Беніто Муссоліні. Історія засновника італійського фашизму Історія Найактуальніші 

Беніто Муссоліні. Історія засновника італійського фашизму

Не так давно світ сколихнула новина про те, що внучка фундатора фашизму Алессандра Муссоліні стала членом Європарламенту у складі партії Сільвіо Берлусконі «Вперед, Італія». Одіозна внучка встигла проявити себе і як модель найвідомішого чоловічого журналу «Playboy», і як акторка (зокрема, знялася у фільмі «Особливий день», що у 1977 році отримав «Оскара» за найкращий іноземний фільм). Але найбільшого галасу наробила її участь на політичній арені. До прикладу, у 2007 році Алессандра Муссоліні, захопившись антиіммігрантською риторикою, заявила, що всі румуни – злочинці, і цим спантеличила світову спільноту. Свою кар’єру Беніто Муссоліні також починав як запальний і амбітний діяч: у пошуках себе він пройшов шлях від учителя, через військового і журналіста, до політика. У своїй біографії Муссоліні стверджує, що він та батьки завжди вірили у його видатне майбутнє.

Алессандра Муссоліні
Алессандра Муссоліні. © pourfemme.it

Із Беніто Муссоліні та політичною силою, лідером якої він був, пов’язане закріплення в італійському та світовому дискурсі поняття «фашизм», яке з плином часу накопичило в собі низку негативних конотацій. Цей термін походить із часів Римської імперії, де «fascio» означало пучок, зв’язку. Саме пучок носили римські ліктори, що було символом їхньої державної влади. Проте сьогодні це поняття викликає обурення через незнання істинного його значення та перекручення фактів.

Одіозний футболіст Паоло Ді Каніо не раз зазнавав критики через своє захоплення ідеями фашизму та особою Муссоліні. Коли у 2005 році футболіст привітався з уболівальниками «Лаціо» традиційним римським салютом, то йому довелося пояснювати: «Я – фашист, а не расист. Римський салют – це привітання товариша своїх товаришів. Він був адресований моїм людям». Крім цього, футболіста звільнили з каналу «SkySports» через його татуювання, де написано «Dux», тобто «дуче».

Паоло Ді Каніо
Паоло Ді Каніо. © ilgiornale.it

«Моє життя»

Біографія Муссоліні «Моє життя»
У видавництві «Фоліо» нещодавно вийшла біографія Муссоліні «Моє життя»

Біографія Муссоліні була заборонена в Італії до 1971 року, адже вона оспівує епоху диктатури. Первинно ця книга не була призначена суто для італійського читача, скоріше навпаки, її замовником був посол США в Італії Річард Вошбурн Чайлд. Тобто з політичним лідером Італії потрібно було познайомити американців. Ймовірно текст книги – справа рук одразу двох Муссоліні, не лише Беніто, але й Арнальдо, молодшого брата диктатора. Брати завжди були близькі один з одним. Ставши прем’єр-міністром, дуче довірив Арнальдо пост редактора газети «Il Popolo d’Italia», ключового органу режиму.

На чому Муссоліні відразу зробив акцент у біографії? Звичайно ж, на рідній італійській землі та на батьках, які подарували йому життя і виховували в національному дусі. Окреслена фігура матері, яка була вчителькою і «прогнозувала його сходження», – її смерть глибоко вразить майбутнього дуче. Фігура батька, коваля зі стійкою життєвою позицією, соціаліста, який також боровся за велич Італії. Муссоліні згадує славетних представників свого роду, які служили батьківщині. Для прикладу, його дідусь був лейтенантом Національної гвардії.

«У тих далеких спогадах я не знаходжу свідчень, буцімто я мав такі риси, які зазвичай схиляють батьків тремтіти з радощів за досконалість їхнього потомства. Не був я взірцевим хлопчиком і не збуджував ні гордості з боку родини, ні заздрощів з боку однокласників своїми блискучими успіхами в школі», – так скромно пише автор про своє дитинство, як годиться справжньому героєві, але тут же додає: «Я вважаю, в ті юні роки, так само як зараз, мій день починається і закінчується актом волі, волі, перетвореної в дію».

Беніто Муссоліні на фронті
Беніто Муссоліні на фронті (1917 р.)

Спочатку Муссоліні став дипломованим учителем, а згодом зрозумів, що це не його шлях, хоча й запевняв, що чимало видатних політиків починали саме з учителювання. Далі Муссоліні «куштує на смак» солдатське життя і захоплюється дисципліною, яку він неодмінно вимагатиме від членів своєї партії. Сам Беніто Муссоліні не без чванства запевняв, що міг би стати зразковим офіцером, якби не горе – смерть матері.

Прем’єр-міністр, як і годиться кожному диктатору, змальовує себе як справжнього героя, без будь-яких вад. Саме тому у книзі одні події прикрашені, а інші опущені. Акцентуючи увагу лише на власній мужності та твердості свого геройського характеру, Муссоліні не ділив свого тріумфу з іншими визначними діячами фашистського руху. Більше того, у біографії він розмірковував над тим, що оточення, навіть найближчі друзі, ніколи не впливали на його думку. Він вважав, що здатність піддаватися впливу властива виключно слабкодухим особам, а це вже зовсім не про нього.

Муссоліні – журналіст

Муссоліні не вважав, що книги можуть зробити його мудрішим, впливати на його кроки у житті. Єдиною великою книгою він вважав прожите життя, а вчителем – щоденний досвід, бо «прямий досвід набагато красномовніший за будь-які доктрини і будь-які філософії в будь-чиїх устах чи на будь-яких полицях». Проте серед книг, які високо оцінював дуче, є книга Ґюстава Лебона «Психологія натовпу», завдяки якій він проявляв цікавість до дослідження психологічного та інтелектуального життя людей. Можливо, саме цей інтерес колись сприяв такій шаленій його популярності.

«Мною володіла манія журналістики», – визнавав Муссоліні. І ця манія стала успішним знаряддям у майбутній боротьбі за владу та вплив на громадськість. Спочатку свій журналістський хист він пробував у соціалістичних виданнях, де, як він сам стверджував, «стає громадським вісником фундаментальної концепції боротьби». Зокрема у газеті «Avant!», він закликав італійців взяти участь у війні. Пропаганда продовжувалася стаття за статтею. Соціалісти, які бачили цю ситуацію зовсім по-іншому, звільнили Муссоліні із газети.

Муссоліні – редактор соціалістичної газети «Avant!»
Муссоліні – редактор соціалістичної газети «Avantі!» (1912–1914). © ujkor.hu

Тоді майбутній дуче приступає до створення фашистського руку, який підтримував втручання Італії у війну з метою проявлення своєї історичної міці, захисту і відновлення колишніх кордонів. В автобіографії Муссоліні високо оцінює внесок молоді, яка відігравала ключову роль у цій боротьбі, стверджує, що молода кров виборюватиме перемогу фашистів. Саме їм автор дозволяв грітися в променях його слави, адже вони любили свого дуче і готові були померти з його іменем на вустах.

Муссоліні завжди добре розумів, яким сильним є друковане слово і як швидко воно поширюватиме догми та ідеали нового політичного руху: «Я також зрозумів, що не зможу ефективно застосовувати свої переконання, не маючи в руках сучасної зброї з необмеженими можливостями, придатної як для наступу, так і для оборони – газети». Відтак 15 листопада 1914 року вийшов перший номер газети «Il Popolo d’Italia».

«Муссоліні журналіст». У 1995 році вийшла книжка
«Муссоліні журналіст». У 1995 році вийшла книжка (370 с.) з найкращими статтями Беніто Муссоліні за 1912–1922 рр., що були опубліковані в газетах «Avantі!» та «Il Popolo d’Italia»

Діяльність фашистів під час та після Першої світової війни

Після того, як Італія вступила у Першу світову війну, Муссоліні не міг не відправитися на фронт і не згадати у книзі про бойові поранення, а також про те, що завжди намагався брати найактивнішу участь у битвах. Тобто діяльність Муссоліні на фронті виходила далеко за межі роботи звичайного кореспондента газети, хоча і це поклало велику відповідальність на його «геройські» плечі. Без зайвої скромності автор писав, що він та його газета сприяли підвищенню бойового духу вояків і робили це до переможного кінця. Хоча кінець і був переможним, але внаслідок дипломатичних ігор Італія не була серед повноправних бенефіціарів звитяги у цій війні.

Герб Італійського союзу боротьби
Герб Італійського союзу боротьби

Муссоліні це глибоко вразило. Він до кінця захищав правильність участі у війні і боровся з тією несправедливістю, яка на думку Муссоліні, трапилася з країною після перемоги. В Італії настав хаос, із яким не міг впоратися уряд. Майбутній дуче починав діяти, бо розумів, що однієї газети мало. Вже 23 березня 1919 року в Мілані було проголошено принципи Італійського союзу боротьби. Учасниками організації стали колишні фронтовики, які досі відчували відгомін війни і були невдоволені хаосом у державі, із яким закликав боротися майбутній дуче. Цікаво, що сам Муссоліні зазначав, що спочатку це був саме рух, а не партія. Тоді він вважав, що партії вже віджили себе, і їхні спроби видозмінитися були жалюгідними: «Всі ідеї так званих історичних партій нагадували бахматий одяг, не за розміром, застарілий, непотрібний. Дешеві теорії, занепалі, нездатні іти в ногу з дедалі гострішими політичними потребами, не в змозі підготувати формування нової історії і нових умов сучасності».

Мілан, 23 березня 1919 року.
Мілан, 23 березня 1919 року. Беніто Муссоліні після зборів, на яких було засновано Італійський союз боротьби. © dizionaripiu.zanichelli.it

Тим не менше, перші вибори, у яких фашисти брали участь, виявилися провальними для них. Муссоліні не без болю писав про це фіаско, перемогу соціалістів і навалу більшовицьких віянь. Він згадував про вождя пролетаріату, який керував масами в Росії і «заворожував їх, наче пуцьвірінків». Тому перед захисником італійського народу постало ще одне завдання – не дозволити процвітання комуністичного руху.

Прихід до влади

Проводячи різноманітні мітинги та демонстрації, відвідуючи різні міста Італії, щоб прихилити до себе виборців, пропагуючи і далі на сторінках «Il Popolo d’Italia», Муссоліні готується до нових виборів. На виборах 1921 року Беніто Муссоліні вдалося набрати 178 000 голосів. І хоча невелика кількість фашистів прийшла до парламенту, проте це був лише перший раунд реваншу після виборів у 1919 році.

У жовтні 1922 року Беніто Муссоліні готує фашистів до маршу на Рим. Цій події він присвятив цілий розділ своєї автобіографії. Мета маршу єдина – здобути владу! Все це Муссоліні заявляв цілком відверто, вважаючи, що єдиний спосіб подолати розруху в Італії – віддати владу саме в руки фашистів. Він критикував і Луїджі Факту, тодішнього прем’єр-міністра Італії, і попередніх глав уряду, неодноразово підкреслював, що парламент очолювали люди, що не могли дати собі раду, й наступниками ставали такі ж безпорадні політики. Відтак король Італії запропонував Муссоліні посаду прем’єр-міністра.

Муссоліні і Quadrumviri
Муссоліні і Quadrumviri під час маршу на Рим в 1922 році (зліва направо: Мікеле Б’янкі, Еміліо Де Боно, Італо Бальбо і Чезаре Марія Де Веккі)

Після здобуття влади культ особи Муссоліні процвітав, його обличчя красувалося на шоколадних обгортках і медикаментах. Цитати дуче заполонили шпальти газет і голови італійців. Пишучи про перебування при владі, Муссоліні згадує про проблеми, із якими зіткнувся, зокрема економічними. Дуче пише, що пішов на контакт з усіма країнами, навіть із Радянським Союзом, із віяннями якого боровся. «Кулі пролітають, а Муссоліні залишається», – так після чергового замаху на його життя писав про себе Муссоліні. У героїчному дусі автор згадує про всі небезпеки, про те, як з гордістю та силою волі переживав кожен напад.

Серйозною проблемою Італії, на думку дуче, було масонство. Про це він згадував ще до свого прем’єрства. У 1924 році він видав указ, який забороняв фашистам бути масонами. Масонство продовжувало існувати і при владі фашистів, воно адаптувалося до нових обставин і не переставало діяти. Тому дуче вкотре згадував про небезпеку цього явища: «Усі знають, що воно всіма способами поширює культ особистих інтересів і методи інтриги і привілеїв, ігноруючи права та прерогативи інтелекту і моральності».

Кардинал Ґаспарі та Беніто Муссоліні підписують Латеранські угоди
Рим, 11 лютого 1929 року. Кардинал Ґаспарі та Беніто Муссоліні підписують Латеранські угоди, які дали початок державі Ватикан. © biblelight.net

Муссоліні став на захист католицької церкви і пробував віднайти вирішення її проблем. У 1929 році Муссоліні підписав Латеранські угоди зі Святим Престолом, які дали початок державі Ватикан у її сучасному форматі. Хоча у молоді роки Муссоліні був атеїстом і злісно критикував вплив пап на життя італійців. Диктатор, що мав із десяток коханок, став зразковим захисником сім’ї, борцем проти абортів та гомосексуалізму.

Муссоліні – союзник Гітлера

Розуміючи, якою силою володіє преса, Муссоліні посилив тиск на незалежні ЗМІ, а згодом усвідомив, що конкуренти не залишать його у спокої, а «героєм» повинен залишатися тільки він один, тому почав арештовувати своїх опонентів і вести запеклу боротьбу з тими, хто ставив під сумнів велику місію фашизму (порятунок Італії). Для боротьби з інакомисленням було створено «Спеціальний трибунал безпеки держави». Італійський диктатор із часом став союзником Гітлера, вступив у нову, Другу світову війну, що стала ще більшою катастрофою для його країни.

Зустріч Муссоліні з Гітлером в Неаполі
Зустріч Муссоліні з Гітлером у Неаполі напередодні Мюнхенської конференції 1938 року. © АР

Муссоліні мріяв відродити імперію зі столицею у Римі – це стало очевидно з моменту кампанії проти Ефіопії, а згодом – проти Албанії та Греції. Будучи спершу натхненником, а згодом – соратником Гітлера, він починає втрачати підтримку і всезагальну любов, про яку писав. З неприхованою гордістю у біографії було описано випадок, коли молодий фашист, помираючи від кинджала комуніста, в агонії хотів бачити біля ліжка фотографію Муссоліні, бо саме його портрет дозволив би хлопцеві померти гідно. У 1943 році, коли Муссоліні позбавили влади, від цієї народної любові мало що залишилося. Усе завершилося повною катастрофою на площі Лорето у Мілані, де було вивішено страчене тіло Муссоліні разом із тілами найближчих соратників, зокрема – тілом коханки диктатора, Кларетти Петаччі.

Тіла Беніто Муссоліні та інших його поплічників
Тіла Беніто Муссоліні та інших його поплічників (загалом 14 осіб) були вивішені на огорожі бензозаправної станції в Мілані 28 квітня 1945 року. © Keystone/Hulton Archive/Getty Images
Євген Онацький
Євген Онацький

Так було повалено владу диктатора, якого свого часу Папа Пій XI назвав «людиною, яку Боже Провидіння послало нам». Український громадський діяч, член Української Центральної Ради та Організації Українських Націоналістів Євген Онацький також був доволі прихильним до італійського фашизму й зазначав: «…Фашистський рух протистояв ідеям матеріалістичного марксизму, який опанував робітничими масами; демолібералізму, що запанував державними установами; парламентаризму, що поставив законодавчу владу над виконавчою, паралізуючи її діяльність; інтернаціоналізму, що приносив життєві інтереси нації на вівтар сумнівних абстрактних ідеологій; пацифізму, що ослаблював енергію і моральну опірність націй; надмірному індивідуалізму, що приносив інтереси всіх в жертву інтересам окремих осіб або груп; надмірному колективізму (комунізму), що забивав приватну ініціативу та не давав можливості розвивати особисті здібності…».

Історія Беніто Муссоліні – повчальна, показова і типова для будь-якого диктатора, влада якого тримається на героїчному образі, несприйнятті конкуренції та вічній боротьбі із вільною думкою, а головне, – на риториці про любов до нації, якою він виправдовує свої злочини.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: