«Стань сонцем, слово…» Думки з приводу Найактуальніше 

«Стань сонцем, слово…»

Убивча енергія сучасності виявляє себе у зливі слів-амеб і понять-пасток, які окуповують свідомість своїми егоїстичними ритуалами. Інформаційна сфера переважно обслуговує шалену експансію матеріалізму, глибоку закоріненість суспільної нерівності, дикунських воєн, інституційної корупції, патологічного нарцисизму. Як свого часу акцентував у поезії «Остання весна» Євген Маланюк: «Мертвий ідол машини явив півлюдину / Суміш робота й мавпи, механіки й зла» (принагідно, 1 лютого 2017 року минуло 120-річчя від дня його народження). Відтак – чи не перетворюємося у планету циніків?

За такої ситуації надзавданням стає збереження шляхетних думок, рятівного слова, що романтичним оптимізмом відсуває за історичний горизонт шалену бурю зла: розбою, пихи, захланності, а в кінцевому підсумку – тотального страху. Зважаючи на те, що українське телебачення й більшість видань або зовсім проігнорували, або подали дуже скупо перепоховання Олександра Олеся, нагадаємо й розтлумачимо, у чому «унікальність його мистецького дару» (Вадим Лубчак. Параліч // «День», 2017, 3-4 лютого). Отже, почнемо з відтворення вірша, який може слугувати найкращою характеристикою його поезії:

О, слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких.
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися.
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним!

Акцент очевидний – поезія повинна закликати до боротьби за правду, до краси. Фахівці давно довели: крім основного засобу згуртування етносу, самоусвідомлення як нації, є ще містичний аспект слова, що реалізовує функцію самопізнання, пізнання світу, пізнання Бога. Ультиматум життя – духовний. Це поняття слід ототожнювати з божественністю. Саме так! Яким би потужним не був матеріальний прогрес, сам по собі він неспроможний обдарувати нас справжнім щастям. Коли втрачається рівновага душі, розуму і тіла – з’являється страх і стурбованість.

Маємо собі пригадати світоглядні орієнтири потужних постатей людства, що не втрачають гострої актуальності. Відтворимо їх: Марк Аврелій – «Щастя твого життя залежить від змісту твоїх думок», «Серце має бути правильно спрямоване» – Томас Карлейль, «Нація має увіковічнювати себе пам’ятниками думки» – Генрі Торо, «Пошли мені святеє слово…» – Тарас Шевченко. Саме література, зокрема поезія відкривають найбільше істин, утверджують вічні феномени правди, добра і краси.

Високодумні, емоційно цілісні властивості духу й душі Олександра Олеся – саме з царини шляхетних орієнтирів. Пристрасть і вмиротворення, дисципліна і моральність, ідеалізм і мудрість дозволили йому ще на початку творчого шляху запропонувати читачеві психологічно ускладнену лірику, розраховану також на вихованого у європейській культурі інтелігента. Від перших поезій, що з’явилися друком в одеському альманасі Івана Липи «Багаття» у 1905 році – до збірок «З журбою радість обнялась», «Поезії», «Твори», «Чужина», «Кому повім печаль мою», історичних поезій «Минуле України в піснях. Княжі часи», драматичної поеми «Ніч на полонині», знаменитого перекладу «Пісні про Гайявату» Г. Лонгфелло – бачимо поета світового формату.

Дві характеристики скажуть нам багато.

Українська мала енциклопедія
Українська мала енциклопедія та її автор-упорядник Євген Онацький

Перша відтворена в «Українській малій енциклопедії» професора Євгена Онацького та стосується періоду українського національного відродження початку ХХ століття: «Теперішнє наше покоління просто не в силі собі уявити, який величезний вплив зробили ці Олесеві збірки на тодішнє українське громадянство. Його поезія була наче той перший весняний грім, що звіщає пробудження природи. Вона з краю в край сколихнула українське громадянство, розворушила його, зачарувала. Давно вже ми не чули такого свіжого, бадьорого, грізного, а заразом і ніжного слова. Олесь був першим після Шевченка, що заговорив його мовою. З’явився саме в результаті стихійного росту українського руху. Олесева муза надзвичайно піднесла розмах і силу українства» (Українська мала енциклопедія. – Буенос Айрес, 1959. – Т. 5. – С. 1207).

Друга – з «Енциклопедії Українознавства»: «Традиційна за формою (часто з наслідуванням народної пісні) поезія Олеся разом з тим характеризується добірною лексикою, чіткою виразністю й граційністю ритму, майстерністю малюнків природи й тонкою передачею настрою. Ці якості, як і глибоко патріотичні мотиви та щирість вислову, забезпечили поезії Олеся велику популярність і поширення в антологіях, хрестоматіях, читанках, а багато його текстів композитори (М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.) використали у своїй музичній творчості» (Енциклопедія Українознавства. – Paris – New York, 1966. – Т. 5. – С. 1845).

Сумщини, звідки Олександр Кандиба родом, рівно ж України в цілості, а також справдешньої Європи духу стосуються всі мотиви його поезії. Олесь був захоплений українською національною революцією та відродженням нашої державності ще в такому контексті:

Українське військо мов з могили встало.
Загриміло в бубна, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор соняшно-блакитний.
Прапор України, рідний, заповітний.

Черговий спалах українства під сучасну пору збагачує нашу традицію пасіонарності. Адже саме на Майдані гідності народилася збагачена досвідом тисячоліть нова українська нація, орієнтиром якої у ХХI столітті будуть вартості, а не інтереси. Передовсім – вартості святої правди-справедливості.

А як же нам бракує нині такої лірики, яку можна прирівняти до знаменитих сонетів Шекспіра:

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
Цілуй, цілуй, цілуй її, −
Знов молодість не буде!

Така моральна чистота, романтизм повинні витіснити бруталізацію, криміналізацію, меркантилізацію сучасної гуманітарної сфери.

На еміграції Олесь провів кілька десятиліть. Там він організував Союз українських журналістів і письменників (Відень, 1919-1923), став ініціатором Українського Вільного Університету, з яким переїхав до Праги. Незважаючи на те, що дуже бідував, не піддався спокусам більшовицьких агентів повернутися в Україну. П. Карманський у своїх спогадах «Сторінки вчорашнього», що друкувалися у львівській газеті «Діло», оповідав про свою розмову у Відні з О. Олесем. Поет казав: «Я сам знаю, що вмираю між чужими… Запрошували мене до Харкова. Хотіли мої твори перевидати. Та як же йти під чобіт наїзника?! Ні, краще вже збожеволіти, а не покоритися!». Отже, він залишився на бойовому антимосковському фронті. Ще одне свідчення – подвиг його сина Олега Ольжича, якого знищили нацисти за виразно націоналістичну позицію. Тобто, посутньо за відданість ідеалам – саме так треба оцінювати справжній націоналізм. Сучасний поет Валерій Бойченко зактуалізував образ Ольжича так:

Портрет Ольжича
Портрет Олега Ольжича. Фото Володимира Репіка

Це наша земля – не їхня. Встаємо уперто й нескорено,
Аж казиться в телеящиках презирство московських капел,
Будуймо свою державу – хай лишаться за кордоном
Імперський матюк, гулаги, Москва й двоязичний орел.

Рідні мої українці, мій непереможний народе!
Мене розтерзала ненависть, хай вам засвітить любов –
Любов до Вкраїни-матері, що вища за всі вигоди,
Що рівна лише свободі – волі без передмов.

Справжній європеєць, Олександр Олесь вчасно збагнув злам традиційних цінностей у правлячих колах Європи, що позначилося на їх ставленні до України. Тому завершуємо свої розмисли віршем Олександра Олеся «Європа мовчала»:

Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на Пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

Можливо, ситуація змінюється, адже значна частина європейців та їх репрезентантів поволі пробуджується від летаргічного сну байдужості. Але пора заговорити повним голосом відповідальності, бо дикі орди досі не отямились.

Не забуваймо, що Україна – це динаміка, яка впродовж століть невпинно збагачує світ нашим духом, нашими піснями. Її глибокі морально-етичні корені є плодом високої багатотисячної культури. Без колективної пам’яті не може бути ні національної ідентичності, ні національної відповідальності. Людство не відкриває нічого, лише пригадує…

Вдумаймося:

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.
(Тарас Шевченко. До Основ’яненка)

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(4 голоси)

Також буде цікаво: