравітаційною домінантою і поруч не повинно бути інших тіл порівнянного розміру, крім його власних супутників, які перебувають під його гравітаційним впливом).

Плутон не відповідав тільки останньому, третьому критерію. Тому й втратив свій планетарний статус. Однак Алан Стерн, відповідальний дослідник місії NASA «New Horizons», публічно висміяв рішення МАС. Він заявив, що ці визначення нікуди не годяться, оскільки їм не відповідають навіть Земля, Марс, Юпітер і Нептун. Чому ж вони й досі вважаються планетами?

До того ж, зібрання МАС було вкрай малочисельним. Тож чи мали тоді вчені право вирішувати таке важливе питання одразу за всіх астрономів у світі?

Однак Майкл Браун, першовідкривач Еріди, підтримав рішення МАС. Він прокоментував цю подію так:

«Опісля я зустрічав багатьох людей, яких засмутило пониження Плутона. І я прекрасно розумів – Плутон був частиною їхнього уявного світу, чимось, що одного разу допомогло привести в порядок їхні розрізнені думки про Сонячну систему, про своє місце в ній. Плутон був для всіх кордоном буття. Вирваний з цього світу, Плутон залишив після себе незрозумілу порожнечу».

Однак Плутон – це не тільки «кордон Сонячної системи». Його поява та вивчення – плід кропіткої роботи багатьох поколінь учених. Це планета, просякнута симпатією та надією дуже багатьох людей.

Так, можливо дев’ята планета дещо не вписується в давним-давно усталені критерії. Та хіба хтось взагалі мав уявлення про існування подвійних планет у ті часи? Адже саме наявність «другої половинки» – Харона, значною мірою відрізняє Плутон від звичайної крихітки Еріди.

І Еріда, і Плутон, і кілька інших карликових планет мають офіційний статус «транснептунових об'єктів» (ТНО). Однак лише Плутон має порівняно великого супутника – Харона
І Еріда, і Плутон, і кілька інших карликових планет мають офіційний статус «транснептунових об’єктів» (ТНО). Однак лише Плутон має порівняно великого супутника – Харона

Певною мірою з цим погоджується й сам Майкл Браун:

«У тому, що Плутон сильно відрізнявся від інших планет, сумнівів не було: він зберігав в собі безліч таємниць і, ймовірно, тому здавався таким тендітним. До відведеного мені терміну я б додав ще років тридцять п’ять, щоб з’ясувати, наскільки крихким він був».

Історія, що її розповів Майкл Браун, дуже нагадує прислів’я «собака на сіні». З дитинства він розумів незвичність і таємничість Плутона. Ця планета однозначно викликала його інтерес. Як інакше пояснити те, що свідому частину свого життя Майкл посвятив вивченню поясу Койпера, центром якого і є Плутон?

Людські амбіції потребували більшого, аніж просте спостереження за вже відкритими небесними тілами. Тож астроном почав шукати те, що ховається за Плутоном. Тішив себе надіями на знахідку, яка вразить усіх своєю екстремальністю. Витратив на пошуки купу часу і сил. А по факту знайшов лише невеликий шматок азотного льоду, який (порівняно з Плутоном) самотньо кружляє в космосі.

Погодьтесь, це боляче, коли реальність не збігається з очікуваннями.

Що робити в такій ситуації? Браун розумів, що відкриття Еріди не порівняти з відкриттям Плутона. Чому б тоді не ввійти в історію трохи інакше? Можна принизити здобутки інших людей, аби твої на їхньому фоні не виглядали такими беззмістовними.

«Камери навколо дзижчали, журналісти щось говорили в свої мікрофони, а на екрані, в іншій стороні кімнати, я побачив самого себе на одному з місцевих каналів, що повторює, як відлуння: «Плутон мертвий».

Перш ніж хтось встиг поставити запитання, я швидко подзвонив Дайен… Як тільки вона підняла трубку, я сказав: «Плутон більше не планета!»

Її голос впав: «Справді?»

Так! Так! Справді! Я був такий схвильований результатом голосування, що навіть не звернув увагу на те, як змінився її настрій.

Довгий час вона просто мовчала, але нарешті тихо промовила: «А що із Ксеною?» Але Дайен знала відповідь. Ксена розділила долю Плутона, і Дайен вже оплакувала цю маленьку планету, яку ми встигли так добре пізнати».

Чи означає це, що Майкл Браун навіть не сподівався на те, що Еріда отримає статус планети? Він розраховував лише на те, що Плутон впаде разом із нею? Так і сталося. Та невже це може викликати в когось радісне хвилювання?

І ще одне, останнє запитання. Чому книга Майкла Брауна називається саме «Як я вбив Плутон»? А не, наприклад, «Як я вбив Еріду», або «Як Еріда не стала планетою»? Плутон фігурує навіть там, де не мав би. А книга ж про Майкла Брауна та його фантастичне відкриття… Чи ні?

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(12 голосів)

Також буде цікаво: