Символ, який мусимо розгледіти Культура Найактуальніше 

Символ, який мусимо розгледіти

Вірші Тараса Григоровича я вперше прочитав у юному віці – шкільну програму не оминеш. Згодом глибше занурився у поезію Шевченка завдяки гарному ювілейному виданню 1961 року. Запам’яталося, та не пройняло… Батько дивувався моїй байдужості, але й віднаходив у ній позитиви: «Ти знаєш, коли вийшли ці книги, людей арештовували за їх читання на Шевченківських вечорах…» Що ж такого небезпечного у цих віршах? Символ, який важко побачити зблизька.

Вперше почав помічати після «Українських ночей» Єжи Єнджеєвича. Читав польською, і дивно було, як це поляк зауважує й описує такі глибинні речі – невже ніхто з українців на таке не здатен?.. Психопортрет генія виписано знаменито – від першого глибокого враження, яке справив козак-вершник на листівці, подарованій дідусем до Золотої Грамоти. Її розповсюджували вже без Шевченка… Мрії – насіння вчинків.

Як гарно й пишно зернятко проросло!..

Одразу по смерті Тараса Шевченка Італія, Болгарія, Греція, Сербія, Румунія відродилися до нового життя. Натомість у Російській імперії запанувала ще темніша ніч. То ось звідки ця глибина викладу?! Шкільним учителем Єнджеєвича був Дмитро Яворницький. Його знамениту книжку про запорізьких козаків прочитав чи переглянув, мабуть, кожен свідомий українець.

Потім був глибокий чотирисерійний фільм про Шевченка зі Ступкою в головній ролі… Представляючи Тараса Григоровича у телешоу «Великі Українці», Богдан Сильвестрович – раптом! – зізнався, що безліч прочитаних і професійно запам’ятованих текстів Кобзаря не проймали його, аж поки не натрапив на Шевченкову «колись святую душу». Це був ключ, який відкрив потайні двері до зовсім іншого розуміння геніальних змістів. Тексти Шевченка – багатовимірні і, на превеликий жаль, не дають прямих вказівок чи ґрунтовних відповідей на болючі запитання. А їх безліч…

Фрагмент оформлення нового видання
Фрагмент оформлення нового видання «Кобзаря”. © nautilus.com.ua

«У зимову срібну ніч ми поїдемо на Січ…» Твердиня Духу, про яку не можна й на мить забувати. Як про неї не писати?! Але в Кобзарі про Січ – дуже мало, хоча всі героїчні тексти Шевченка пронизані духом і славою українського козацтва. Серце ж Поета переповнене праведним гнівом до ляхів-магнатів, царів, москалів, а найбільше – до місцевих хрунів, що занапастили свою і його Вітчизну. Вочевидь, «просвічена європейка», німкеня Катерина ІІ стерла з лиця землі і Січ, і гетьманів, і славу козацьку. Не толерує Європа безрозсудної хоробрості, чим ми, українці, пишаємося. Байдуже спостерігала цю руйнацію (як і тепер, зрештою, спостерігає за тим, що діється в Криму чи на споконвічних українських землях Луганщини і Донеччини) – «і на Січі мудрий німець картопельку садить»… Вже й не садить, бо затоплені пороги і славетна земля з козацькими могилами.

Платон створив ядро філософії. Всю філософію після нього можна вважати розширеним коментарем до Платона. Так само й творча спадщина Шевченка – величезний моноліт, який визначає постулати нашої ментальності. Однак подальша робота над їх осмисленням вкрай потрібна. З невеликих за обсягом «Гайдамаків» у Григорія Грабовича (він вважає цей твір визначальним у поезії Тараса Григоровича) вийшло 350 сторінок насиченого, змістовного пояснення. Напевне, всі ці непомітні глибини поеми мали на меті стимулювати уяву нащадків – щоб розвинути потяг до знань і просвіти. Шевченкова любов до українського народу поєдналася з глибоким розумінням причин його поневірянь. Він буквально вибухав емоційно, коли хтось намагався схилити його до поміркованих поглядів у питаннях кріпацтва. Фатум невільництва постійно стимулював пошук шляхів до звільнення. Наш край умів гідно боротися, і завжди мав достойників, котрі чолом ставали перед загрозами. Одоакр символізує успішну боротьбу з Римською імперією, Самослав – з Аварським каганатом та імперією франків, Олег – з Візантійською імперією, Святослав – з хозарською, Данило Галицький – з монгольською, Сагайдачний – з Османською, Хмельницький – з поляками, Мазепа – з Російською імперією, Бандера – з Третім Райхом та імперією Совєтсько-російською…

Фрагмент оформлення нового видання «Кобзаря"
Фрагмент оформлення нового видання «Кобзаря». © nautilus.com.ua

Як же стається, що таку славу, такі потуги й перемоги, такі неймовірні жертви славних прадідів великих «правнуки погані» пускають за вітром, героїв стирають із пам’яті, а нащадків запрягають у ярмо? Пеклó це Тараса Григоровича й розривало йому серце. Обурювався не тому, що сам із роду вільних козаків потрапив у кріпацтво, а що провідні верстви – як польські, так і українські – йшли на безсоромні зради і компроміси. Мало хто вірив у можливість ефективного спротиву, хоч бували повстання і бунти. Тож як правдивий кобзар Шевченко став джерелом знання й пізнання суспільних явищ; писав, страждав, був караний, нерозкаяний – і здобув всенародну славу, пам’ять і любов.

У чому ж сила Тарасових слів, чому час не владний над ними? Кобзар є частиною української душі; прості рядки стають її струнами, збурюють почуття й думки… Розсіялись українці по цілому світі, та де б не жили, завжди мають із собою батьківщину у вигляді Кобзаря: будь-яка сторінка є одкровенням, лише читай чи слухай. Але ж слухають, та не чують!.. «Єсть на світі Воля, А хто її має?.. Ні долі, ні волі». Не затримується та воля у нас. Була, та стільки разів втрачена. Бо кожне покоління має підтримувати цю ватру, непримиренно боротися за свої твердині духу. Харизма, яку мала наша країна, безумовна віра в можливості її обдарованого народу підтверджувалася не одним поколінням – чи в розквіті, чи в руїні.

Тарас Шевченко був, безумовно, носієм Божественного дару. Його талант, вчинки еволюціонують у розкритті життєвої мудрості, викресаної з реалій життя. У творчому доробку поета привертають увагу не так дрібні деталі – вони дійсно чудові та геніальні! – як загальна картина, що розкривається у високому польоті музи. Шевченко послідовно розкриває красу й неповторність українського буття, славетність подвигів, гіркоту втрат і бачить те, за що треба боротися запекло.

Фрагмент оформлення нового видання «Кобзаря»
Фрагмент оформлення нового видання «Кобзаря». © nautilus.com.ua

Життєві негаразди загартовують волю. Заслання, відсторонення від суспільного життя Петербурга, де він марно намагався довести, що Україна – не Росія, хворобливість, недіагностований діабет, кислотні отруєння, Аральська експедиція, постійна вогкість і побутова невлаштованість у Петербурзі остаточно підірвали здоров’я, не дали змоги завершити грандіозний проект. А такий точно був: поет поступово накопичував критичну масу понять і тем. Біблійні персонажі органічно інтегровані в український побут, псалми стають нарівні з колядками та різдвяними співами. Та бринить у них ілюзорна марність апостольських жертв, що «слово правди понесли по всій невольничій землі». Марія у нього гине від голоду в бур’янах, а переспів пророка Осії, що накликає грізну кару на Ізраїль, якщо той не схаменеться і не вернеться до зрадженого Бога свого, завершує «Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі». Звісно, все в апокрифічній формі Подражаній, Посланій та Одкровень…

Але всі тексти наснажені небесами, польотом, і міцно тримаються землі. Хтось має землю орати й засівати – та не кріпаком, хтось має панувати – та не як васал, і навчати потрібно – та лиш осягнувши одвічні істини. Вони прості: людина народжується вільною; тіло отримує безсмертну душу й зв’язок із Духом Святим; благими ділами, словами Мудрості можна поліпшити світ.

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!..

Скільки часу на це дано? Як на людський вік – мало. Поки дозріє, загартується і щось зрозуміє, поки залишить по собі щось вартісне. А вже по смерті видно буде, яку славу здобуто та який слід залишено серед людей і на небесах…

« 1 of 5 »

* * *

Великий мудрець Британії Томас Карлайл у бесідах «Герої, вшанування героїв та героїчне в історії» вибудовує в свідомості читачів образи Героїв-богів, Героїв-пророків, а відтак – Героїв-поетів. Проте вважає, що одинокими обелісками на цьому полі слави височіють лиш постаті Данте й Шекспіра. Тарас Григорович Шевченко абсолютно органічно вписується в героїчні параметри і Пророка, і Поета. Для українців це очевидно. Однак, у всесвітньому вимірі Шевченкового постаменту – третього в цьому ряду – немає, хоч пам’ятників у граніті, металі та гіпсі – чи не найбільше в світі.

Величезна кількість виданого українською про Шевченка не вичерпує всіх аспектів дум і мрій поета. Його тексти – багатовимірні й пророчі. Глибина порушених тем, включно зі світоглядними роздумами, – дозволяє поставити височенний обеліск Тарасу Григоровичу Шевченку на рівні з Данте та Шекспіром. Тож постать нашого пророка, штучно звужена до борця проти всіх видів поневолення, потребує осучаснення й переосмислення.

Буття спірально оновлюється: коли весь світ рветься в космос і творить епоху сталого розвитку, Україна знову потребує пояснення одвічних простих істин. 200 років тому з’явився український поет-герой, а сьогодні – чомусь лише «талановиті митці».

Та не обходиться без Тараса Шевченка жодна суспільно значима подія. Чи закіптюжене графіті «Вогонь запеклих не пече» на Хрещатику, чи його уважний погляд на Майдан… А нещодавно одна реперка на День Незалежності горлала на всю Україну «Хрущі над вишнями вже не гудуть»…

Думаємо і прозріваємо, віримо і не здаємося!

Тепер Шевченко точно потребуватиме окремого місця1900 сторінок автентичних текстів і контекстних ілюстрацій – зібрані в чотирикнижний куб, надруковані, оправлені й чекають свого місця на вашій книжковій полиці.

Видавець та ініціатор проекту,
доц. Олександр Завадка

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: