Екскурс у Пальміру: єдність меншин чи національний розподіл? Найактуальніші Суспільство 

Екскурс у Пальміру: єдність меншин чи національний розподіл?

Невпинним є попит на туризм в Україні. Тому вирушаємо у регіон, який викликає усмішку й подих чогось незвіданого, чогось вельми цікавого, того, що не віднайдеш ніде, бо це – справжній симбіоз історії й модерну. Місто Білгород-Дністровський, що у південній частині Одещини. Його часто називають Акерман, що й не дивно. Адже саме тут розташована фортеця, яка має статус пам’ятки національного значення. Це не може не приваблювати величезну кількість туристів, які прибувають сюди звідусіль.

Фортеця Акерман відбудовувалась із залишків грецького міста Тіра. Історики пишуть, що місто входило до складу Київської Русі, а пізніше до Угорського королівства. Точно не відомо, коли Акерман була заснована, проте фортеця входила до складу Золотої Орди. Як і більшість територій Одещини, місто, а разом з ним й Акерман, мали різні епохальні віхи. Вони мали молдавський, османський, румунський, а вже потім український періоди правління. Важливо також, що це чи не найбільша середньовічна фортеця України.

Сучасний інформаційний простір насичений різноманітними статтями й розповідями про національну неоднорідність України. Адже у різні часи більшість територій були частинами сусідніх держав. Так, простори Західної України були у складі Австро-Угорщини, Литви й Польщі. Наддніпрянські, центральні й східні частини України були під протекторатом Російської імперії, а Південна Україна перебувала у складі Молдавського князівства, Туреччини й Румунії. Найважливішим було те, що всі ці країни ментально відрізнялись від української культури й нації. Політичні діячі держав, до складу яких входили українські землі, практично не зважали на суверенітет нації. Мета їх полягала у тому, аби підкорити собі український народ. Про це свідчать голодомори, репресії й депортації місцевого населення на так звані Клини, коли сотні тисяч українців мусили покидати свої домівки й переселятися на чужі землі. Велась мовна політика, яка забороняла використання української мови й літератури. Зокрема сумнозвісний Валуєвський циркуляр 1863 р., який був адресований до цензурного відомства й наголошував на забороні використання української мови. Характерними були налаштування суспільства до інших релігій, а пізніше взагалі заборона віросповідань. Українські території населяли іншими народами, які мали розпорошити українську національність. Тому нам часто бракує відчуття національної ідентичності, спільної для всього народу ідеї, а це, як демонструє історія, передумова для національного поділу у державі. Адже не можна висушити море, якщо всі краплі разом, та зламати стріли, коли вони у стосі.

Почувши про території Південної Одещини, у всіх виникають різні асоціації: для когось це сонячний регіон, де можна відпочити, хтось уособлює його з різними видами ремесел, хтось каже, що це «щось майже закордонне», проте більшість переконані, що це та частина України, яка населена різними національностями, вони не знають української мови, а пропагують хіба мови своїх меншин. А як же насправді?

Знаменита українська Венеція – містечко Вилкове
Знаменита «українська Венеція» – містечко Вилкове. Фото Олександра Решетника

Степи Причорномор’я справді були заселені різними народами й входили до складу Римської імперії, а пізніше й до Візантії. Проте з IV ст. на теренах Бессарабії стали селитись східні слов’яни.

Весь національний склад Бесарабії — це симбіоз культур, мов, звичаїв і традицій. Вияв запального характеру й стійкості переконань, також бережливе ставлення до власної історії й творення нових вимірів… Це ті міста й села, де бережуть історичну пам’ять і не цураються бути такими, якими вони є. Ясна річ, це не приклад того, де всі разом формують національну ідею, адже історія не завжди давала підстави для національної єдності, проте це той регіон, який демонструє, що представники різних національностей вміють налагоджувати міжетнічні стосунки.

Щодо мови меншин, то у всіх містах і селах, де більшість розмовляє певною мовою, ніхто ніяких заборон не висуває, проте мова викладання там – державна. Адже сучасні реалії дають зрозуміти, що мета об’єднує, а вона передусім полягає у збереженні миру. Підтримка української мови – саме з таким твердженням виступають громадяни України.

Хай якою мовою спілкуються на півдні Одещини, розбіжностей щодо мови навчання у школі немає
Хай якою мовою спілкуються на півдні Одещини – розбіжностей щодо мови навчання у школі немає. © ukrinform.ua
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: