«Прага» поблизу Львова Історія Найактуальніше 

«Прага» поблизу Львова

Всі окупанти найбільше бояться правди. По це ми можемо стверджувати навіть на нинішньому прикладі українських земель на сході й на півдні країни, де московські загарбники й їхні місцеві поплічники першим ділом відключили трансляцію українських телеканалів та встановили контроль над іншими ЗМІ. Однак на кожну дію є протидія. У ці жовтневі дні, коли вшановуємо чергову річницю постання УПА та згадуємо про людей з середовища ОУН, які своєю жертовністю доклалися до боротьби за незалежність, варто згадати про українську боротьбу з окупантами й на ідеологічно-інформаційному фронті.

Німецьке «визволення» українських земель не принесло очікуваного полегшення, хоча в порівнянні з більшовицьким свавіллям й було трохи гуманнішим. Проте німецька влада також не рахувалася з українськими сподіваннями на незалежну державу, а від липня 1941 року розгорнула проти ОУН відвертий терор, змусивши українців чинити спротив і дії у відповідь.

Війну проти нових окупантів українських земель ОУН повела не тільки зброєю, але й відозвами та закликами, роз’яснюючи співвітчизникам, за що і з ким треба боротися. Для цього необхідні були відповідні листівки, агітки, брошури й часописи, на друк яких треба було мати належно устатковані друкарні. А їх не так уже й легко було запровадити в умовах окупації.

Підпільна література, конфіскована НКВД
Видавнича діяльність ОУН набула великого розмаху, а багатство і різноманітність агітаційної продукції, виготовленої в умовах підпілля, вражає сучасних дослідників. На фото: підпільна література, конфіскована НКВД в одному з будинків у с. Білогорща 5 березня 1950 р.
Дмитро Маївський
Дмитро Маївський

До честі очільників ОУН, вони знайшли вихід із такої ситуації, запровадивши мережу осередків пропаганди та підпільних видавництв. Організацією таких установ заопікувався Дмитро Маївський, референт пропаганди Проводу ОУН СД, котрий очолив Головний осередок пропаганди (ГОСП) ОУН після арешту Степана Ленкавського. ГОСП не тільки визначив основні напрями подальшої ідеологічної боротьби, але й створив осередки пропаганди на крайовому, обласному, окружному й повітовому рівнях. До потреб цих осередків облаштовували та оснащували підпільні друкарні. Крайові друкарні були найважливішими для середовища ОУН, для них підбирали найкраще устаткування і вишколених друкарів.

Прикметно, що одна із таких друкарень крайового рівня із назвою «Прага» (чимало дослідників визвольного руху донедавна вважали, що вона мала стосунок до столиці тодішньої Чехословаччини) була неподалік Жовкви у селі Мокротин. Історія її запровадження та діяльності варта окремого розділу справжнього детективу.

Околиці села Мокротин
Околиці села Мокротин (Жовківський район Львівської області)

Друкарню «Прага» члени ОУН організували на хуторі Жури-Скіри поблизу села Мокротин найімовірніше в 1941 році. Там, у віддаленій хатині на околиці під лісом, мешкала бідна багатодітна родина. Господар оселі не мав жодного стосунку до політики. Він не долучався ні до громадських, ні до політичних, ні до культурних акцій, тому не привертав до себе уваги ані з боку односельчан, ні з боку окупаційної німецької влади. Дістатися до цього місця можна було лісовими стежками, що лиш сприяло підпільній роботі.

Хутір Жури-Скіри
Хутір Жури-Скіри на околиці Мокротина, де ОУН організувала підпільну друкарню «Прага»

Вхід до друкарні був добре замаскований. Коли Богдан Подолянко, працівник цієї друкарні, вперше опинився на подвір’ї віддаленої од села оселі, то не міг повірити, що вона є в цьому місці. Не було чутно жодного звуку друкарського обладнання, який є неодмінним атрибутом видавничої справи.

Щоб потрапити до місця, де підпільники виготовляли листівки, брошури й часописи, треба було відсунути стару січкарню в шопі, відв’язати прив’язану до неї козу, розгребти підстилку у стійлі рогатої годувальниці і взятися за дошки, що були дверима до таємної установи. За дверима була яма глибиною в два метри, яка за необхідності могла б послужити криївкою. Спочатку в ній для ще більшої конспірації зберігали картоплю, але вона сильно гнила, тому вирішили позбутися «овочевого прикриття».

За однією із стін у ямі й була підпільна друкарня «Прага». Приміщення розмірами 6 х 10 метрів мало висоту приблизно в півтора метра у тих місцях, де зберігався папір для друку і зброя для оборони, а в центрі, де розташовувалися друкарські верстати, висота сягала до двох метрів. Приміщення освітлювалося завдяки карбідним лампам. Усі знаряддя праці були ручними.

Підпільники за роботою
Підпільники за роботою над агітматеріалами в підземному бункері
Ручний друкарський верстат «ґутенбергівка»
Ручний друкарський верстат «ґутенбергівка»

Працівники друкарні розпоряджалися двома друкарськими машинами великого формату і однією маленькою для виготовлення дрібних карток для посвідчень і листівок. Постійний склад друкарні становили три відповідальні працівники – директор «Тиміш», технічний редактор «Максим» і охоронець та підсобний робітник «Чорний». За потреби до друкарні скеровували змінних помічників цієї трійці.

Мирослав Прокоп
Мирослав Прокоп

У «Празі» від 1942 року ОУН друкувала свій журнал «Ідея і Чин». Це видання було центральним друкованим органом Головного Проводу ОУН СД і головним ретранслятором офіційної політики керівництва організації. Постанови, накази, заклики та звернення, які публікував часопис, були обов’язковими до виконання всіма учасниками організації нижчих рангів. Редактором першого числа журналу був Дмитро Маївський, а подальші чотири числа зредагував Мирослав Прокоп. Увесь наклад перших п’яти чисел побачив світ у Мокротині і саме звідти був розісланий по всіх осередках ОУН.

Число 3 журналу «Ідея і Чин»
Журнал Проводу ОУН СД «Ідея і чин» (1943 р., № 3)

Іншою продукцією друкарні були книжки, летючки, листівки, відозви й заклики. Виготовлялися тут і різні аусвайси та бланки документів, необхідні членам ОУН для переходу Дніпра. Складнощі виготовлення такої продукції полягали в тому, що такі документи були різного кольору й форми й мали різний вигляд у Києві, в Кременчуці чи в Охтирці. Треба було добре знати особливості німецького окупаційного режиму й вимоги влади. У друкарні поблизу Мокротина друкували навіть такі посвідчення, із якими повстанці пробиралися за межі України – до Праги, до Берліна, до Варшави.

Найважче було із виготовленням кліше, але цю проблему вдалося залагодити в одній із польських цинкографій, працівникам якої ОУН щедро платила не лише за виконану роботу, але й за ризик і небезпеку.

Папір для друкарні відповідальні за постачання матеріалів особи купували, де лиш могли: у Львові, в Золочеві, в Станіславові, в Коломиї, в Кракові. Одного разу підпільники наважилися придбати папір навіть у німців. Розвідники ОУН дізналися, що в одній із розбомблених синагог без застосування лежать величезні запаси невикористаного газетного паперу. Підкупивши одного з охоронців (солдата Вермахту, між іншим), повстанці забрали цей крам, а німець з автоматом ще й пильнував, аби ніхто із його співвітчизників не перешкоджав українцям.

Фарбу для друку купували лише в Кракові. Як згадував Богдан Подолянко, «я часто їздив туди, щоб придбати всякі інші потрібні матеріали. У фірмі «Новіцкі» я замовляв фарбу для державної друкарні в Золочеві. Фактуру мав із собою і їхав з нею до Золочева, умисне минаючи Львів і правдиве місце призначення. Щойно із Золочева фарбу возом везено до одної місцевості, а згодом доперла до місця призначення».

Усе це робилося для того, щоб на випадок провалу максимально відвернути увагу ворога від місця, де розташовувалася друкарня. Німці (а потім і більшовики) з особливою пильністю розшукували за підпільними друкарнями та людьми, які у них працювали. Робота друкаря-підпільника в часи війни була такою ж небезпечною, як і бійця зі зброєю. Варто відзначити, що про місця перебування підпільних друкарень знали лише вищі провідники ОУН й окремі люди, котрі працювали в таких закладах.

Робота в одній із підпільних друкарень ОУН
Робота в одній із підпільних друкарень ОУН

Виготовлену продукцію маскували й доставляли до місця призначення. Іноді видруки доводилося ховати навіть у купах гною на возах – до такої поклажі німці носа не встромляли, на відміну від іншого краму, який могли перевірити.

«Прагу», незважаючи на всі конспіративні заходи, викрили в 1943 році. І зробили це не німецькі спецслужби, а свої ж селяни. Мешканці Мокротина поскаржилися українській поліції, що поблизу лісу на хуторі Жури-Скіри вештаються якісь підозрілі люди, а ще туди регулярно приїжджають незнайомі підводи.

Поліцаї отриману інформацію намотали на вус і одного дня навідалися до оселі поблизу лісу. В хаті вони застали «Максима», який вибрався із криївки, щоб пообідати. З документами у повстанця все було в порядку, а господар сказав, що це його знайомий, який прибув зі Львова, аби виміняти речі на харчі. Не побачивши нічого підозрілого, поліцаї вийшли з хати, але «Максим» не повірив, що так легко все обійшлося. Вихопивши револьвера, він вистрелив в одного з поліцаїв і сам упав від пострілу іншого. «Чорний», який на той час був у друкарні, вибрався нагору і зумів зупинити ймовірну масакру (поліцаї збиралися застрелити ще й господаря хати та його родичів). Охоронець друкарні знав представників влади особисто і зумів мирно залагодити конфлікт. Поранений поліцай написав у рапорті, що випадково підстелив себе сам, коли чистив доручений йому карабін. «Максима» поховали побратими, а звістку про його смерть надрукували в одному з чисел часопису «Ідея і Чин».

Оскільки місце виявилося «засвіченим», керівництво ОУН ухвалило рішення перенести друкарню з Мокротина в більш безпечне місце. Німці про її існування так і не дізналися. Уже в інших місцях було видано ще п’ять чисел журналу «Ідея і Чин» із посиланням на те, що надрукувало їх видавництво «Прага». Однак до Мокротина ні сам журнал, ні друкарня (друкарні?) вже не мали жодного стосунку.

Частина обладнання та речей, вилучених 14.06.1949 р. органами МГБ
Частина обладнання та речей, вилучених 14.06.1949 р. органами МГБ з підпільної друкарні ОУН в бункері біля с. Зозулі Золочівського району Львівської області

«Прага» була далеко не єдиною друкарнею ОУН – таких було багато: обладнаних відповідним устаткуванням (крайових і обласних) і менш оснащених (окружних і повітових). Однак усі вони, за словами Степана Ґоляша, виконували одне завдання: «Служити правдивою інформацією народові, вишколювати кадри, мобілізувати маси на боротьбу за волю України проти всіх займанців».

Підпільні друкарні ОУН у 1941-1944 рр.
Підпільні друкарні ОУН у 1941-1944 рр.
Підпільні друкарні ОУН у 1945-1959 рр.
Підпільні друкарні ОУН у 1945-1959 рр.

Україна пам’ятає всіх сподвижників, що віддали життя за неї та послужили її визволенню!

 

Використана література:

Подолянко Б. Підпільна друкарня ОУН у «Празі» // Український самостійник. – 1957. – Ч. 2-3. – С. 5.

Ніколаєва Н. Підпільні друкарні ОУН та їх ліквідація каральними органами СРСР в 1944-1954 рр. – Торонто-Львів: Літопис УПА. – 2012. – 128 с.

Стасюк О. Підпільні друкарні ОУН (1941-1951). – Львів, 2011. – 295 с.

Ґоляш С. Підпільні друкарні // Визвольний шлях. – 1982. – Ч. 8. – С. 934-942; Ч. 9. – С. 1062-1068.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: