Мистецтво неможливого Історія Найактуальніше 

Мистецтво неможливого

Своє президентство він називав парадоксом, але, незважаючи на це, зумів побудувати демократичну державу. Його твори не проходили цензуру, та все ж світ зміг їх побачити. Комуністична влада обмежувала можливості навчатися, але це не завадило йому стати освіченою людиною…

Останній Президент Чехословаччини та перший Президент Чехії, Вацлав Гавел став символом свободи і прикладом, як треба жити правдиво. Відсутність політичної освіти дозволяла йому не грати за прийнятими правилами, а творити свої. Основним для нього була не країна, а її громадяни, адже вважав, що держава та лад у ній починається саме з них. «Вільні і незалежні держави неможливі без вільних, самодостатніх громадян, які себе поважають. Немає гарантій миру в світі без миру внутрішнього, миру між самими громадянами і миру між громадянами і державою», – стверджував Гавел.

Маленький Вацлав виріс у сім’ї редакторки газети та посла довоєнної Чехословаччини. Після Другої світової війни його шлях був непростим – за «супротив комуністичному режиму» Гавела вигнали зі школи. Проте і це не завадило йому розвиватися. Головними принципами у житті з ранніх років стали любов та доброзичливість до людей. Він казав: «Найкращий шлях до власного нещастя – це закривати очі перед бідою інших». Основною його перевагою було бажання змінити країну через зміну свідомості людей. «Трагедія сучасної людини не в тому, що вона знає все менше і менше про сенс свого життя, а в тому, що це цікавить її все менше і менше», – казав майбутній Президент.

Вацлав Гавел під час відвідин театру Шиллера в Берліні
Вацлав Гавел під час відвідин театру Шиллера в Берліні (1968). © havel80.cz

Такі думки і привели до бурхливого та насиченого громадянського життя Гавела. Він брав активну участь у Празькій весні, намагався застосовувати критичне мислення і шукати шляхи подолання ситуації в країні, стояти осторонь було не його життєвим принципом. У ці часи Вацлав формується як дисидент, критик системи. «Коли згадую своє життя, розумію: на самому початку немає якогось певного рішення в дусі “будеш авантюристом”, “будеш боротися зі світом” або “будеш політиком” – нічого подібного. Це довгий ланцюжок подій і різноманітних рішень, причому етичного спрямування. Кожен раз людина має альтернативу і задає собі питання, що краще. Зроблю це – буде відчуття, що на душі кішки скребуть, що я зрадив самому собі. Або ж вчинити правдиво, але ризикувати і мати справу з наслідками? І це щодня. Та коли людина, нарешті, щось вирішить, вона автоматично потрапляє в ситуацію, коли їй доводиться ухвалити доленосне рішення, яке несе за собою величезні наслідки». І свій вибір Вацлав зробив: він стає одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія-77».

Учасники «Хартії 77»
Учасники «Хартії 77» Вацлав Гавел, Їржі Гаєк, Їржі Дінстбір, Ладислав Гейданек, Вацлав Бенда і Здена Томінова (1979). © Ondrej Nemec

Це був протест не політичної сили, а невідомих молодих людей, які хотіли жити у правді: слухати музику, яка подобається, співати про те, що болить, і вільно жити в мирі та гармонії. Здавалося б, нічого надприродного, але в тій системі це було неприпустимо, і наслідком таких його бажань стає позбавлення волі терміном на п’ять років.

Фото зі справи тодішнього драматурга і майбутнього президента Чехії Вацлава Гавела
Фото зі справи тодішнього драматурга і майбутнього президента Чехії Вацлава Гавела (1979). © vaclavhavel.cz

Проте це не зламало його стійкого духу, а навпаки, змусило більше працювати та присвячувати своє життя країні. Після ув’язнення Вацлав Гавел написав багато різних статей, п’єс, звернень до громадян. І ось, все, що боліло протягом стількох років, доходить до свого логічного завершення – революції.

«Оксамитова революція» стала своєрідним екватором, який поділив країну на «до» та «після». Вацлав Гавел не міг стояти осторонь таких важливих подій. Був одним з ініціаторів створення «Громадянського форуму» і саме він намагався досягнути справедливості та покарання усім тим, хто дав собі право безжалісно поводитися з народом Чехословаччини. Особливістю Гавела була віра у те, що він робить, його повна віддача переконанням, невмируща боротьба за свій вибір: «Надія – це здатність трудитися заради певної мети лише тому, що ця мета добра і прекрасна, а не тому, що вона дає шанси на успіх».

Усі старання політика привели до надзвичайно масштабних змін у країні. Він зумів демократизувати Чехословаччину, зумів достукатися до людей і змусив їх змінити своє мислення. Логічно, що саме цьому президенту вдалося довести радянському уряду, що він винен у збройному вторгненні, яке відбулося в 1968 році. Більше того, уряд вибачився і обіцяв вивести свої війська. Це однозначно була перемога, перемога людини над системою, перемога, яка так складно дісталася народу Чехословаччини, у тому числі й Вацлаву Гавелу. Проте Президент розумів, що складнощі – це ознаки того, що він усе робить правильно: «Політика – це не мистецтво можливого, політика – це мистецтво неможливого». І, варто визнати, талант до цього мистецтва у Гавела був.

Вацлав Гавел оголошує список першого некомуністичного уряду Чехословаччини. Тисячі людей зібралися в неділю, 10 грудня 1989 року
Вацлав Гавел оголошує список першого некомуністичного уряду Чехословаччини. Тисячі людей зібралися в неділю, 10 грудня 1989 року, на Вацлавській площі у Празі, щоб свідчити про успіх «Оксамитової революції». © AP

Проте не можна сказати, що йому все давалося з легкістю. Усім потрібно працювати для того, щоб досягнути більшого, і цей політик не був винятком. Гавел часто казав, що для нього своєрідною мукою було писати промови на виступи, зустрічі та візити. Складно уявити, що людина, для якої письмо було неможливим без натхнення, змушена пересилювати себе й творити достойні тексти. Часто його промови викликали незадоволення у колег, проте це не хвилювало Гавела, він знав, що лише таким шляхом дійде до своєї мети та до кращого життя у країні. Він також мусив чимось жертвувати і у його випадку цією жертвою була драматургія: за час свого правління він не написав жодної п’єси. Цього політика не зіпсувала влада, навпаки ж, він завжди повторював, що є таким, як усі. Вацлав Гавел хотів лишитися для свого народу тим, ким був до президентства – борцем за свободу та звичайним патріотом своєї країни: «…багато політиків самі роблять – звичайно, ненавмисно – усе можливе для того, аби стати огидними, наприклад, стають безглуздо зарозумілими. Інколи трапляється, що праця когось, хто вже не обіймає посаду, непомітно стирається з історії його наступником чи тими, яких більше тішить прихильність правителів теперішніх, аніж тих, що вже не правлять».

Президента Гавела не затьмарив жоден з його послідовників, адже він ніколи не зрадив основному своєму принципу – залишатися Людиною. Він був борцем проти несправедливості, дисидентом, драматургом, державним діячем та мав багато заслуг, які варті поваги, проте, як не дивно, до успіху його привели простота душі та правда: «Власне, я повинен визнати, що я не якась жива легенда або казковий принц, а землянин, який – як і всі інші – залишає на своєму життєвому шляху багато невдач, хиб і помилок».

Банер з фотографією Вацлава Гавела на будівлі Національного музею у Празі
Банер з фотографією Вацлава Гавела на будівлі Національного музею у Празі під час похорону Гавела у п’ятницю, 23 грудня 2011 року. © CTK Photo / Рене Флюгер

Після смерті Вацлава Гавела багато людей говорили, що Чехія втратила одну з найвеличніших постатей XXI століття. Сьогодні на його честь названі вулиці, бульвари, бібліотеки, аеропорт, засновано премії. Світ намагається залишити у пам’яті людину, яка зуміла любов’ю та жагою до свободи змінити країну, людину, вислів якої хочеться повторювати частіше, щоб якомога більше почули його: «Любов та правда мусять перемогти брехню і ненависть!».

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: