Він був нашим добрим приятелем Найактуальніше Суспільство 

Він був нашим добрим приятелем

Ще вчора мала намір писати про добро, про поняття «морально доброго» як провідну ідею філософії українців, про доброту як основну рису нашого національного характеру, про те, що генні рецептори українців провокують в нас бажання добродіяти… Сьогодні ж, приголомшена новиною зі Сходу України, озлоблено повторюю слова майстерного прозаїка та публіциста Євгена Дударя: «Боже-боже-боже… Я вдячний тобі, Господи, що ти сотворив мене християнином. Але інколи мені так хочеться стати мусульманином, ні-ні, не для того, щоб око за око чи зуба за зуба, а для того, щоб гідно і достойно дати по зубах будь-якому хамові, що в моїй хаті своїм хамством і наглістю витоптує мою душу» (Євген Дудар «Українці мої, українці…»).

Вже вкотре наші душі – витоптано… Інформаційний простір рясніє чорною вістю: «Під час бою в районі Троїцького зазнав смертельних поранень активіст Майдану, волонтер, доброволець, командир взводу у 24-й ОМБр Тарас Матвіїв. Ціною власного життя врятував двох побратимів, винісши їх з-під обстрілів…»

Він був нашим приятелем – у 2011 році закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Виділявся шляхетною зовнішністю і потужним інтелектом. Воістину: «…кулі примхливі, як дівчата, вибирають найкращих» (Ліна Костенко).

Тарас працював журналістом у Києві та Львові. Та коли почались войовничі події на Майдані – долучився до справи ще й ділом. Став сміливим учасником Революції Гідності, віддано розшукував безвісти зниклих майданівців. Потім з великою любов’ю долучився до волонтерів. В рідному Жидачеві став депутатом районної ради, був розробником програми патріотичного виховання молоді, брав активну участь у важливих суспільно-культурних проектах.

Тарас Матвіїв у часи свого волонтерства
Тарас Матвіїв у часи свого волонтерства. Джерело зображення: mil.in.ua

Однак і це не задовольнило його козацько-волелюбний дух. Тарас ставить собі ціль – стати офіцером Збройних сил України: спершу вступає до лав добровольців, а з 2018 – на курси лідерства Академії сухопутних військ України ім. Петра Сагайдачного. В 2019 для подальшого проходження військової служби його направляють до 24 ОМБр ім. Короля Данила. «Я свідомо обрав шлях постійних потрясінь і викликів відкинувши попередній спосіб життя, медійну кар’єру і навіть давні мрії. Бо не міг по-іншому. Як не могли й тисячі інших, що були поруч. Ми покірно прийняли виклики часу і вийшли далеко за межі «зони комфорту». Ми стали нагадувати кочівників, що рвонули з осілих місць у безкраї степи не маючи уявлення, що чекає за горизонтом. Такий стиль життя підходить далеко не для всіх», писав Тарас Матвіїв у своєму блозі.

Хлопчина, що майстерно володів словом, був надзвичайно ерудованим та інтелігентним, професійно взяв до рук зброю, аби не лише помститися за друзів, а й заради того, щоб українці достойно та гідно, щасливо і свобідно жили на своїй території.

Він прагнув: «щонайменше визнання очевидного – чіткої культурної і політичної самоідентифікації громадян держави»; хотів «збудувати направду «сильну і незалежну», забезпечити «рівність для всіх» тощо. Він мріяв про «повноцінну країну можливостей зі здоровою «гуманітарною аурою нації.

Він вказував «інший» шлях розвитку країни: «Наш курс – це прагнення до культурного та економічного лідерства у Європі. Європі майбутнього, Європі Моне і Шумана, «християнській Європі» Бела і брата Роже Марсока, а не безликих бюрократів теперішнього Брюсселя».

Він дуже тонко відчував стан суспільства, запевняв, що «нехіть і страх» – головні вороги нас теперішніх: «Я бачу юрби заклопотаних людей на вулицях. Я читаю їхні думки на «фейсбуках». Я чую їхні розмови в закутках тролейбусів. Але найбільш промовисте їхнє мовчання. І очі, що видають страх і збентеженість». Він відчував і передбачив: «Тисяча готових не врятує мільйон знеохочених. Нам не вистояти пожертвою одиниць. Це довела історія. Нічого лицемірити – «герої» таки вмирають».

13 липня 2020 року Глава держави підписав указ, згідно з яким молодшому лейтенанту Тарасу Матвіїву, який загинув на Донбасі, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України, присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Кажуть, в рік смерті людина наділена пророчою силою… 11.04.2020. Тарас Матвіїв на своїй сторінці у фейсбуку, на яскраво червоному тлі великими чорними літерами написав: «Прошу. Не віддавайте свої свободу і права через паніку та страх. Потім їх доведеться повертати кров’ю». А 28.05.2020, виклавши в мережу яскравий захід сонця зі Східного фронту, Тарас підпише її: «Десь там за сонцем наш дім», на що його мама, в якої він – єдина дитина, у відповідь в коментарі під постом надішле синові світлину із мальовничим шматочком рідного жидачівського неба.

Вже третій день небо Жидачівщини – вкрите чорними хмарами смутку і жури та невимовно плаче зливами…

P.S. Чи був Тарас добрим? ТАК! Але він не був добреньким…, бо не вмів підлабузнюватися, обманювати, хитрувати, не був моральним боягузом. Чітко розмежовував ці поняття. В приватних бесідах, з спокійною і миловидною усмішкою запевняв: «Бути добрим – це не бути добреньким. Добренький подасть тобі гріш, а добрий влаштує на роботу, добренький віддасть тобі рибу, а добрий подарує вудку, добренький співчутливо покиває головою, чуючи про твою біду, а добрий навчить тебе жити з нею». Його доброта мала колосальну спонукальну дію, носила радше подвижницький характер, була боротьбою зі злом.

Вічная пам’ять Тарасу Матвіїву, герою України, доброму воїну світла з незабутніми карими очима.

P.P.S. 14 липня з Тарасом Матвіївим попрощався Львів. У Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла відбулося похоронне богослужіння, яке очолив преосвященний владика Степан Сус, єпископ курії верховного архиєпископа УГКЦ, у співслужінні військових капеланів Львівської архиєпархії УГКЦ та капеланів ПЦУ. Провести в останню дорогу Героя України прийшли родичі, товариші, військовослужбовці, влада та мешканці міста.

Церемонія прощання з Героєм України, офіцером Збройних сил України Тарасом Матвіївим
Церемонія прощання з Героєм України, офіцером Збройних Сил України Тарасом Матвіївим, у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові. Фото Володимира Неживело
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(13 голосів)

Також буде цікаво: