«Віднині ми називатимемось Пітерія». Заснування мікронації як спосіб заявити про себе Найактуальніше Планета 

«Віднині ми називатимемось Пітерія». Заснування мікронації як спосіб заявити про себе

– Ми не належимо ні до цього міста, ні до цієї країни! У нас своя окрема держава! Віднині ми називатимемось «Пітерія».

Саме так в одній із серій американського ситкому «Гриффіни» Пітер Гриффін повідомляє сім’ї про створення власної держави. За сюжетом до цього його підштовхує юридична помилка – під час розмови з мером міста, щодо дозволу побудувати басейн на території свого будинку, головний герой дізнається, що через невідомі причини його ділянка не належить ні до містечка Куахоге, ні до Сполучених Штатів Америки. Отож, заснувавши власну державу, Пітер проголошує себе її президентом, придумує прапор, називає себе іноземним підданим і нехтує законами країни, ба більше – анексує басейн у сусіда і проголошує його провінцією Пітерії – Джогайо. Однак наприкінці серії стає зрозуміло, що ця історія – лише фільм про майбутнє, що настане через 200 років.

Аби цей футуристичний прогноз здійснився, нам не потрібно чекати два століття – сьогодні можливість створити власну державу вже давно не фантастична ідея, а звичне явище. Тому якщо ви довгий час плекаєте амбіції отримати титул монарха, але бути нащадком королівської династії вам не пощастило – це ще не привід цуратися своєї мрії. Американський фермер Єремія Хітон, наприклад, віднайшов шматок території в африканській пустелі на півдні Єгипту, що не належить жодній державі, так звану terra nullius, і створив там власну країну – Королівство Північний Судан, проголосивши себе королем, а власну дочку Емелі – принцесою.

Безлюдний регіон Бір-Тавіль
Безлюдний регіон Бір-Тавіль площею 2060 квадратних кілометрів від червня 2014 року став Королівством Північний Судан

Приводом до цієї, на перший погляд, ексцентричної витівки стала наївна мрія доньки бути принцесою. У червні 2014 року турботливий батько розпочав пошуки місця на планеті, яким ніхто не керує, і наткнувся на безлюдний регіон Бір-Тавіль площею 2060 квадратних кілометрів, що розташований між Єгиптом і Суданом. Діставшись місця, чоловік встромив у пісок блакитний прапор із жовтою короною і зірками – це і стало символом створення нового королівства. Апелюючи до законів колоніальної епохи, Хітон прагне добитися офіційного визнання Північного Судану ( з точки зору міжнародного права, він й справді має на це усі шанси), а згодом перетворити пустелю у землю, яка буде придатною для сільського господарства. «Моя дочка сказала мені: «Давай побудуємо сад, щоб нагодувати голодних африканців, – зізнався чоловік у інтерв’ю для видання Apparat. – Ми хочемо створити простір для експериментів з розвитку інноваційного сільського господарства. Я беру приклад з Елона Маска. Він витратив купу грошей, щоб створити свій електромобіль. Ось і моя мета: залучити вчених і ресурси для того, щоб зробити нову сільськогосподарську революцію».

Американський фермер Єремія Хітон
Американський фермер Єремія Хітон під прапором власної держави. © aljazeera.com

Таку ініціативу можна назвати по-різному – спробою втілити дитячу забаганку, способом самовираження, доброчинним жестом чи неординарним вибриком, утім поки планету судомить від антагоністичних конфліктів та військових протистоянь між державами, усе більше людей прагнуть вибратися із жорстокої реальності, тому пропонують світові альтернативу сучасним формам держави, створюючи мікронації, – маленькі самопроголошені псевдодержавні утворення.

Вперше цей феномен з’явився ще наприкінці ХIХ століття, однак найбільшого розвитку набув за останні десятиліття. Мікронації заявляють про свою незалежність, мають майже всі атрибути державності (у кожної є свої конституція, національні символи, гроші, громадяни…). Деякі із них не претендують на жодні землі і є лише віртуальною проекцією в Інтернеті або в голові свого творця, інші навпаки – існують на реальних територіях. Останні, у свою чергу, не підпорядковуються законам країни, на теренах якої утворені. Світові співтовариства і суверенні держави не сприймають їх серйозно та не визнають, утім засновники ефемерних країн цим не надто переймаються, адже мета їхнього створення – часто зовсім не світове визнання.

Мікронація – це небуденний спосіб вказати на проблеми своєї країни, відповісти на почуття незадоволення і розпачу, які з’явилися в демократичного покоління через те, що справжні держави сьогодні не виконують своїх функцій, пропонуючи людям лише відчуття штучної незалежності, відтак ідея самоуправління стає такою привабливою.

Закинута військова платформа Рафс-Тауер
Закинута військова платформа Рафс-Тауер часів Другої світової війни прихистила Незалежне Князівство Сіландію

Самопроголошену державу Сіландія ви не знайдете на жодній карті світу, але вона існує вже понад півстоліття. 1967 року у Північному морі поблизу узбережжя Великої Британії відбулося дещо напрочуд цікаве – майор у відставці Рой Бейтс і його сім’я зійшли на борт закинутої військової платформи Рафс-Тауер часів Другої світової війни і заснували там Незалежне Князівство Сіландія. Спонукою, нібито, стало закриття 1966 року піратської радіостанції владою, яку заснував Бейтс. Тому аби не залежати від уряду Великої Британії, Рой титулував себе «генерал-адміралом Сіландії князем Роєм І Бейтсом», а власну сім’ю проголосив «князівською династією». Згодом королівство почало випускати власні монети, марки, паспорти… Вони навіть створили свою армію і флот, придбавши зброю, вертоліт і надувний пліт, – тим самим заявили про себе як про країну, яка володіє воєнними ресурсами.

«Князівська династія Сіленда»
«Князівська династія Сіленда». Рой Бейт з дружиною Джоанною та донькою Пенні. © wfae.org

Незабаром Роя Бейтса та його сина заарештували британські поліцейські – морського царя звинувачували у незаконному володінні зброєю. Однак суд відхилив позов до відставного майора, пославшись на те, що британський суд не володіє юрисдикцією втручатись у міжнародні справи. Це свідчило про те, що Велика Британія визнає незалежність держави Бейтса, тому через сім років Рой придумав для своєї держави прапор, герб, гімн і Конституцію.

Наприкінці дев’яностих Рой Бейтс відрікся від престолу і передав владу своєму синові Майклу І Бейтсу.

Сьогодні Сіландія намагається залучати туристів і працює над розширенням соціально-економічної бази, щоб зайняти повноправне місце серед світових держав.

Поза тим, дедалі частіше зростання таких самоорганізованих експериментальних спільнот спричинене звичайною нудьгою. Людям нецікавий сучасний політичний клімат, вибори, що відбуваються дедалі частіше – це вже обридлий та безальтернативний набір, що викликає байдужість, тому створюючи мікронацію – вони забезпечують собі чудову пригоду на все життя.

Доволі дотепним державотворчим проектом є республіка Молоссія. Ця мікронація розташована на невеличкому клаптику землі в штаті Невада, але, разом з тим, претендує на планету Венеру і північну частину Тихого океану. Тут існують дивні закони на заборону зброї, котів, риби, цибулі і схожих овочів, а також на все, що пов’язане з Техасом. Президент держави Кевін Бо називає створення своєї мікронації «хобі у найвищому ступені». І чим вам не розвага? Здається, це чудовий приклад мікронації, яку створила людина, що насолоджується життям і збиває пиху із традиційної ідеї державності.

Президент Молоссії Кевін Бо
Президент Молоссії Кевін Бо. © alternathistory.com

Ще далі пішли віртуальні королівства. Цей тип мікронацій ставить перед світом питання про те, чи потрібна нам взагалі земля, аби створити державу. Люди, що ініціюють їхнє створення, стверджують – територіальні кордони лише провокують чвари та насильство, тому було б добре, якби люди одночасно могли належати більше ніж до одного типу державності в мережі.

До прикладу країна Віртландія – найбільш яскравий зразок віртуальної нації. Її придумали американські академіки, як своєрідне антивоєнне підприємство. Вони вважають нинішні форми державного правління за своєю природою апріорі насильницькими, а територію – постійним ласим шматком для інших держав. Саме тому, на їхню думку, варто формувати інші солідарності, що базувалися б на спільних вартостях. Схожу ідею у своїй книзі «Polystate: A Thought Experiment in Distributed Government» описав американський письменник Зак Уінерсміт. У його уяві, у межах держави може існувати відразу декілька державних устроїв, що не обмежуватимуться кордонами, відповідно, кожен, на свій смак, зможе обрати, до якої держави йому належати.

«Polystate»
Обкладинка книжки американського письменника Зака Уінерсміта «Polystate»

Усі ці приклади, здається, важко сприймати серйозно, однак потрібно розгледіти, що за ними прихована гостра людська потреба в ідентифікації, спричинена кризою ідентичності. Глобалізація сучасного світу демонструє ідеологічну тягу до перемішування рас та національностей, розпорошення ґендеру, зниження ролі моральних норм і традицій. Стійка платформа, на основі якої суспільство інтегрувалося, в умовах глобальних світових процесів дала тріщину. Якщо колись, живучи в одній країні, люди відчували себе одним цілим, підсвідомо знали, що вони мають спільну історичну долю, а проблема на одному кінці країни завжди була проблемою й на іншому, то сьогодні ці кордони ідентифікації стерлися – ти начебто всюди вдома й водночас ніде. Ця епоха нестабільності та невизначеності заганяє людину у стан самотності, тривоги, активізує хаос у її душі. А коли світ відвертається від тебе, виникає потреба нагадати йому про себе, тому заснування мікронації та інших стихійних ініціатив, у цьому випадку, є способом компенсувати вакуум, що виникає у зв’язку із глобалізацією. Інтенція людей, яких держави відкинули на маргінес, проста – жити незалежним життям, яке матиме фундамент. На цьому фундаменті вони й будуватимуть свою ідентичність.

«Небо сингулярності»
Книжка англійського фантаста Чарльза Стросса «Небо сингулярності»

Англійський фантаст Чарльз Стросс у книзі «Небо сингулярності», говорить, що кожна людина може стати потенційною державою – ви платите внесок у якусь загальну організацію, за що отримуєте право вільно пересуватися планетою як окрема автономна одиниця та взаємодіяти з іншими країнами-людьми на основі міжнародних договорів.

Така перспектива є серйозною загрозою для цивілізації. Явище «Сам собі держава» – неприродне для людини, адже людина є органічною складовою суспільства. Це симптоматика, яка свідчить, що фрагментарний сучасний світ не здатний сформувати непохитні соціальні рамки та інститути, серед яких людина буде відчути себе затишно. Тому мікронації, мімікруючи під справжні держави, лише на перший погляд роблять їм виклик, насправді ж вони показово «настовбурчують голки», за якими ховають власне безсилля та тривогу. Між рядками такої фрікової поведінки можна прочитати: «Я потребую захисту! Зверніть на мене увагу!». І, можливо, сьогодні – це єдиний спосіб, аби їх почули…

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(13 голосів)

Також буде цікаво: