Внутрішній огонь національного пароплава Найактуальніше Суспільство 

Внутрішній огонь національного пароплава

Соціалізм, лібералізм, націоналізм… Сьогодні цими термінами жваво оперують, але не до кінця розуміють їхнього значення, а часто узагалі свідомо підмінюють їхню суть чимось протилежним. Так останній тип світогляду в суспільній комунікації часто з’являється з негативним забарвленням. Перший відкидається як такий, що вичерпав себе у неефективному суспільному укладі Радянського Союзу та його сателітів. А другий пропонується як панацея від усіх бід.

Та чи воно справді так? – ставить собі запитання, чи принаймні повинна ставити кожна мисляча людина. Бо завжди існує спокуса проковтнути те, що тобі скажуть, прийняти загальноприйняте і загальноприйнятих та відкинути тих, які у громадської думки через її недалекоглядність є в погорді.

Константин Чехович
Константин Чехович

Це запитання ставив собі у міжвоєнний період галицький богослов, філософ, професор слов’янської філології Константин Чехович (1896-1987). І намагався знайти на них відповідь у своїх наукових дослідженнях та публіцистичних працях. Торік уперше їхню повну збірку під назвою «Християнський націоналізм» українському читачеві запропонувала Літературна агенція «Піраміда» за сприяння Львівського національного університету ім. І. Франка та Науково-дослідного інституту пресознавства при Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника.

«Християнський націоналізм» К. Чеховича вийшов у видавництві «Піраміда» в 2019 р.
«Християнський націоналізм» К. Чеховича вийшов у видавництві «Піраміда» в 2019 р.

Кількісний вимір земного життя людини не завжди передбачає якісний. Однак не у випадку К. Чеховича. Дев’яносто один рік вчений прожив повноцінно. Перед його очима розгорталася не одна вистава світового історичного театру. Їхній перебіг у свідомості К. Чеховича завжди відбувався осмислено. Ці драми він пропускав крізь серце. А іноді і сам ставав їхнім учасником.

«Безоглядне переслідування української католицької Церкви – це постійний атрибут російської окупації на українських землях», – ще під час Першої світової війни помітив юний Константин у рідному Перемишлі. Тільки перекривши джерело правди, брехня може завоювати не лише територію, а й душі населення. Звідси також і агресія проти мови, культури, ідентичності.

Бачачи, наскільки бояться їх людиноненависницькі режими та ідеології (а їхній калейдоскоп ще неодноразово зміниться перед його очима), К. Чехович спершу вирішив присвятити своє життя вивченню богослов’я. Його студії, які спершу відбувалися у Львівському університеті, а згодом – у Перемишлі, перервали Листопадові події у 1918 р. Константин вступив до лав Української Галицької Армії. У чині хорунжого він спершу брав участь у бойових діях на території Галичини та Східної України, а згодом «опинився на еміграції в Чехо-Словаччині (за президента Т. Масарика) і там закінчив на чеському університеті в Празі свої студії докторатом (10.XII.1926 р.) з ділянки філософії і слов’янської філології» (К. Чехович «Моє життя і мої мрії»).

Працював в Українському Вільному Університеті в Празі, Українському науковому інституті в Берліні, Українській Богословській академії у Львові. «Мої наукові зацікавлення, – пише К. Чехович, – що в’язалися з моїми студіями в чеському й українському університетах, гуртувалися при проблемах філософії з її пов’язанням з релігією і при українській частині слов’янської філології. Особливо притягала мене проблема самостійности української мови і літератури, творчість Тараса Шевченка, філософія мови в Олександра Потебні, русофільство і комуністично-анархістичні тенденції Михайла Драгоманова та його вплив на молодого Івана Франка».

Найбільш плідно К. Чехович творив у буремний період, коли українська національна ідея лише викристалізовувалася, а вже змушена була чинити опір на кілька фронтів. І не лише збройний, а передусім світоглядний. Галицькі соціалісти, виховані на ідеях М. Драгоманова уже чекали з хлібом-сіллю на прихід радянських військ. Ці ідеї як безбожницькі, москвофільські та антиукраїнські К. Чехович гостро розвінчує у творах «Михайло Драгоманов і релігія», «Шкідливі думки Михайла Драгоманова», «Михайло Драгоманов та сучасність». Тож закономірно, що з приходом більшовизму К. Чехович на десять років потрапить до сибірських таборів. Про нього вчений висловився майже пророче: «Навіть після занепаду влади більшовиків залишиться по них на українських землях багато ідеологічної отрути, що ще далі зможе викривлювати розвиток української психіки і спиняти процес оздоровлення нашого національного життя».

Нікуди не зникав з простору думок, заснований у XVIII ст. Жаном-Жаком Руссо і постійно «підтримуваний природним нахилом людини до необмеженого егоїзму» (К. Чехович «Лібералізм і соціалізм»), брат-близнюк соціалізму – лібералізм. З першого погляду вони можуть здатися чимось діаметрально протилежним, принаймні сьогодні їх часто протиставляють, але за своєю суттю і наслідками є надзвичайно близькими. «В економічній ділянці він виступає як заперечення лібералізму, але у філософічно-релігійній і моральній сфері соціалізм є логічним і практичним продовженням лібералізму» (К. Чехович «Лібералізм і соціалізм»). І один, і другий роблять великі спустошення в житті одиниць і цілих народів.

Брат-близнюк соціалізму – лібералізм
«Брат-близнюк соціалізму – лібералізм». Джерело зображення: pravyysektor.info

З іншого боку на українців насувалася хвиля «німецького расизму, що відкидає християнського Бога…, а намагається поширювати культ фіктивного “німецького бога”», і оскільки «Бога вважає лише за один з атрибутів нації чи за продукт раси», то «по суті, не вірить в реальне і самостійне існування особового Бога» (К. Чехович «Християнський націоналізм»). Саме ідеологію такого штибу сьогодні ліберальні кола помилково іменують націоналізмом, вважаючи, що найменший прояв національної ідентичності тої чи іншої народності обов’язково призведе до її відродження. Натомість К. Чехович під націоналізмом розумів щось інше.

Його він вважав єдиною світоглядною системою, яка змогла усім цим звірям на той час ефективно протистояти. Щоб звільнити цей тип світогляду від його викривленого розуміння як серед своїх сучасників, так і в майбутньому, коли вже ми стаємо свідками його цькування з боку прихильників так званої глобалізації, К. Чехович у своїх працях окреслює його характерні риси. Націоналізм у нього – конструктивний, активний, спрямований на благо, як людського індивіда, так і нації загалом.

«Причини нашої слабкости лежать не тільки поза нами, у тих зовнішніх силах, що підточують наш національний організм, – визначає К. Чехович, – але перш за все у нас самих, в нашому нутрі. І лише в нашому нутрі можемо найти те цілюще джерело, що приведе нас до здоров’я і сили, до національної активности і продуктивности та взагалі до повновартного і повноправного життя серед культурних націй світу». В НАШОМУ НУТРІ, а не в рабському наслідуванні деяких з цих націй, сліпому копіюванні їхнього способу життя, мислення, мови, які ніколи не можуть завести до ПОВНОВАРТНОГО ЖИТТЯ, а лише до меншовартного існування.

«Модерна життєздатна нація – це не вітрильник, залежний від зовнішньої сили вітру, лише пароплав, який джерело своєї сили і свого руху носить сам в собі», – заперечує К. Чехович усім тим, хто все ще надіється на “добрих сусідів” і бідкається через “сусідів злих”, а сам нічогісінько не робить. «Цей внутрішній огонь, що дозволяє національному пароплавові плисти, хоч би й проти вітру і проти хвилі – це непохитна віра в національний ідеал, розбудована на основах всесторонньої національної свідомости, яка спрямовує національне хотіння кожної одиниці на шлях інтенсивної праці в кожній окремій ділянці життя, зв’язуючи рівночасно всі індивідуальні зусилля в одну національну цілість». Тобто цей світогляд, який досліджує К. Чехович, передбачає активну і відповідальну участь у процесі становлення нації кожного, хто до неї причетний. Це і є однією з ключових рис, які відрізняють націоналізм від вже згаданих соціалізму й лібералізму з їхньою масовістю.

«Націоналізм – це протест проти анархічного визволення ліберальної людини від всяких обмежень…, але одночасно – це також протест проти соціалістичного насильства над творчою одиницею. Націоналізм – це протест проти абстрактних демократичних кличів, проти неплідних програм і дискусій, проти цілої тої системи, що викликає духовну несміливість, апатію і дрімоту, що відбирає одиниці охоту до ініціативи й до власної відповідальности».

Нічого не нагадує? Хіба не на хвилі популізму та порожніх обіцянок виринають сьогодні багато політиків, яких так називати і язик не повертається? Хіба не кричать повсюдно про «свободу», яка однак чомусь все більше й більше поневолює? Бо «необмежена “свобода” одних веде за собою поневолення других» (К. Чехович «Лібералізм і соціалізм»). Необмежена свобода говорити брехню до широкого загалу через технічні здобутки людства веде до поневолення нею тих, які ними некритично користуються. Необмежена свобода жменьки збоченців веде до переслідування, цькування, відбирання права голосу людей, відданих сімейним та духовним цінностям. Необмежена свобода «чорношкірого пролетаріату» веде до вуличного свавілля, насильства, руйнування.

Таким є лице лібералізму під його лукавою маскою «свободи». Лице ненависті до інакодумців, інструменталізації прихильників і потурання байдужим. Як може йтися про свободу, якщо «людство, виховане засадами лібералізму на пасивних безбожників, дуже легко дається втягнути у вир активної боротьби проти Бога і релігії» (К. Чехович «Лібералізм і соціалізм»)? Тому-то воно так легко вірить, до прикладу, у маніпулятивні твердження про високе зараження коронавірусом у храмах і від заміни онлайн-трансляціями живих богослужінь легко переходить до зневажання тих, хто в духовному житті шукає чогось глибшого, хто не діє за принципом «какая разница». «Релігійна байдужість лібералів – це лише підготовка до протирелігійної боротьби» (К. Чехович «Лібералізм і соціалізм»).

Не все гаразд з релігійною сферою, відзначає К. Чехович, буває і в націоналістів. Він, хоч і вважає націоналістичний світогляд гідною відповіддю на численні проблеми, однак далекий від його ідеалізації. Щоб не мутував він у той же расизм, який «Бога вважає лише за один з атрибутів нації чи за продукт раси», заміняє його на фіктивного бога – німецького, українського тощо, К. Чехович бачить його підпорядкованим християнській ідеї. Бог, а не нація, – понад усе!

Каже св. Августин: «Якщо ми Бога поставимо на перше місце, то все інше стане на свої місця». І любити зможемо ближнього зокрема і Батьківщину загалом справжньою діяльною любов’ю лише тоді, коли вона черпатиме свої сили з Божественного джерела і не матиме домішок ненависті. «Вічна правда християнської етики і метафізики – це єдиний тривкий фундамент для зросту індивідуальної і національної сили, а тим самим – і єдина добра філософська основа для теорії і практики українського націоналізму» (К. Чехович «Християнський націоналізм»). Тож, відкинувши усі упередження, які так активно продукує сьогоднішній медіапростір, необхідно її пізнавати, нею жити, її застосовувати у своїй щоденній праці на благо нації.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: