Казка не для дітей Культура Найактуальніше 

Казка не для дітей

Дума-казка «Ось та Ась» Степана Васильченка як коротка альтернатива підручнику з історії України. Формат казки зовсім не означає, що це текст для дітей. Однозначно його зможуть зрозуміти люди навіть не певної вікової категорії, а свідомо зрілі особистості, які знають своє коріння, історію та сутність. Ця дума-казка не для більшості, а для меншості, які зможуть прочитати її поміж рядками і перейнятись. Це, наче велике сховище з цінностям, яке відчинити вкрай складно, адже тут багато кодів і шифрів.

Степан Васильченко
Степан Васильченко

Можливо автор, пишучи цей твір, керувався конкретними історичними подіями чи персонами. Втім, на мою думку, історія як українська, так і зарубіжна, повторюється. Змінюються люди, століття, менталітет нації, континенти, але, як показує практика, історія йде по колу. Люди повторюють свої і чужі помилки, не хочуть вчитися на них, а все наступають на одні й ті ж граблі. Тож я схиляюсь до думки, що дума-казка «Ось та Ась» стосується всієї історії загалом, адже тисячолітня історія України і наших сусідів не дуже-то й різниться з теперішньою.

Два головних герої козак Ось та москаль Ась – одразу зрозуміло, хто є хто. Козак Ось – Україна – наша Батьківщина. Москаль Ась – наш сусід, що мов злоякісна пухлина роками і століттями заважає спокійно жити. Вона з’явилася нібито зненацька, без болю і якихось ознак, в один момент проявившись «у всій своїй красі». Не дає жити, пульсує, росте з такою швидкістю, немов хоче заповнити всю територію, заполонити весь «організм». І проблема в тому, що її ніяк не можуть вилікувати чи втихомирити. Навіть фізичні втручання нічим не допомагають. Вона стає дедалі могутнішою, керують нею нібито різні лідери, але всі вони мають однакову сутність – злу, загарбницьку і безбожну.

Автор описує Україну й українців (козака Ося) такою довірливою, доброзичливою і, щонайгірше, покірною, якими ми можемо пригадати українців до 2014 року і, зрештою, ще багато років навіть до нашого народження. Українці до всіх подій на Майдані, до Небесної Сотні, до Революції Гідності були засліплені, оглушені, наче мали групу з інвалідності. Втім, це не про тих людей, які на візочку досягають вершин, а ті, які опустили руки і чекають свого судного дня. Вони не знали і не бачили ніщо навколо себе, або й не хотіли навіть знати. Вони не хотіли розплющити очі і дізнатись, що коїться навколо. Їм легше було послужитись комусь, як раби, бо так робили завжди. Ця справа була звичною для них впродовж багатьох століть. Лише меншість, якісь одиничні особистості, йшли проти течії. Але, на жаль, їх одразу «змивало сильним поривом води» і вони зникали безвісти. Це ті, хто бачили всю біду, горе і несправедливість, що коїться навколо. Такими можна вважати українських тогочасних громадських діячів, письменників, науковців, сумлінних політиків і загалом тих, кому було не байдуже.

До прикладу, епоха відважних – Розстріляного Відродження. Сама назва говорить сама про себе, чи не так? Це частина української історії 1920-30-х років. Такі відомі особистості навіть на весь тогочасний світ, як Лесь Курбас – український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР, Микола Леонтович – український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог, автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», Микола Куліш – український драматург, Микола Хвильовий – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози та багато-багато інших, які віддали своє життя за Україну. Вони не були козаком Осем, який підкорився і послухався. Це ті люди, які своєю працею, якою вона би не була, боролись до кінця, боролися аж до смерті. Хоча на їхньому шляху було багато таких, як москаль Ась, але покора несправедливості однозначно було не їхнім девізом.

А хто тоді цей козак Ось у сучасному суспільстві? На мою думку, це українці недоукраїнці. Це ті, хто носять вишиванку, але втікають до інших країн. Це ті, хто довіряють комусь новому, хто би це не був і постійно випробовують свою країну, до прикладу цьогорічні вибори, які вдало це судження підтверджують. Це ті, хто жертвують гроші палаючій Австралії, але онкохворим діткам зі своєї Батьківщини не дадуть ні гривні. Це ті, хто сидять перед телевізором і всіх критикують, не маючи жодного уявлення, що робиться. Це ті, хто хоче вчитись лише наступаючи на свої граблі і не звертають увагу на помилки інших, аби так більше не чинити. Втім, як станеться лише щось надзвичайно страшне, тоді вони отямлюються. Проте не довго. В українців є великий невиліковний діагноз – забувати. Вони за певний період часу все забувають і знову живуть собі засліплено і оглушено. А ті, хто не забувають гинуть, бо не має колективної підтримки. І так все йде по колу. Нам кожне десятиліття потрібна якась біда, аби знову масово розплющити очі.

На противагу Росія і росіяни, прототипом яких є москаль Ась, вони завжди постійні, чи не так? Вони живуть у своєму вимірі. Але вони не забувають своєї мети, якою вона б не була. Вони ще більше живуть оглушені і засліплені, але вони виживають хитрістю і йдуть лише по головах. Це наче їхня традиція, яка ніколи не зникне. Це суспільство не є добрим, не є щирим і совісним. Втім, вони завжди домінують. Парадокс? Насправді ні, це лише пояснюється тим, що вони постійні і стабільні століттями, їхня ціль не змінюється ніколи. Москаль Ась є ідеальним прототипом росіян. Автор описав цього героя без прикрас, а так як воно є, проте це й найбільше страшить. Небратні брати як ілюзія, яка будувалась століттями певними історичними постатями. І ця ілюзія переростає в реальність, в яку ніхто не хоче повірити. Вічні війни, смерті, заборони, репресії, тепер знову війна, у якій щодня гинуть люди. І ніхто не може сказати, коли це закінчиться. Це така велика сила, що навіть новітні технології безсилі проти неї.

Покору і не вміння протидії ми можемо побачити також і в засобах масової інформації. У 21 столітті створені певні етичні, правові закони, які регулюють відносини кожного з держав. Всі знають про них, вивчали в навчальних закладах, а коли виростають, то продовжують творити ідентичну історію. Йдеться про маніпуляції, які звичайно трансформувались за роки з простих куплених слухів до могутніх чат-ботів. У теперішньому світі маніпуляція побудована на високому рівні, адже існують різні способи і формати її створення. Росія влилась в українські ЗМІ, в українських людей і їхню свідомість, роками змінювала менталітет і навіть мову. Це дуже велика система, яка проникла в життя кожного українця. Втім, дякувати Богу, ми не дійшли ще до того, щоб «лягати в гріб», а помалу прозріваємо зараз, хоча тут знову ж таки йдеться про меншість.

Як вийти з цього замкнутого кола? На мою думку, старше покоління, яке не розуміло до цього – не зрозуміє ні зараз, ні потім. Як би ми не доносили! Це неосвіченість в медіа, нерозуміння, як будуються всі процеси чи то в політиці, чи то в журналістиці. Ці люди навіть не цікавляться тим, вони собі «просто знають». А от молодь, що би там про неї не казали, через вільний доступ до інтернету знає більше. Вони вчаться завжди, хоча іноді здається, що їм на все байдуже. А головна відмінність в тому, що люди, народженні в незалежній Україні, є незалежними у своїх думках і діях. Вони непокірні! На мою думку, це вкрай важливо, бо саме покірність була і є головної слабкістю українського народу. Вони не вірили в себе, боялись все життя. На противагу поколінню Z, яке руйнує стереотипи, ризикує і багато дізнається, а також досягає успіхів у тому, що їм цікаво.

Тож ця дума-казка, на жаль, ще досі актуальна, але не на довго це точно. Нове покоління, яке масштабно витіснить старше, змінить Україну на краще. Будуть нові канони, правила і нове життя. Чому? Бо це суспільство не буде знати життя в СРСР і все, що з цим пов’язано. Не зміниться одне – прототип москаля Ася, адже він завжди стабільний. Російський народ житиме стабільно в бідності і осліпленості, що їх і погубить. А козак Ось, тобто українці, встане з труни і ще розкаже всім, що відтепер буде по-іншому, по новому і покаже, хто є хто на своїй землі.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: