Майя – цивілізація-загадка у центральній Америці Найактуальніше Планета 

Майя – цивілізація-загадка у центральній Америці

Загальна чисельність народу майя сьогодні складає 6 мільйонів людей – приблизно стільки ж їх було і в XV столітті, коли Колумб прибув до Америки. До зіткнення з європейцями їхній життєвий триб залишався сталим впродовж двох тисяч років – вони жили в маленьких містах-державах на півострові Юкатан, у сучасних Ґватемалі, Белізі, інших країнах центральної Америки. Кожна держава мала власну династію, власний мистецький стиль, власну релігію.

Як не парадоксально, але саме відсутність політичної єдності виявилася сильною стороною майя під час інвазії «блідолицих»: іспанці не могли захопити столицю країни і таким чином захопити її всю – замість цього окупанти були змушені знищувати одне маленьке королівство за іншим, по ходу придушуючи численні повстання в уже завойованих містах. Боротьба майя і їхній спротив конкістадорам тривала неймовірно довго. Хоча саме майянці першими зустріли європейців, цей народ був підкорений пізніше всіх інших корінних американців. Одна держава зберігала свою незалежність в джунглях аж до 1697 року – більш ніж півтори століття після того, як всі інші впали, а деякі менші групи жили вільно у віддалених лісах аж до XX століття.

Впродовж мезоамериканського класичного періоду (200-900 роки н.е.) центром цивілізації майя, її зеленим серцем, були петенські джунглі. Там цвіла більш ніж дюжина великих, незалежних одне від одного міст. Посеред безкрайого лісу стояло найвеличніше з них – Тікал. Це місто, руїни якого покривають 60 квадратних кілометрів, існувало впродовж двох тисячоліть і в часи найбільшого розквіту в ньому жило 100 тисяч людей (давній Рим, хоч і був більш густозаселений, за площею поступався втричі). В центрі Тікалу було чимало високих будинків та дерев, заселених птахами і мавпами, а також п’ять пірамід з кам’яними храмами на вершинах. Вони й досі здіймаються в повітря на 60 метрів.

Піраміди майя
Піраміди майя

Досягнення майя у мистецтві, письмі, архітектурі, астрономії і математиці конкурують з аналогічними досягненнями у давньому Єгипті та в класичній Європі. На жаль, тисячі книг майя були спалені, дивом до нас дійшли лише три з них – крихітна доля з культурного спадку цього народу. Майя створили календар, який міг вимірювати час точно на мільйони, навіть на мільярди років (такий календар був потрібен їм, оскільки майянці, роблячи астрономічні розрахунки, жонглювали великими проміжками часу). Календар майя дозволяв вимірювати солярний рік точніше, ніж григоріанський, використовуваний в Європі. Щоб забезпечити такі міста як Тікал продуктами харчування, майя розвинули унікальну систему зрошування полів, яка давала можливість населенню жити в достатку серед джунглів.

Але згодом щось пішло не так. В IX і X століттях соціальний і політичний порядок зруйнувався. Одне за одним великі міста занепали і ніхто більше не зводив монументальних пірамід. Коли Колумб ступив на американську землю, Тікал вже був закинутим містом впродовж 600 років. Піраміди були оброслі мохами і лишайниками, плямисті ягуари ходили коридорами палаців і дикі бджоли роїлися в орнаментованих нішах храмів. Самі Майя перейшли до значно скромнішого і простішого способу життя.

Покинуті міста майя
Покинуті міста майя

Підготовлено на основі чудової праці Рональда Райта «Вкрадені континенти» (Wright Ronald, Stolen Continents, Boston / New York, 2005).


sheba-velasko
Шеба Веласко – майянка, корінна жителька Гватемали. Працює в Сполучених Штатах, де відкриває світові свою культуру. На наше прохання вона люб’язно погодилася розповісти дещо про народ майя читачам «Листів до Приятелів».

 

Шеба Веласко

Історія про маленьку ткачиню з високогірїв Гватемали

Привіт, мене звати Шеба. Я походжу з маленького села, що називається Небай, у високогір’ях Гватемали. Гватемала – це маленька країна в центральній Америці, земля вічної весни, земля, де живуть майя. Населення країни – близько 13 мільйонів: 40% населення складають майя, 10% – іспанці, решта – метиси, європейці, азіати. Назву країні «Гватемала» дали іспанці, однією з туземних мов вона означає «Земля лісів».

Хоча культура Майя сильно змінилася з часів вторгнення конкістадорів, вона досі жива. Наші люди займаються ткацтвом і господарством. Усі господарські роботи виконуються вручну, майя не використовують машин. Більшість майянських хат оточені квітами, городами і садами, в яких ростуть манго, банани, папайя, кава і ананаси. В дощових лісах живуть тропічні птахи і звірі.

Майянки їдять кукурудзу
Майянки їдять кукурудзу. © Шеба Веласко

Я росла з моєю бабусею, бо моя мама була змушена працювати далеко від нашого села на іспанській фермі. Моя бабуся провела багато часу зі мною, щоб навчити мене відповідальності і всього, що необхідно знати про нашу культуру, особливо – мистецтву ткати. Ткацтво вважається дуже важливим елементом нашої культури.

Бабуся залучала мене до щоденної рутинної роботи вже коли мені було близько п’яти років. Я мала годувати курей, кролів і свиней, збирати овочі в полі на обід. Я також ходила до колодязя за питною водою, але оскільки йти було близько чверті милі, я іноді, замість йти за водою, бавилася з подружкою в кукурудзі. Ми не мали годинників і моя бабуся вираховувала час за тінню, яку віддавала наша мазанка. Вона, бувало, дивилася на землю і казала: «Тобі б слід повернутися до того, як сонце дійде до цієї палиці». Іноді я не поверталася вчасно і як покарання вона посилала мене з чоловіками працювати на полі весь день.

Коли мені було шість років, моя бабуся відправила мене на ринок продавати овочі і квіти. Іноді ми повинні проходити великі відстані, аби продати свої овочі. Майянські жінки можуть нести 85 фунтів [38,5 кілограмів] на своїй голові. Люди ходять на ринок сім’ями – зі своїми мамами, сестрами, тещами, кузинами. Коли ми йдемо на ринок з нашими кошиками, ми зустрічаємо людей з інших сіл.

Ринок у Ґватемалі
Ринок у Ґватемалі. © Шеба Веласко

Ми можемо розрізняти жителів одного села від іншого за вбранням та за мовами, якими вони розмовляють. Сьогодні у Ґватемалі говорять на приблизно 23 майянських мовах (хоча офіційною мовою Гватемали є іспанська). Декотрі з цих мов схожі до моєї, декотрі – зовсім відмінні. Стилів одягу є сотні. Кожне село має історію, яку воно намагається виткати на одязі і кожне село віддає перевагу певному кольору, використовуючи його найчастіше в ткацьких виробах.

Я пам’ятаю, як ткала моя тітка. Вона використовувала нові, нетрадиційні кольори. Перед приходом іспанців ми використовували невелику кількість кольорів, тому моя бабуся була не згодна з новими ідеями в ткацтві і хотіла, аби я вчилася ткати традиційним способом. Але моя тітка вважала, що я повинна вивчити обидва методи.

Шеба Веласко в музеї корінних американців у Вашингтоні
Шеба Веласко за ткацьким верстатом у музеї корінних американців у Вашингтоні. © Шеба Веласко

Сьогодні близько 85% наших жінок досі займається ткацтвом. Ми ходили у місцеві готелі, де були туристи, і продавали наші ткацькі вироби. Але оскільки робота над однією гуіпіл (сорочкою) забирала близько чотирьох місяців, іноді я йшла селом, з хати в хату, запитуючи ткачинь, чи могли б вони продати їхні сорочки мені. Деякі погоджувалися, деякі – ні.

Крім продажу тканих сорочок, іноді я водила туристів по селу, вдаючи екскурсовода. Я заробляла більше, ніж чоловік міг заробити за день. Завдяки цьому я зустріла багато друзів з усього світу. Коли мені було десять, я зустріла людей, які запросили мене поїхати з ними до великого міста Ґватемали. Я не думала, що моя бабуся дозволить мені поїхати, але наполегливі туристи переконали її і вона погодилася. Я спакувала стільки тканих сорочок, скільки десятирічна дівчинка могла нести і побігла на автобусну станцію, доки моя бабуся не передумала. По дорозі до великого міста я дивилася з вікна, щоб побачити, як виглядають інші села. Я особливо люблю проїжджати повз гори. Наші дороги дуже вибоїсті і вузькі. Я чула, як туристи казали, що вони виглядають, як мурашині сліди, і що люди тут досі живуть так, як жили багато років тому. Коли ми прибули в місто Ґватемала, я була вражена ще більше, побачивши прекрасні будинки і велику кількість туристів. Я сиділа в ресторані і ткала перед людьми.

Я покинула Гватемалу у 1981 році, щоб поїхати в Сполучені Штати і продовжити демонструвати свої ткацькі здібності. Сьогодні я подорожую з музею в музей по всьому світу, поширюючи інформацію про культуру Майя.

Процес випікання тортійя
Процес випікання тортійя в музеї корінних американців у Вашингтоні. © Шеба Веласко

Я приїжджаю додому один раз на рік, аби відвідати сім’ю. Коли моя сім’я і друзі бачать мене, вони не можуть повірити, що я живу в Сполучених Штатах, ще й у Нью-Йорку.

Коли я приїжджаю до них, вони мають багато запитань до мене. Вони запитують: «Чи можуть люди справді їздити під водою?» і «чи можуть люди їздити у повітрі?» Ми не маємо тунелів і мостів у нашому селі. Вони також цікавляться, чи я все ще роблю тортійя (випічка з кукурудзяної муки – Ю. М.) і чи я все ще їм майянську їжу. Я відповідаю – так.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(11 голосів)

Також буде цікаво: