Леся Кічура: «Для мене казка – щоразу вільний політ у дитинство!» Культура Найактуальніше 

Леся Кічура: «Для мене казка – щоразу вільний політ у дитинство!»

Уже першого тижня осені – 6 вересня о 17:00 – вона запрошує усіх своїх читачів на велике свято до «Королівства казки», яке відбудеться в бібліотеці на пл. Ринок, 9. Саме того дня святкуватиме свій день народження її 5-та книга «Музей іграшок», видана всього лиш за 2 роки в рамках проекту «Добрі мамині казки». Про те, який шлях довелося пройти львівській казкарці Лесі Кічурі до сьогоднішнього успіху, ми довідалися в ексклюзивному інтерв’ю для нашого видання.

– Леся Кічура – насамперед уособлення сучасної львівської казки. Що ви думаєте з цього приводу?

– Я дуже радію, що мою постать діти асоціюють із моїми казками. Коли на вулиці хтось впізнає, то одразу гукає мамі: «Дивився, мамо, то вона, наша казкарка, вона приходила до школи читати нам казки. А можна я її обійму? Запитаю, коли буде наступна книжка?» Я дуже ціную ці непідробні емоції. Радію, коли на зустрічі, діти приносять мої попередні книги і ми їх обговорюємо, вони діляться враження, що їм сподобалося найбільше. І звісно – наші розмальовки займають окреме місце в серці кожного читача. Бо діти всі народжуються художниками та творцями, тож мої книги дають змогу проявити всі свої творчі уміння. Адже 40 розмальовок таки неабияк сприяють творчості і часто діти через малювання уже приходять до сюжету. Спочатку розфарбовують героїв, а вже опісля їм цікаво: «А які ж пригоди відбулися з цим персонажем?»

Щире дитяче зацікавлення
Щире дитяче зацікавлення твоєю історією – найвища винагорода для письменника…

– Як ви вважаєте, за допомогою казок, які ви пишете безпосередньо для дітей, можна у них виховати культуру?

– Неодмінно! Дуже часто мораль схована поміж рядків історії. Проте сучасні діти настільки проникливі, що відразу це помічають. До того ж казка, є другим джерелом творчості після маминої колискової. Тому дуже важливо, щоб казки були багатими на мову: синоніми, порівняння та гарні українські слова. Переказуючи історії, діти уже збагачують своє мовлення словами автора. Радію, коли вчителі початкових класів телефонують мені зі словами: «У нас відбувся урок позакласного читання. І знаєте що? Всі діти принесли ваші збірки. Кожен вибрав свою улюблену історію і її характеризував». Ось така читацька любов є найбільшою радістю для автора.

– Тема культури вважається чи не найпростішою для висвітлення у ЗМІ, хоча, як відомо, залишається не вивчена, яка Ваша думка з цього приводу?

– Часто вважають, що писати про культуру дуже легко, але насправді це не так. Бо фахово описати музичний твір чи виставу може лише критик, а не пересічний слухач/глядач. Так само, коли йдеться про літературу, аби її порівняти з іншими жанрами, мовними особливостями інших авторів журналістові потрібні вузькопрофільні знання з цієї теми. Сумно, коли для культури на сторінках видань та в сітках програм мовлення зовсім не залишають часу. Але тішить те, що за останні роки, про книги в Україні, зокрема дитячі, стали говорити в рази більше, аніж раніше. Цьому дуже сильно сприяють соцмережі, де автори, художники та самі читачі обговорюють прочитані новинки.

На зустрічах із львівською письменницею завжди аншлаг
На зустрічах із львівською письменницею цікаво і діткам, і їхнім батькам

– Що нам варто робити, аби культура стала соціальним надбанням народу?

– Популяризувати, підтримувати, пропагувати! Якщо батьки не читають удома самі, то як же можуть вимагати читання від діток, адже немає прямого наслідування?! Якщо про гарні фільми, виставки, вистави та концерти, не писати, не знімати сюжетів та програм, то звідки ж тоді про них дізнатися? Обговорення, ба навіть критика та суперечки довкола певного культурного продукту є дуже корисними, бо привертають увагу громадськості. Вважаю, що стали доброю практикою передпрем’єрні покази українських кінострічок, де глядачі можуть поспілкуватися зі знімальною групою. Радію, коли щоразу новий автор оголошує про свій тур із автограф-сесіями містами України. Лише так, малими кроками до великої мети, ми зможемо зробити культуру масовим явищем.

– Для вас казка – можливість вільно фантазувати чи інструмент у вихованні дітей?

– Для мене казка – щоразу вільний політ у дитинство! Це змога подумки побувати там, де я ніколи не була, стати свідком неймовірних пригод, чарівних знайомств. Це можливість втекти від буденності та відчути себе частиною дива, а щодо фантазій – то звісно, казки – дають змогу будувати все нові й нові світи у своїй уяві. Оте відчуття, коли ставлю чергову крапку у новій історії і перечитуючи її бачу, що вона саме така, якою мені хотілося її створити, його неможливо описати (усміхається). Радію, коли після читання моїх збірок маленькі діти починають самі творити свої історії. Бо їхня фантазія ще геть не приспана турботами та клопотами дорослого світу і для того, щоб її розбудити потрібно лише трішки уміння. Щодо виховання у казках – то намагаюся дуже делікатно прописувати свою мораль. Щоб вона не примушувала читача, а лише підводила до розуміння, як чинити гідно, а як ні.

Фото з улюбленою письменницею
Фото з улюбленою письменницею

– Які теми, можливо соціальні, ви порушуєте найчастіше у своїх казках?

– Коли я творила свою першу збірку, там були казки для найменших – про тварин. Ці казки були дуже маленькими за розміром, однак саме вони започаткували всеукраїнський успіх соціально-книжкового проекту «Добрі мамині казки», бо цю збірку ми додруковували тричі, а навесні видали у новому ілюструванні. Однак є й казки із соціальною складовою. «Казка про білу й чорну нитку» оповідає про те, як кожен із нас має вибір у житті, і як важливо зрозуміти, де вірний шлях. Є декілька еко-казок, бо сьогодення планети є дуже важливим. Є мотивуючі казки, які дають змогу читачам (і не лише дітям, а й дорослим) зрозуміти, що за свої мрії завжди треба боротися, бо інакше крила за спиною ніколи не виростуть.

– Ви авторка от вже 5-ї збірки казок, я знаю, що у Вас є й дорослі оповідання, про що вони? Які теми Ви порушуєте?

– Декілька років поспіль я була головним редактором всеукраїнської газети «Найкращі жіночі історії». Кількома роками раніше, як редактор вела глянцевий журнал «Ваше весілля». Звісно журналістика дає змогу проявити себе у багатьох жанрах. У підлітковому віці писала трохи віршів. Мої оповідання та новели дуже різні: про кохання та зраду, про невиправдані надії, про людські слабкості. Просто на цьому етапі я вирішила, що більше можу сказати своїх читачам через казки. Можливо, мине час і я відчуватиму тяжіння до інших жанрів. Хтозна?! Ніколи не кажи ніколи.

– Який він – читач Лесі Кічури?

– Дуже різний! Цікавий, допитливий та уважний. Щоразу, коли ми приїжджаємо на казкові читання до малечі, то я з задоволенням заходжу до класу і актової зали і аж відчуваю оце вібрування від очікування дива, воно наче передається через повітря, десь зависає у просторі. Пошепки чую від першачків на першій лаві: «Ого, то вона жива… і дивися, зовсім не стара». Це добре, що діти мають змогу бачити справжніх письменників досяжними людьми. Адже дуже часто у школі вивчають творчість тих, хто вже давно помер. Аж тут до них у гості приходить людина, котра мешкає у їхньому місті та ходить сусідніми вулицями. Для них це неймовірне відкриття. Тішуся, що багато моїх читачів місяцями пам’ятають наші презентації, де я вітала їх у образі казкової феї. Тому щоразу ми готуємо великий формат казкового свята із смаколиками та напоями. Принагідно запрошую всіх уже у вересні 6 числа о 17:00 за адресою пл. Ринок, 9 (Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Р. Іваничука) на день народження нашої 5-ї книги «Музей іграшок». Буде справді незабутнє казкове свято з подарунками, тому ласкаво прошу.

Нова книжка Лесі Кічури вже чекає на свого читача
Нова книжка Лесі Кічури «Музей іграшок» уже чекає на свого читача

Радію, коли відгуки у соцмережі на мої книги пишуть дорослі. Для мене, як мами, це дуже цінно. Тішуся, що одна з казок із першої збірки «Як Бог немовлят роздавав» сумарно набрала в інтернеті понад 2 млн переглядів. Саме ця казка посприяла тому, що книги почали замовляти всюди по світу. Їх попросили надіслати до українських шкіл у Мадриді, Парижі, у штати Коннектикут і Огайо для діток вихідців з України. Приватно через друзів примірники книги мандрують дуже далеко: до Швейцарії, Австралії, Нової Зеландії, Іспанії, Італії, на острів Пальма де Майорка…

– Й на завершення, яку пораду Ви дали б тим, хто не цікавиться світом літератури?

– Хм… хто не цікавиться книгами, той проживає лише одне своє життя, а хто читає, той має змогу проживати тисячі життів своїх героїв, мандрувати найвіддаленішими куточками світу та дізнаватися про неймовірні речі, просто сидячи у себе вдома із книгою в руках. Нехай хороших книг у кожного із нас буде побільше! З любов’ю…

Світлини Олени Ляхович
Ілюстрації з книги «Музей іграшок» (художник Вікторія Дунаєва)

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: