Пам’ятати, щоб залишатися українцями Історія Світоглядні орієнтири 

Пам’ятати, щоб залишатися українцями


ПОТЕНЦІАЛ ДУМКИ

«У нас не було юності. Ми були винні. Не знали у чому, у яких гріхах. Мабуть, просто у тому, що називалися українцями. Але ми вижили. І хочеться думати, вижили для того, щоб тепер мати можливість розповісти свою історію».

Галина, представниця української діаспори в Канаді, в роки Голодомору жила на Полтавщині


Під гаслом «Tell the Story» («Розкажи історію») цьогоріч тривав Національний тиждень Голодомору в Канаді (National Holodomor Awareness Week) протягом 18-24 листопада. Там, за океаном, вони також запалюють свічки у вікнах, вони також щороку на хвилину замовкають, щоб віддати цією тишею данину пам’яті своєму скривдженому народові, усім, для кого 1932-й, 1933-й навіки стали датами смерті.

Сучасна Канада – третя країна світу за чисельністю етнічних українців (після України та Російської Федерації). Українці в Канаді – найбільша слов’янська діаспора та, за даними 2011 року, дев’ята за чисельністю етно-мовна група в державі. Конгрес українців Канади щорічно організовує Національний тиждень Голодомору, як зазначено на сайті Кафедрального собору Пресвятої Євхаристії, що у Новому Вестмінстері, «з ціллю об’єднання канадців для вшанування пам’яті жертв Голодомору, а також святкування самовизначення і майбутнього української нації!» Це поєднання скорботи за минулим і надії на майбутнє виявилося у численних меморіальних заходах, які тривали у всіх штатах і провінціях Канади протягом тижня пам’яті. Зокрема, українська діаспора багатої на родючі ґунти степової провінції Альберта, яка розуміє абсурдність природного голоду на родючих чорноземах, 23 листопада у Сіті Холі, у столичному місті Едмонтоні, організувала офіційну церемонію вшанування пам’яті загиблих в роки Голодомору.

До того ж, Конгрес українців Канади розробив спеціальні навчальні програми для дошкільнят, учнів молодших та старших класів, які ознайомлюють дітей з останніми дослідженнями Голодомору 1932-33-го. Сайт Католицької школи Едмонтона пропонує вчителям зразки презентації та навчальних планів уроків з теми Голодомору, наукові досілдження і свідчення тих, кому вдалося вижити у горнилі смерті 33-го року.

largest-genocide

Ukraine remembers – the World acknowledges. Україна пам’ятає – світ визнає.

Сприяють пам’яті і визнанню Голодомору у світі й українські громади Канади. Заокеанські ЗМІ та інформаційні ресурси української діаспори до 80-ї річниці геноциду українського народу об’єдналися для створення єдиного інформаційного поля для того, щоб не дозволити забути правду про геноцид своїм дітям і внукам, народженим в еміграції.

«Вісімдесят років минуло з часу, коли в Україні вирував голод, який перекреслив життя мільйонів дітей, жінок і чоловіків однієї з найбагатших земель світу. Це був Голодомор – український геноцид 1932-1933 років […]», – йдеться на сайті Кафедрального собору Пресвятої Євхаристії, у Новому Вестмінстері, Британська Колубмія:

«Голодомор

На початку 1930-х у самому серці Європи – в країні, яка претендувала на статус житниці Європи – сталінський комуністичний режим вчинив жахливий акт геноциду проти українського народу. Прадавня нація землеробів була приречена на голодну смерть, одну з найнещадніших форм тортур. Влада наклала надмірні продовольчі податки, місцями конфісковуючи усе до останньої зернини. У багатьох селах вводили спеціальні загони, які забирали будь-які продукти, які лиш їм вдавалося знайти. Територія Радянської України і переважно заселеної українцями Кубані, регіону Північного Кавказу в Росії, були і взольовані військовими підрозділами, тому люди не могли шукати продукти в сусідніх республіках, де вони залишалися доступними. Результатом цього став геноцид українського народу, знаний як Голодомор 1932-33-го років або винищення через голод.

Статистика

  • Урожай 1931-го року зібрали в обсязі 18,3 мільйона тон зерна;
  • Урожай 1932-го – 14,6 млн тонн зерна;
  • Урожай 1933-го – 22,3 млн тонн зерна;
  • Радянський режим демпінгував на західні ринки 1,7 тонн зернових у розпал Голодомору в Україні;
  • У роки Голодомору статистика смертей в українських селах досягала 25 тис. жертв щоденно, тисячі щогодинно або 17 загиблих на хвилину.
  • Третину усіх жертв Голодомору в Україні склали діти. Безліч дітей осиротіли або залишились без даху над головою.
  • Українське населення зменшилось більш ніж на 25%.


Заперечення

  • Радянська влада відмовилася визнавати перед міжнародною спільнотою факт голоду в Україні і відхилила пропозиції міжнародної допомоги;
  • Валлійський журналіст Ґарет Джонс першим забив на сполох через несамовитий голод в Україні 1933 року;
  • Уолтер Дюранті з New York Times задав тон для більшості оглядів західної преси своїм авторитетним спростуванням голоду в Україні […]».


Сайт Католицької школи Едмонтона, сусідньої провінції Альберта:

«Голодомор залишається найбільшим масовим вбивством цивільного населення у мирний час. Та попри свою чорну славу це явище досі ще так мало вивчене і так поверхово осмислене.

План, який стояв за Голодомором, був ретельно прорахований і продуманий: задля успіху колективізації в Україні, житниці Європи, було ліквідовано незалежні приватні господарства. Починаючи з 1932-го року, радянські війська і поліція вивезли з цільових територій України усе продовольство, республіка з «загерметизованими» кордонами опинилася в ізоляції, що вкрало у людей можливість шукати хліба деінде. У розпал геноциду 25 тис. людей щоденно помирало від голоду. А щойно кампанція організованого голодомору завершилася, українські релігійні діячі, митці, інтелігенція та політична еліта були заарештовані, відправлені на заслання або страчені. На тлі усього тривала русифікація.

Визнання Голодомору геноцидом підкріплене неспростовними фактами, виявленими у процесі дослідження архівної документації, завдяки свідченням очевидців та аналізу демографічної ситуації:

  • насіння зернових вилучали в господарів, а продукти вивозили з українських сіл;
  • села, які відмовлялися від співпраці з радянською владою, заносили у чорні списки: вони потрапляли в оточення секретної поліції, усі продукти вивозили, а кожного, хто намагався втекти, знищували;
  • Україна була єдиною радянською республікою з закритими кордонами, що не дозволяло людям просити про продовольчу допомогу ззовні;
  • Голодомор торкнувся винятково України, а також Кубані – території Росії, здебільшого заселеної етнічними українцями;
  • Україна зазнала значних демографічних втрат, тоді як у решті Радянського Союзу було зафіксовано зростання кількості населення у 1930-х роках. Демографічні дослідження зафіксували непропорційно високу, порівняно з іншими частинами СРСР, смертність на території України протягом 1930-х років.

Опісля масового голоду розпочалася спланована кампанія русифікації. Українська православна церква, яка домінувала на Сході, де голод виявився наймасштабнішим, була знищена: священиків відправляли на заслання або страчували, за лічені дні Українську православну церкву довели до руїни. Інтелектуалів та митців вивозили з країни або вбивали, а національну мову і культуру утискали».

The Crime: Being Ukrainian. Злочин: народжений українцем.

За принципом Емерсона «Історії, власне, не існує. Існують лише біографії», символічне число – 80 очевидців Голодомору з нагоди 80-х роковин вшанування пам’яті жертв геноциду своїми скаліченими біографіями склали цілісну історію тих чорних років. На сайті Кафедрального собору Пресвятої Євхаристії у статті, присяченій Голодомору, розповідають: «Ці 80 історій, розказані людьми, які вижили і зараз живуть по всьому світу, представляють долі усіх, хто пережив жахіття політики геноциду, свідомо спрямованої на винищення нації». Проект став можливим завдяки пожертвам чоловіка Миколи, який не може забути, як його брати Василь і Сашко померли від голоду навесні 1933-го у селі Козацьке на Сумщині.

Подаємо короткі витяги зі свідчень очевиців, зібраних в українській діаспорі Канади, опублікованих на сайті Кафедрального собору Пресвятої Євхаристії.

Ольга, м. Трускавець:

«Того року ми зібрали великий урожай. Люди думали, що з цього буде добрий результат. Але вони все забрали. Прийшли і забрали геть усе».

Наталя, с. Григорівська-Слобідська, Київська область:

«Мій батько вирішив віддати мене і мого брата Івана у сиротинець, бо там ти міг їсти бодай якийсь суп – а це вже був шанс вижити. Ті сиротинці були переповнені бездомними дітьми».

Василь, с. Личкова, Дніпропетровська область:

«Там стояли вагони, і вони вдень і вночі їх навантажували. День і ніч вони наповнювали їх і відправляли. У них було зерно… Вам не зрозуміти, воно було всередині, насипане, як гори, висотою у 7-8 метрів – як двоповерхові споруди».

Пол (Павло), с. Черген, Запорізька область:

«…Люди намагалися втекти з України до Криму… Вони ж думали, що у Криму не буде голоду. Джанкой – перша залізнична станція в Криму. Людей там висаджували з потягів і не дозволяли нікуди далі іти… І вони помирали в Джанкої».

Тіна (Тетяна), с. Красносівка, Житомирська область:

«Навесні 1933-го вони посадили горох одразу за селом, недалеко від нашого дому. Коли діти побачили, як засівали горох, вони поспішили його зібрати. Але охорона прибігла і побила дітей кийками. Ті бідолашні діти почали кричати і тікати, а деякі з них і досі не можуть бігати…»

1932-го їм інкримінували їхню українськість. Вісімдесят років потому вони розповідають свої історії. Щоб пам’ятати. І пам’ятають, щоб навіть у третьому, четвертому і всіх наступних поколіннях на чужій канадській землі все ж залишатися українцями і тим самим вписати себе в історію єдиної української нації. Тієї нації, що, за Бердяєвим, є «єдність історичної долі».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосів)

Також буде цікаво: