Лист до Польщі Найактуальніше Суспільство 

Лист до Польщі

Дорогий друже Євгеніуше! У своєму листі ти пишеш, що «…малим хлопчиком з батьками виїжджав з Тернополя в кінці 1944 р., коли польські родини переселялися до Польщі, тоді як переважно лемки – до України». Про той час пам’ятаєш мало: льох, у якому родина весною ховалася від вибухів бомб і снарядів, розбитий будинок твоєї сім’ї, геть понівечені війною вулиці, поруйнований вокзал міста, яке переселенці залишали назавжди..

Ти просиш розповісти про Тернопіль і нинішню Тернопільщину, бо вік і здоров’я вже такі, що, мабуть, не зможеш приїхати на побачення з ними. Розумію цю ностальгію. І виконаю твоє прохання…

Чарівне Поділля… Його перлина – Тернопіль, що розкинувся на Подільській височині – найбільш врожайній частині західноукраїнських земель. Населення міста майже 200 тис. осіб, а площа 72 км. кв.

478-й рік виповнюється Тернополю, що постав 1540 року на березі річки Серет (нові відкриття археологів, віднайдені артефакти свідчать, що історія міста розпочинається ще з сивої давнини). Засновник міста, фундатор його оборонного замку – коронний гетьман Війська Польського, краківський каштелян, воєвода Руський Ян Амор Тарновський.

Ян Амор Тарновський
Засновник Тернополя Ян Амор Тарновський

Доля Тернополя надзвичайно складна та драматична: торговельне місто на перетині доріг із Заходу на Схід, із Півдня на Північ, на порубіжжі культур і філософій не раз зазнавало спустошення, горіло в пекельному вогні, особливо останньої з найжорстокіших воєн. Та ніби казкова птиця-Фенікс, Тернопіль відроджувався з руїн та попелу і нині, через серпанок віків, відкриває свою красу та щедру душу.

До 1569 р. місто належало до Руського воєводства Королівства Польського. У 1569-1772 рр. – Речі Посполитій у складі Теребовлянського повіту. Внаслідок першого поділу Польщі Тернопіль, разом з усією Галичиною 1772 р. потрапив під владу Австрії; у 1809-1815 рр. перебував під владою Росії; із 1815 до 1918 р. знову під австрійською короною; у 1918-1919 рр. перебуває у складі Західно-Української Народної Республіки; в 1920-1939 рр. – центр Тернопільського воєводства Польщі, а з 1939 р. до війни і після війни до сьогодні – це обласний центр Тернопільської області.

Тернопіль двічі посідав особливе місце в історії України. У місті перебували уряди Західно-Української Народної Республіки (кінець 1918 р.) та Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (літо 1920 р.). Хоча вищі державні органи цих українських утворень діяли в Тернополі недовго, історія дає підстави вважати наше місто і тимчасовим столичним центром.

Мешканці Тернопільщини боронили Вітчизну у боях з турецько-татарськими ордами, у козацьких військах Б. Хмельницького, легіоні Українських Січових Стрільців та Українській Галицькій армії (УГА), а згодом у Другій світовій війні − одні у Червоній Армії, інші − у повстанських загонах.

У вересні 1939 року, коли впав ненависний кордон і річка Збруч перестала ділити братів єдиної матері-України, а польські урядовці та штаб головнокомандуючого Війська Польського, уродженця Бережан Е. Ридз-Смігли, через Тернопіль та Заліщики втікали до Румунії, тернополяни квітами, хлібом-сіллю зустрічали червоноармійців. Потім вони також активно обирали своїх посланців на Народні Збори Західної України у Львові, які прийняли рішення про возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР у складі Союзу РСР. Саме завдяки сталінському перерозподілу європейських територій у 1939, 1940 і 1945 рр., Україна вперше сформувалася у своїх нинішніх територіях.

Уже скоро чимало наших краян опинилися на засланні, у тому числі й галицькі комуністи, які послідовно боролися за возз’єднання. Заарештовано й секретаря окружкому КПЗУ Є.В.Веселовського. Мати чекала його 8 років з польської в’язниці, але не дочекалася із сталінської. Виявляти «неблагонадійних» за «перших» і «других совітів», як стверджувала мешканка приміського Пронятина Ольга Ваврів, енкаведистам залюбки допомагали місцеві інформатори, частина з яких була перевербована від попередньої служби польській дефензиві. Було у роки війни чимало й тих, які радісно вітали окупаційні війська вермахту та воювали на боці гітлерівців.

Місто виколисало плеяду борців за українську державність, громадських і церковних діячів, вчених і митців, будівничих і просвітителів. Багато з них переселилися до Польщі, емігрували в інші країни Європи чи за океан, але у душі завжди залишалися з рідним краєм, берегли неопалиме Євшан-зілля.

За попередні століття змінювались суспільні устрої, державні режими, а з ними і правителі міста. Та не згасала ватра галицького українства, що палає й нині. У слово «націоналізм» тут не вкладають негативного змісту, шанують героїв визвольних змагань, дещо ідеалізують часи Австро-Угорщини, які ще присутні у витонченості давніх споруд, генетичній пам’яті тернополян, сімейних фотоальбомах та документах про освіту прадідів у вищих школах Відня і Рима, Кракова і Варшави, Парижа і Праги… А тривала австро-угорська та польська займанщина краю, десятиліття радянської влади утвердили у тернополян нездоланне прагнення до суверенності, що стала дійсністю. Та зберігають вони ще інший спадок минулого: амбіції від Австрії, гонористість – від поляків, уміння пристосовуватись до влади – з попередніх віків та Союзу РСР.

Від роду до роду тернополяни передавали нащадкам духові обереги: Тернопіль не лише дотримувався, а нерідко й творив національні традиції. А здобутки міжнаціональної співпраці тут започаткували фундатор українського меценатства князь К.-В.Острозький, перший у Галичині перекладач Святого Письма на давню українську мову на ім’я Лука, єврейський просвітитель Йосиф Перль, тернопільський гімназист і священик, згодом краківський архієпископ і митрополит Євгеніуш Базяк, польські діячі культури і науки Вінценти Поль, Казимир Міхаловський, Аполінарій Гловінський та інші яскраві особистості.

У нашому місті народилися відомий математик Михайло Левицький; один із перших вітчизняних політологів і правознавців Станіслав Дністрянський; композитор Василь Безкоровайний; мінералознавець Мирослав Іванюта; видатний славіст Омелян Пріцак; ректор Папської семінарії в Римі Іриней Назарко; польський мовознавець Александер Брюкнер; ректор Познанського університету Казімеж Айдукевич. У новітній час скарби духовності примножували громадські діячі Степан Нечай, Володимир Вихрущ, поети Борис Демків, Сергій Сірий, новатори театру Ярослав Геляс, Павло Загребельний. Їх подвижницьку працю продовжували організатори вищої освіти в нашому краї Олександр Устенко, Сергій Юрій, Леонід Ковальчук, Олег Шаблій, Володимир Кравець, інші шановані особистості.

У Тернополі жила та навчалась примадонна найвідоміших оперних сцен Соломія Крушельницька; один із першовідкривачів рентгенівських променів Іван Пулюй; видатний хімік, перший міністр здоров’я Австрії Іван Горбачевський; вчений-фізик Олександр Смакула; кардинал Йосиф Сліпий; один із провідників товариства «Просвіта», чільний діяч української еміграції в Європі й Америці Василь Мудрий; історик Нахман Крохмаль; вельми авторитетний славіст Омелян Пріцак, мовознавець академік Кирило Студинський; всесвітньо відомий польський кінорежисер Єжи Гоффман; тут починали свою суспільно-корисну працю представники вельмишановних родин Барвінських, Рудницьких, Кордубів, Чубатих.

Тернопіль був «летючим голландцем» історії та спільним осередком українців, євреїв, поляків. Ні завойовники, ні польська «пацифікація», ні сталінські депортації в Сибір не змогли спровокувати міжнаціональне протистояння, поділити на ворожі частини це поліетнічне європейське місто. Вже 1548 року Тернопіль інтегрований в Європу через отримане тоді магдебурзьке право, а нині має партнерів − міста-побратими у Польщі, Болгарії, Румунії, Молдові, Естонії…

Літопис Тернополя вкарбований у камінь. Майдани і вулиці старого середмістя милують очі будівлями різних архітектурних стилів, що втілюють містобудівні ідеї Ренесансу про «ідеальне місто», відображають давнину й сучасність. Ще 1915 року відомий журналіст і письменник Джон Рід, який був на Тернопільщині в якості фронтового кореспондента провідних американських газет, писав: «Тернопіль – місто важкої польської архітектури, де чимало великих, німецького стилю будівель – місто несподіваних перспектив…». Сучасне місто має український культурний та соціальний колорит, суттєво доповнений польським, австрійським та радянським впливами.

Старий тернопільський ринок на Казимирівській площі
Старий тернопільський ринок на Казимирівській площі (тепер вулиця Січинського), 1917 р.

Всупереч вікам, війнам і натискам безбожників збереглися ровесник Тернополя – церква Воздвиження Чесного Христа (або Надставна церква), давня церква Різдва Христового, вишуканий, особливої краси катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Релігійне, духовне життя міста збагачують новозбудовані собор Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії, храм Успіння Пресвятої Богородиці, костел Божого Милосердя і Божої Матері Неустанної Помочі та інші храми різних конфесій.

Церква Воздвиження Чесного Христа
Церква Воздвиження Чесного Христа (Надставна церква) – найдавніший храм Тернополя

15 квітня 1944 року – друге народження Тернополя, коли червоноармійці визволили його від німецьких окупантів, які вважали Тернопіль «фортецею», називали «брамою до Львова» і «ключем до Німеччини», а військова хроніка зафіксувала наше місто як «Другий Сталінград». Адже кровопролитні бої за місто тривали 36 днів і ночей, воно було зруйноване на 80%. Антифашистські групи опору на території Тернопільщини діяли у Теребовлі, Шумському та деяких інших районах, серед них і польські «п’ятірки», «кедиви» Армії Крайової, котрі здійснювали диверсії на залізничних шляхах і ворожих лініях зв’язку тощо. Нездоланна сила народного духу виявилась і в повоєнній відбудові міста, здійсненій за всебічної участі фахівців та матеріальної допомоги союзних республік колишнього Союзу РСР.

Тепер тернополяни живуть у вільній державі Україна, за яку боролися багато поколінь. 29 квітня 1990 року в Тернополі вперше у тодішній Українській РСР освячено й піднято національний синьо-жовтий прапор. Нова доба змінює обличчя міста: у промислові комплекси радянського минулого і житлові масиви «Новий Світ», «Дружба», «Сонячний», «Східний», «Молодіжний», «Канада» вписались приміщення банків та інших знакових об’єктів ринкових перетворень. Багаті приміські дачні поселення «нових українців» виглядають у вражаюче новому форматі.

Однак варто визнати, що за роки незалежності на Тернопільщині розграбовано та ліквідовано великі заводи, комбінати та сільськогосподарські формування. Промислове та аграрне великотоварне виробництво майже повністю припинено. Тепер найбільше «підприємство» Тернополя – базар і торговиця секонд-хенду. Стали загрозливими рівень безробіття, низькі соціальні стандарти, масштаби «тіньової» економіки, найнижчі розміри заробітної плати, порівняно з іншими областями України. А ми чи не щодень охоплені різними святами та веселощами, відзнаками, фестинами, гулянками тощо.

Маятник розвитку Тернополя за останні 27 років пройшов амплітуду від оптимістичних надій, наївних сподівань на гетьманське «золото Полуботка» та «Європа нам допоможе», рекордів у перейменуванні вулиць − до провінційного невдоволення економічним спадом, різким майновим розшаруванням населення, залежності Тернопільщини від ринкоутворюючих південних і східних областей та дотацій із столиці. Місто найменше серед обласних центрів за площею, але одне з найдорожчих за ціною на житло, прискорено будується, переважно на кошти, тяжко зароблені тернополянами на чужині. І так не хочеться погоджуватися з тими експертами, які говорять про «депресивний стан» Тернополя і області.

Чимало наших краян називають красень-Тернопіль найкращим, але при першій можливості, не очікуючи на «безвіз», виїжджали на заробітки за кордон по «зеленій карті», «карті поляка», туристичній візі чи працевлаштовуються там нелегально, знижуючи таким чином рівень безробіття в нашому краї. Відтак виникло таке сумне явище як «соціальне сирітство», коли діти заробітчан опинилися без догляду чи під недбалою опікою родичів при живих батьках-заробітчанах. Щоправда в кишенях таких підлітків та безробітних чоловіків заробітчанок завелися долари і євро, котрі вони промотують у закладах дозвілля, алкогольних наливайках та аптеках, що мов гриби після дощу заполонили місто.

Після перебудованого романтизму і міжконфесійної напруженості та конфронтаційної мітингової стихії кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст., прагнення надмірно політизованих тернополян разом з пафосом самостійності отримати все й відразу, поступово трансформується в життєвий реалізм і сподівання лише на себе. На перший погляд тут кожен живе власним розумом, але політичні настрої більшості дивним чином збігаються, особливо у натовпі чи зачаруванні новоявленими «месіями».

Тернополяни, як і інші галичани, такі, які є, зі своїми ментальністю, перевагами і людськими хибами. Даються взнаки збайдужіння людей один до одного, їхня зневіра у нікчемних і корумпованих управлінцях, та інші плями «перехідного періоду», що надмірно затягнувся. Керівників тепер не виховують, не готують від рядової посади до вищої, а, одягнувши у вишиванки, призначають за вельми сумнівними критеріями. Такі й результати їхньої руйнівної діяльності.

Тернопіль і тернополяни не позбавлені суперечностей, у новітній ринковий час відкрилися раніше приховані глибини людських взаємовідносин: вірності – зрадливості, жертовності – егоїзму, відвертості – лицемірству, співчуття – байдужості, згуртованості – розрізненості…

Натомість нашим краянам нерідко важко відчути біду чи потреби бідного родича, сусіда, односельчанина: ніби позакладало не вуха, а душі під тиском і життєвих негараздів та «епідемії» споживацтва. Не соціальна солідарність і згуртованість українців стають метою, а долар і прагнення збагатитися за будь-яку ціну. Непоказна любов до Бога та до ближнього стають рідкістю.

Нинішній Тернопіль – місто молоді і студентів. За наявністю докторів і кандидатів наук на 10 тис. населення Тернопіль займає провідні позиції, в Україні, а кількістю студентів на таку ж чисельність населення поступається лише Києву і Харкову. В місті майже 30 тис. школярів та майже 40 тис. студентів. Проте рівень знань багатьох випускників є не надто високим: очевидно, молодь не має належної мотивації, не бачить перспектив на рідній землі. Диплом тепер не дефіцит, рідкість – толковий спеціаліст. Помітно зростає кількість студентів-іноземців в університетах міста. За кількістю недержавних вищих навчальних закладів область посідає одне з перших місць в Україні.

Тернопільщина дала світу лауреатів Нобелівської премії Шмуеля Йосефа Агнона (народився в м. Бучач) і Роальда Гоффмана (народився в м. Золочів колишнього Тернопільського воєводства). На всьому пострадянському просторі лише тут і щорічно, починаючи з 1991 року, проходять «Тернопільські Нобелівські читання», що стали міжнародними. А нещодавно у Тернополі на громадських засадах створено «Центр науки» як дієвий осередок залучення молодих тернополян до наукових пошуків і творчості. Все це розширює перспективи для міждержавної співпраці та розвитку наукових осередків, подібних Центру європейських і міжнародних студій Тернопільського національного економічного університету.

Останнім часом депутатський корпус Тернопільської міської ради і міський голова Сергій Надал прагнуть об’єднати зусилля всієї громади на спільну турботу, передусім про благоустрій міста. Вони примножують зусилля попередніх поколінь та особливо успішних міських голів Івана Сидоренка (1952-1962 рр. на посаді голови міськвиконкому) та Анатолія Кучеренка (1984-1990; 1998-2002). Тернополян і численних туристів приємно вражають ошатний Театральний майдан, давній бульвар Тараса Шевченка з дивовижним міським годинником, що ніби повернувся з далекого минулого, споруджена у повоєнні роки у неокласичному стилі і нещодавно реконструйована Набережна Тернопільського ставу, впорядкована більшість майданів і парків, водограї тернопільських фонтанів.

Театральний майдан у Тернополі
Театральний майдан у Тернополі

Тернополяни прагнуть зберігати і примножувати національні традиції, свої надбання в культурі, фізкультурі та спорті (особливо у класичній боротьбі та біатлоні). Далеко за межами відомі уславлені свята культури і мистецтва «Тернопільські Театральні вечори», вокальні та музичні фестивалі. У цій справі активно використовується перше в Україні наше Співоче поле, відкрите 1986 року, та єдине в Україні сільське Співоче поле у с. В. Бірки.

Абсолютна більшість населення міста – українці, проте у Тернополі затишно почувають себе представники й майже ста інших національностей. Активно діють національно-культурні товариства та громади поляків, євреїв, азербайджанців, німців, земляцтва студентів з кількох країн Азії і Африки.

Серед українців Європи й Америки також відома краса Тернополя чистого − як умите личко дитини. Тернопіль – «це казка, в якій ми живем» (поет С. Сірий). Він прекрасний у цвіту каштанів чи золотому листі осені, що спадає на водне плесо судноплавного Тернопільського ставу, площею майже 350 гектарів. І річка Серет розливає свої води ставом. Тому незабутній Борис Демків, автор пісні «Квіти ромена», що чарувала всю Європу, милувався ставом, «де хвиля хвилю цілує, хвиля хвилі розчісує гребінь». П’яте століття охороняє його шляхетний лицар – замок, що стоїть в історичному центрі міста. Вони – візитні картки Тернополя. А поруч парк ім. Шевченка та чарівний гідропарк.

Судноплавний Тернопільський став
Судноплавний Тернопільський став

Гармонія світла і каменю, води і зелені створюють святковий настрій людині. Особливої урочистості місту надають сонцеликі куполи десятків церков: така піднесеність висока й чиста, що зупинись і Богу помолись! Добре відома привітність і релігійність тернополян, а 28 серпня не лише храмовий празник храму Успіння Пресвятої Богородиці, а свято всього міста. У кожному серці має бути Святвечір!

Місто «несподіваних перспектив» знову переживає юність, бо має природний приріст населення, а середній вік його мешканців ледь перевищує 30 років.

У Тернополя героїчне минуле, сперечливе сучасне й, віримо, велике майбутнє. І, як пише тернопільський поет Михайло Левицький,

«Де ми живем, там мусимо цвісти».

Шляхетне місто прямує крізь час і час – крізь нього.

Про нинішній день усієї Тернопільщини розповім тобі, друже, у наступному листі.

З найкращими побажаннями – Олександр Левченко, м. Тернопіль

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(17 голосів)

Також буде цікаво: