Слідами Дивізії «Галичина» на Брідщині Історія Найактуальніше 

Слідами Дивізії «Галичина» на Брідщині

На глибині сорока сантиметрів від поверхні було знайдено останки вояка дивізії «Галичина». Він лежав випростаний, горілиць, розкинувши руки. На загиблому, а також поруч з ним, дослідники знайшли стальний шолом, рештки одягу та спорядження німецького зразка: чоботи з кованими підошвами, дві хлорниці, коробочку із зубним порошком, набої до карабіна системи Маузер, а також одну частину солдатського медальйона-смертника.

Під час пошуково-дослідницьких робіт 2007-2010 років на території «Бродівського котла» працівники комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля» знаходили численні так звані санітарні поховання. Ледь присипані землею в зруйнованих бліндажах та вирвах від бомб, знайшли останній притулок здебільшого воїни скомпрометованої радянською, а тепер і російською, пропагандою дивізії «Галичина». У 1990-их роках у селі Червоне Золочівського району споруджували Меморіальний цвинтар. Але призначений він був не для краян, що полягли в бою за Україну, а для червоноармійців. Саме тому в санітарних похованнях бійці більшовицької армії трапляються вкрай рідко.

Зараз Броди – невеличкий районний центр. Місто серед боліт і лісів намагається чепуритись, ремонтуватись, реформуватись, але водночас зберігати свою дев’ятисотлітню історію в місцях, будівлях, а головне – у пам’яті своїх мешканців. Тож скільки їх, ще невідомих, присипаних землею і забуттям, потурбованих «чорними копачами» краян, лежить горілиць з розкинутими руками. Скільки їх, хто у боротьбі за Батьківщину знайшли смерть у «Бродівському котлі»?

Стенд у музеї
Стенд у Бродівському історико-краєзнавчому музеї, присвячений боям на Бродівщині влітку 1944 року

Дивізії у вкрай несприятливих обставинах вдалось два тижні відбивати атаки набагато сильнішого ворога. Але битва під Бродами закінчилась страшною поразкою не тільки для деморалізованої німецької армії, а й для галичан, які намагались не допустити червоної окупації свого краю.

За дуже приблизними підрахунками з боку дивізії «Галичина» загинуло понад 4000 вояків та майже 2000 опинились у радянському полоні. Осередок ОУН-Б на Львівщині у своєму звіті від 2 серпня 1944 року повідомляє: «В Брідщині Ч.А. при дуже сильній підтримці літунства й великій кількості танків окружила і знищила чи забрала в полон нім. частини і СС див. Галичина… Ч. А. бере німців загально в полон. До українців, а передусім до народів Сходу, ставляться з ненавистю та їх вбивають».

Документальне фото
У зв’язку з особливою жорстокістю та інтенсивністю боїв під Бродами збереглось небагато документальних фото з тих подій. Це – одне із них

За тими дивізійниками, що змогли вирватись з оточення, розпочалось справжнє полювання, адже радянські органи безпеки захопили картотеку сотень добровольців дивізії «Галичина».

«Війна минає, а слово лишається», – так каже старе гасло. Тож учасники дивізії, яким вдалось обдурити смерть та радянську каральну машину, присвятили свої життя подальшій боротьбі за Україну та не дали загинути пам’яті своїх полеглих побратимів.

У січні 2013 року в Палатайн (неподалік Чикаго), штат Іллінойс, США, помер бродівчанин, боєць дивізії «Галичина» Юліян Чорній.

З початком німецько-радянської війни брав участь у похідних групах ОУН, виконував функції зв’язкового в Галичині та Волині, тоді був вишкільником молоді на Брідщині. Двадцятирічним він зголосився добровольцем до Української Дивізії «Галичина». На той час дивізія вже присягнула на вірність Україні й була перейменована на Першу Українську Дивізію Української Національної Армії під орудою генерала Павла Шандрука. Припало на долю Юліяна і перебування в численних таборах для інтернованих у Белярії та Ріміні в Італії та Англії. Зрештою життєва дорога привела його до США, де бродівчанин створив сім’ю та продовжив свою активну проукраїнську діяльність.

Юліян Чорній брав активну участь в роботі українських комбатантських організацій, публікувався в українських часописах в Америці – «Вісті Братства колишніх вояків І УД УНА», «Вісті комбатанта», «Свобода». Також він став головним ініціатором та організатором Всесвітніх з’їздів брідщан, був головою Комітету Брідщан Америки.

Не лише Броди залишили великий слід в житті Юліана Чорнія, а й він доклався до творення історії рідного міста. У 1988 році в Торонто разом з земляками підготував і видав першу книгу «Броди і Брідщина». За десять років Юліан Чорній входить до редколегії другого історично-мемуарного збірника «Броди і Брідщина», що тепер видано у Бродах.

Після здобуття Україною незалежності колишній дивізійник неодноразово відвідував рідне місто, спонсорував тут низку культурних, дослідницьких та просвітніх проектів, зокрема доклався до спорудження храму Собору Пресвятої Богородиці і Св. Теклі. Був щирим патріотом України і не переставав вірити в краще майбутнє для своєї держави, незважаючи ні на що.

Церква Собору Пресвятої Богородиці
Церква Собору Пресвятої Богородиці і святої Теклі в Бродах, до спорудження якої доклався Юліан Чорній. Фото з сайту mapio.net

Іншому бродівчанину, Євстахію Колодницькому, теж пощастило вижити в кривавому місиві битви під Бродами, проте він опинився в таборах Сибіру. Тільки після смерті Сталіна зміг повернутись в рідне місто і пішов дивитись на руїни свого будинку на вулиці Івана Франка. У спогадах його учениці, колишній вчитель Колодницький розповідав дітям, що особливо в такі буремні часи вони повинні вижити і допомогти свої Батьківщині стати незалежною. Згадував, коли записався добровольцем до дивізії, прощався з учнями такими словами: «Ну, хлопці, мушу йти. Як не я, то хто? Мушу». Після повернення з заслання Колодницький підтримував зв’язок з бойовими побратимами та їхніми сім’ями.

Все життя щиро вболіваючи за незалежність України, колишній вчитель, воїн дивізії «Галичина», не дожив до омріяної історичної події всього два роки. Євген Колодницький похований на міському кладовищі у Бродах, а учні досі згадують його молодим і амбіційним патріотом.

У Бродівському краєзнавчому музеї зберігаються дуже своєрідні експонати – значки і нагрудні відзнаки авторства ще одного бійця дивізії «Галичина». Орест Слупчинський художник-карикатурист, що спершу зі зброєю в руках захищав Україну, а згодом воював пензлем. Він брав участь у вирішальному бою під Бродами, а потім потрапив до табору інтернованих в Італії.

Експонати Бродівського краєзнавчого музею

museum-brody-protygaz
Експонати Бродівського краєзнавчого музею

Там почав співпрацювати з гумористичним тижневиком «Оса» і отримав псевдо Ґо-Ґо. У своїх роботах поєднував сувору реальність з українськими традиціями та гумором. «Даруй волю, щастя-долю всім склепкам у полоні», – так підписав різдвяні листівки, виготовлені в рімінському таборі.

Водночас Орест Слупчинський є членом Братства «Броди-Лев», яке опікується воєнними могилами в Україні, Австрії, Німеччині, Польщі та Італії. Перебуваючи на посаді голови станиці Братства «Броди-Лев», він написав декілька біографічних спогадів про дивізійників-побратимів. Мемуари друкувались в різних діаспорних виданнях, зокрема у «Вістях комбатанта».

За допомогою оригінальних поштівок та жетонів, більшість з яких присвячена Битві під Бродами, художник збирав пожертви на допомогу хворим дивізійникам та на утримання військових могил. Частину зібраних коштів Орест Слупчинський вклав у відновлення пам’ятника полеглим воїнам української дивізії «Галичина» на горі Жбир, що у Ясенові. Сам пам’ятний знак був споруджений ще у 1991 році, проте не простояв і кількох місяців – стелу знищили вандали. Відновили меморіал аж у 2008 році силами Бродівської районної ради та цілої низки державних та громадських організацій.

Фрагмент знищеної у 1991 році стели
Фрагмент знищеної у 1991 році стели на горі Жбир у Ясенові. © Валерій Панасюк
А так виглядає сучасна стела
А так виглядає сучасна стела, відновлена у 2008 році. © Валерій Панасюк

Про трагічну долю дивізії «Галичина» написано чимало книг, мемуарів, є чимало архівних матеріалів. Проте справжній живий слід відважних вояків відчувається в особистих відозвах галичан, які повертаються на Брідщину з еміграції чи з засвітів зворушливими віршами. Як от вірш колишнього мешканця Бродів, емігранта з Англії Адама Якимчука «Броди»:

Броди мої, Броди, що ж про вас сказати:
Чи до Жовтих Водів, чи до Крут рівняти?
Ні, не Жовті Води, ви також не Крути,
Бродами судилось в історії бути

Не містом тріумфу, побіди і слави,
Хоча по-геройськи усі там вмирали.

Хто чує про Броди, нехай пам’ятає:
Більшої любові у світі немає,
Як життя віддати не за якусь славу,
А за самостійну соборну державу.

Щоб міг в Україні народ вільно жити
І щоб міг свобідно Господа хвалити.

Як довго у Бродах червоніють маки,
То їх не годиться нікому зривати.
Бо то кров УПАвших на них червоніє,
Росою вмиває і сонцем пригріє.

І як довго будуть у світі люди жити,
Ті червоні маки будуть говорити
Про найкращі цвіти – дітей України,
Що життя віддали там для Батьківщини.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: