«Заслужений муж на церковно-народнім полі» Історія Найактуальніше 

«Заслужений муж на церковно-народнім полі»

Іван Могильницький, видатний діяч українського національного відродження першої третини ХІХ ст., належить до тих релігійних діячів, які своєю подвижницькою працею наближали Самостійну Україну.

Науковці-дослідники минувшини і сучасності оцінювали його надзвичайно високо. М. Грушевський: «Канонік Могильницький – найвизначніший представник нового духовенства». М. Возняк: «Найбільше освіченим і найбільше свідомим Українцем Галицької землі в перших трьох десятках літ 19-го віку був безперечно перемишльський канонік Іван Могильницький». В. Грещук: «Це був великий син свого народу, діяльність якого належно не поцінована ще й нині, справжній подвижник на ниві просвіти, відомий релігійний діяч, поборник прав знедолених галичан». Г. Лакота: «Перший розбудитель українського народу в Галичині, незрівняно заслужений муж на церковно-народнім полі». Ф. Стеблій: «Іван Могильницький – визначний учений-філолог, культурно-освітній і церковний діяч». Б. Гук: «Іван Могильницький – велика постать початку ХІХ ст., без якої годі уявити собі дальший розвиток модерної української національної свідомості».

Такі міркування мають під собою і суб’єктивне, і об’єктивне підґрунтя. Розглянемо детальніше біографію Івана Могильницького. Народився 19 серпня 1778 р. у сім’ї парафіяльного священника (тут і далі мова йтиме про греко-католицьке духовенство) в с. Улюч Добромильського округу (нині повіт Сяник, Польща).

map-ulucz

Церква Вознесіння Господнього
Церква Вознесіння Господнього (1659) – одна із двох автентичних споруд у селі Улюч, які залишилися неушкодженими після каральних операцій Війська Польського проти загонів УПА в 1946-1947 рр.

Вплив батька, сім’ї відіграв надзвичайно важливу роль у вихованні сина. А далі навчання у системі тодішньої освіти: завершив місцеву церковно-парафіяльну школу, гімназію у Перемишлі, духовну семінарію у Львові в 1800 р. Одружився, був висвячений і впродовж 1801-1814 рр. – парох у с. Дроздовичі (нині – Старосамбірський р-н Львівської обл.), одночасно з 1807 р. – нижанковицький декан. Це був важливий період становлення і формування Могильницького як релігійного діяча нового типу. Він першим у Галицькій церковній провінції виголошував проповіді зрозумілою народною українською мовою.

Одночасно із душпастирською працею займався створенням у деканаті парафіяльних шкіл з українською мовою навчання, всіляко заохочував сільських дітей до навчання.

Його успішній праці сприяла певною мірою і тодішня австрійська влада. Вона утвердилась в Галичині, як окремій провінції із центром у Львові, внаслідок першого поділу Польщі в 1772 р. Росією, Пруссією і Австрією. На відміну від майже 400-літнього польського поневолення та ополячення галичан-українців, нова чужинецька влада провадила політику освіченого абсолютизму, спрямовану зокрема на поширення освіти, підвищення ролі церкви, модернізацію суспільних відносин тощо. Ці можливості потрібно було використати. Тим паче, що австрійська влада пішла назустріч українцям для того, щоб підняти їх роль у протистоянні з поляками, і таким чином полегшити собі керівництво цією новою адмінтериторією, у якій штучно були поєднані відповідні й західноукраїнські, і східнопольські землі (р. Сян умовно поділяла їх на дві частини).

Перемишльська консисторія досить позитивно оцінила роботу Могильницького. За розпорядженням єпископа М.Левицького його було залучено до управління цією єпархією, зокрема виконував обов’язки каноніка (члена ради при єпископі), радника з питань шкільної освіти, а пізніше її інспектора. Саме в освітній справі проявився повною мірою організаторський і науково-педагогічний талант Могильницького. Зосередився при цьому на відкритті шкіл з українською мовою навчання, підготовці вчительських кадрів (української світської інтелігенції взагалі не було) і написанні підручників. Для успішної реалізації цих завдань ініціював створення у Перемишлі в 1816 р. першої на українських землях взагалі громадської освітньо-просвітницької організації Товариства священиків (призначалося для відповідної роботи і серед віруючих), а у 1817 р. – першого у Галичині дяко-вчительського інституту. Його першим ректором і одночасно викладачем логіки був Могильницький. Кількість випускників із світського, і духовного стану зростала. Інститут діяв на добровільних засадах. Створення Товариства високо оцінив Іван Франко, бо «це була перша інтересна спроба організації інтелігентних сил для праці коло видавання книжок релігійно-просвітницького змісту» і яка сприяла дальшому пожвавленню цієї роботи «серед ліпшої частини галицько-руського духовенства». І, до слова, ця ініціатива знайшла масове застосування вже в умовах незалежної України.

Спільними зусиллями при підтримці українських громад вдалося створити тільки впродовж 1815-1831 рр. 410 народних шкіл, з них 385 – парафіяльних однокласних, 24 трикласних і одну головну школу в Лаврові. У Перемишльській єпархії тоді налічувалося 704 парафії. Для учнів цих шкіл Могильницькій підготував і опублікував «Буквар славено-руського язика», «Наука християнська», «Катехизм малий», «Правила школьниї». Вони неодноразово перевидавалися.

Народна школа в с. Бусовисько
Народна школа в с. Бусовисько Старосамбірського р-ну Львівської обл. Це типовий проект, що побутував у Галичині в ХІХ ст. Малюнок Л. Осмак

Варто відзначити також і те, що у 1817 р. Могильницький був обраний послом у Галицький сейм. Добросовісне виконання цих обов’язків, а також успіхи на освітянській ниві послужили підставою для появи цісарського диплому від 30 Липня 1818 р. про надання Могильницькому австрійського шляхетства і відповідного родинного герба.

Могильницький також проявив себе як талановитий вчений-філолог. Опрацювавши велику кількість відповідних джерел, він написав дві наукові роботи: «Граматика язика славено-руського», і окрему передмову до неї «Відомість о рускім язиці». Фактично вони складають єдине ґрунтовне науково-лінгвістичне дослідження руської, тобто української мови (галичани називали себе русинами тому, що справедливо вважали себе спадкоємцями Київської Русі). Причому це дослідження стало першим не тільки у Галичині але й на всіх західноукраїнських землях. Головна заслуга автора полягає в тому, що він науково переконливо довів існування окремої української мови, рівноправної з іншими слов’янськими мовами. Саме мова є найголовнішою і найхарактернішою ознакою нації, народу. Тому має бути запроваджена у всі сфери життя українців. А цього можна досягти остаточно тільки в умовах самостійного існування народу. Так переконливо були спростовані брехливі твердження поляків і росіян про те, що українська мова є нібито діалектом польської чи російської мов.

Важливо зазначити, що наукові висновки Могильницького щодо застосування української мови не втратили свого актуального значення і в наш час.

У своїй багатогранній діяльності Могильницький користувався не тільки повною підтримкою перемишльських єпископів – спочатку М.Левицького, а потім І.Снігуровського, але й мав на них значний вплив.

Плідну працю справді великого патріота-отця Могильницького на благо української нації перервала смерть від епідемії холери 26-го червня 1831 р. на 53 році життя. Пішла із життя постать, що фактично розпочала процес українського національного відродження у сфері духовної культури (релігії, освіти, мови) на території Східної Галичини, центром якого став тоді Перемишль.

Надгробок Івана Могильницького в Перемишлі
Надгробок Івана Могильницького в Перемишлі

Розпочатий Могильницьким процес національного відродження цього краю був продовжений вже на якісно новому рівні знаменитою «Руською Трійцею».

На завершення пригадаємо про вшанування пам’яті цієї справді видатної постаті в історії нашого народу. З нагоди 185-ої річниці від дня смерті у с. Дроздовичах Старосамбірського району Львівської області відбулися врочистості, під час яких посвячено меморіальну таблицю на фасаді церкви Різдва Присвятої Богородиці, а також камінь, де буде закладено Стелу його пам’яті.

Посвячення каменя
Посвячення каменя в селі Дроздовичі, де буде закладено Стелу пам’яті Івана Могильницького. © javoriv-rda.gov.ua

На фасаді середньої школи сусіднього села Міженець, що з гордістю носить ім’я померлого отця, також з’явилася аналогічна меморіальна таблиця і добротно оформлено музей Івана Могильницького.

Цілком очевидним є те, що вдячні нащадки повинні не тільки вшановувати, гордитися нашими славними земляками, але й наслідувати їх у міру своїх сил і можливостей.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: