Про обриси національного в музиці Культура Найактуальніше 

Про обриси національного в музиці

Музика виринає з людських почуттів. З того, що найбільш їм близьке, чи з того, що все ще болить. Пісня один з найкращих способів пограти на струнах емоцій людей, які її чують. Засмутити, звеселити, підняти бойовий дух ­– все це «неофіційна» справа музики.

Музика так само як і література та мистецтво передає звичаї народу, окреслює його особливості всього лиш нотами та ритмом. Вона є також  цінним джерелом історії. Іноді навіть без слів, ми можемо почути щось неймовірно знайоме нам, відчути подих предків в особливій тональності.

Музика є особливою складовою культури будь-якої нації. Вона є як і її співтворцем, так і представницею. Поняття «музичний націоналізм» серед українців вперше було вжите композитором Станіславом Людкевичем у статті «Націоналізм у музиці» (1905). Такий термін не особливо прижився на теренах України зважаючи на політичні обставини, в яких вона перебувала у ті роки. Проте повністю ігнорувати думку про те, що в музиці часто відкривається національна душа народу, науковці не могли. Тому часто в публікаціях зустрічаються такі замінники «націоналізмові» як «національне» та «народне».

Станіслав Людкевич

Термін «музичний націоналізм» часто вживається у світових та європейських наукових колах і не тільки. Частіше за все під ним розуміють музику, що написана з використанням особливих мотивів, які асоціюються з окремою країною чи нацією. Зазвичай вона натхнена народними піснями та фольклором.

Станіслав Людкевич у своїй статті визначає націоналізм у музиці як одну з форм «вираження того самого духовного змісту». А всяка музика, з її історичних витоків до сьогодення, за його словами повинна була бути національна, тобто «залежна і відповідаюча племінним прикметам тої народної сфери, з якої вийшла». Вся культура і музика, яка творилася з давнини, відповідала характеру народу, з якого походила. Передавала його основні риси та перш за все задовольняла бажання «свого» народу.

Важливо підкреслити, що музика як і культура загалом розвиватися в повній ізоляції крізь віки не могла. Тому вплив різних культур на формування музики народу треба теж враховувати. Чітко відокремити національні типи неможливо, адже завжди є запозичення з інших народів. Проте Станіслав Людкевич наголошує на тому, що переймаючи «готові форми» інших культур, народи все одно пристосовували їх до себе, вливаючи в них свої особливості. Тому вважати музику, яка має в собі серед іншого якісь запозичені мотиви, ненаціональною не можна.

Спостерігаючи за історією розвитку музики Станіслав Людкевич зауважує, що в середні віки музика як і більшість інших сфер створювалася для Церкви та за її правилами. Тому музичне мистецтво Європи було не особливо різноманітним. Звичайно ж, розвивалися також і світські пісні, в яких можна було віднайти національні елементи, проте під всіма настановами Церкви їх не так легко помітити.

Музику наступних століть, за словами композитора, часто вважали (і вважають) інтернаціональною. Підставами цьому можуть бути універсальність техніки та загальні правила для створення класичної музики серед композиторів. Проте великим чином на це повпливав саме той факт, що багато великих виконавців та творців змогли досягти успіху не на свої рідній землі. А іноді навіть писали твори про чужі культури та народи. Наприклад, відомий композитор Фридерик Шопен народився у Польщі, проте більшість свого життя творив у Франції, а Джузеппе Верді, італійський композитор, створив оперу «Аїда», яка заснована на єгипетських мотивах.

Опера “Аїда”

Це всього лиш два приклади з багатьох інших. Проте Станіслав Людкевич впевнений, що цей інтернаціоналізм досить поверхневий, адже більшість творців були типовими представниками свого народу. Тому і їхня творчість все одно постає перед нами «свідомо національною».

Переломним моментом для націоналізму в музиці стала доба романтизму. Поштовхом для цього в першу чергу послужили політичні події та суспільні рухи. І вони ж зі свого боку пробудили в людях національну свідомість. Протести проти старих класичних форм устрою були не лише у політичних колах, але й в культурних. Тому композитори починають звертатися до усної народної творчості, яка могла б найповніше показати почуття народу та спонукати до його об’єднання. Але на цьому митці не могли зупинитися. Тому наступним кроком у використанні національного в музиці був пошук основних мотивів та особливих прикмет народних пісень, що могли б будувати стиль музики окремого народу.

Та неправильно буде вважати, що націоналізм у музиці був притаманний лише одній епосі. Швидше це був лише поштовх для розвитку національного в музиці в майбутньому. Для українців переспівування народних пісень є невід’ємною частиною навіть сучасної музичної сфери. Композитори та виконавці у своїх творах часто переосмислюють фольклор та переробляють старі давно знайомі нам мотиви на абсолютно нові композиції. Хіба це не той самий «націоналізм у музиці»?

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосів)

Також буде цікаво: