Похмурі висновки найбільшого дослідження Fake News Дайджести Найактуальніше 

Похмурі висновки найбільшого дослідження Fake News

atlantic-logoThe Atlantic, 8 березня 2018 р.

Автор: Робінсон Мейер. Оригінальний текст доступний за адресою: https://www.theatlantic.com/technology/archive/2018/03/largest-study-ever-fake-news-mit-twitter/555104/. Переклав Юрій Мельник.



«Брехня летить, а правда кульгає позаду неї», – написав Джонатан Свіфт.

Цій гіперболі три століття. Але це фактичний опис соціальних медій, якщо вірити амбіційним та першим у своєму роді дослідженням, опублікованим у Science.

Масштабне нове дослідження аналізує кожну велику суперечливу новину англійською мовою впродовж часу існування Твіттера – близько 126 тисяч новин, які твітнули 3 мільйони користувачів упродовж понад 10 років, – і доходить висновку, що правда просто не може конкурувати з брехнею та чутками. Дослідження показує, що за всіма показниками обман постійно домінує над істиною у Твіттері: фальшиві новини та фальшиві чутки потрапляють до більшої кількості людей, глибше проникають у соціальну мережу і поширюються значно швидше, ніж достеменні новини.

«Видається достатньо зрозумілим [із нашого дослідження], що фальшива інформація перевершує правдиву», – сказав Соруш Восуґі (Soroush Vosoughi), вчений-дослідник даних у Массачусетському технологічному інституті (MIT), який вивчав фальшиві новини з 2013 року і керував цим дослідженням. – І це не тільки через ботів. Причина може бути пов’язана з людською природою».

Дослідження вже викликало стурбованість суспільствознавців. «Ми повинні переробити нашу інформаційну екосистему у XXI столітті», – пише група із 16 політологів та юристів у есеї, також опублікованому в четвер у Science. Вони закликають до подальших міждисциплінарних досліджень, «щоб знизити поширення фальшивих новин і дати раду основним виявленим патологіям».

«Як ми можемо створити екосистему новин…, яка цінує і пропагує правду?» –  запитують вони.

Нове дослідження показує, що це буде непросто. Незважаючи на те, що Восуґі та його колеги зосереджують свою увагу лише на Твіттері, – дослідження проводилося з використанням ексклюзивних даних, які компанія надала MIT – їх висновки стосуються Фейсбуку, Ютюбу та інших великих соцмереж. Будь-яка платформа, яка регулярно поширює захоплюючий або провокаційний контент, ризикує поширити фальшиві новини разом із ним.

Фейкбук
Незважаючи на те, що Восуґі та його колеги зосереджують свою увагу лише на Твіттері, їх висновки стосуються Фейсбуку, Ютюбу та інших великих соцмереж

Хоча це дослідження написано строгою мовою статистики, воно порушує питання точності інформації, яку поширюють на цих платформах. На думку авторів, фальшиві новини набагато частіше стають вірусними, ніж справжні. Фальшива новина в середньому досягає 1500 читачів у шість разів швидше, ніж прадива. І хоча фальшиві новини перевершують правду у всіх сферах, – включаючи бізнес, тероризм та війну, науку, технології та розваги – фальшиві новини про політику перевершують усі інші.

Користувачам Твіттеру, як виглядає, майже подобається поширювати вигадки. Навіть коли дослідники класифікували аккаунти, із яких починалося поширення чуток, – як, наприклад, чи мала ця особа більше фолловерів, або чи аккаунт був перевірений, – вигадки все одно мали на 70% більше шансів бути ретвітнутими, ніж достеменні новини.

І провину за цю проблему не можна покласти на плечі наших братів роботів. Як показало дослідження, з 2006 по 2016 рр. боти Твіттеру поширювали правдиві новини так само, як і фальшиві. Фальшиві новини мають успіх, – пишуть автори, – «тому що із більшою вірогідністю люди, а не роботи, є тими, хто їх поширюють».

Політологи та дослідники соціальних мереж дуже схвально відгукнулися про роботу, кажучи, що вона дала найширше і найскрупульозніше бачення масштабів проблеми фальшивих новин у соціальних мережах, хоча дехто спростовував її висновки про ботів та піддавав сумніву її визначення новин.

«Це дійсно цікаве та вражаюче дослідження, а також результати, пов’язані з тим, наскільки доказово неправдиві твердження поширюються швидше і краще, ніж доказово правдиві. Дослідження виглядає дуже надійним, послідовним та добре обґрунтованим», – сказав у електронному листі професор Расмус Клейз Нільсен, професор політичної комунікації  Оксфордського університету.

[…]

Але Восуґі та його колеги мали відповісти на базове запитання: що таке правда? І як її впізнати?

Це може бути питанням життя або смерті. «[Фальшиві новини] стали гарячою політичною та культурною темою, але для нас спусковим гачком були особисті події, які вразили Бостон п’ять років тому», – заявив Деб Рой, учений-медик у MIT та один із авторів цього дослідження.

15 квітня 2013 року на Бостонському марафоні вибухнули дві бомби, в результаті чого три людини загинули та сотні отримали поранення. Майже одразу, дикі прихильники теорії змови захопили ініціативу у Твіттері та інших соціальних мережах. Інформаційна плутанина лише посилилася, коли 19 квітня губернатор штату Массачусетс попросив мільйони людей залишатися у своїх будинках, поки поліція проводила облаву.

Повідомлено про смерть двох дітей
З Твіттер-аккаунту @HopeForBoston було повідомлено про смерть двох дітей внаслідок вибуху на марафоні у Бостоні. Повідомлення не відповідало дійсності і було запущене з метою зібрати підписників та ретвіти. © abc15.com

«Я два дні перебував під замком із моєю дружиною та дітьми в нашому домі в Бельмонті, а Соруш перебував під замком у Кембриджі», – сказав мені Рой. Застрягши вдома, Твіттер став для них містком у зовнішній світ. «Ми чули багато речей, які були неправдою, і ми чули багато речей, які виявилися правдивими», – сказав він.

Ці випробування незабаром закінчилися. Але коли обидва чоловіки зустрілися на кампусі, для Восуґі, – на той час аспіранта, зацікавленого соціальними медіями, – здавалося недоречним досліджувати щось крім того, що вони нещодавно пережили. Рой, його науковий керівник, благословив проект.

Він розробив машину правди: алгоритм, який міг сортувати потоки твітів і виеліміновувати ті факти, які, швидше за все, були правдиві. Алгоритм зосереджувався на трьох атрибутах того чи іншого твіту: властивості його автора (чи були вони перевірені?), лексика, яку використано (чи була вона складною?), і як цей твіт поширюється у мережі. «Модель, яку розробив Соруш, змогла передбачати правдивість із більш високою вірогідністю», – сказав Рой. Він отримав ступінь доктора філософії у 2015 році.

Після цього двоє чоловіків, а також Синан Арал, професор менеджменту у MIT, взялися розглядати те, як вигадки рухаються через Твіттер у цілості. Але вони не лише повернулися до питання «що таке правда?», але й до більш доречного: «Як комп’ютер знає, що таке правда?».

Вони вирішили звернутися до остаточного арбітражу фактичності в Інтернеті: незалежних сайтів перевірки фактів. Використовуючи шість різних сайтів перевірки фактів, зокрема Snopes, Politifact та FactCheck.org, вони створили список десятків тисяч інтернетних чуток, які поширювалися між 2006 та 2016 роками у Твіттері. Тоді вони шукали ці чутки у Твіттері, використовуючи приватну пошукову систему, що належить соціальній мережі під назвою Gnip.

Врешті-решт, вони знайшли близько 126 000 твітів, які всі разом були ретвітнуті понад 4,5 млн. разів. Деякі з них поширювали «фальшиві» новини, розміщені на інших веб-сайтах. Деякі запускали чутки самі, – або у тексті твіту, або у прикріпленому зображенні. (Команда використовувала спеціальну програму, яка могла б розпізнавати слова, що містяться у зображеннях). Деякі містили правдиву інформацію або давали на неї посилання.

Потім вони провели серію досліджень, порівнюючи популярність фальшивих чуток із популярністю справжніх новин. Те, що вони виявили, вразило їх.

Виступаючи у MIT цього тижня, Восуґі дав мені приклад: «Існує чимало способів для твіту набрати 10 000 ретвітів», – сказав він. Якщо знаменитість надсилає твіт A, а у неї є кілька мільйонів підписників, мабуть 10 000 людей побачать твіт A у своїй стрічці і вирішать його ревітнути. Твіт A транслюється, створюючи велику, але неглибоку модель.

Тим часом, хтось, у кого немає великої кількості підписників, надсилає твіт B. Цей твіт надходить 20 підписникам, один із них бачить та ретвітить його, тоді один із його підписників бачить та ретвітить його теж, і так далі, аж поки десятки тисяч людей не побачать та не поділяться твітом B.

Твіт A та твіт B мають однакову кількісну аудиторію, але твіт B, якщо використовувати термін Восуґі, має більше «глибини». Він створив ланцюжок ретвітів, поширюючись вірусно. Із твітом A не відбувалося нічого подібного. «Він може досягнути 1000 ретвітів, але він має абсолютно іншу форму», – сказав Восуґі.

Так от, важливо зауважити, що фальшиві новини домінують за обома параметрами. Вони охоплюють більшу аудиторію та сягають набагато глибше у соціальних мережах, ніж справжні новини. Автори виявили, що правдива новина не була спроможна зібрати більш як 10 ретвітів. Фальшиві новини могли складатити ланцюжки довжиною у 19 ретвітів, і робити це у 10 разів швидше, ніж достовірні новини збирають свої жалюгідні 10 ретвітів.

Ці результати підтвердили надійність навіть тоді, коли їх перевіряли люди, а не боти. Паралельно з основним дослідженням група студентів перевірила випадкову вибірку із приблизно 13 000 англомовних твітів із того ж періоду. Вони виявили, що фальшива інформація перевершує правдиву у спосіб, «майже ідентичний» основному набору даних, які дало дослідження.

Порівняти популярність фальшивих чуток із популярністю справжніх новин
Науковці провели серію досліджень, порівнюючи популярність фальшивих чуток із популярністю справжніх новин. Те, що вони виявили, вразило їх. © hackread.com

Як усе це виглядає у реальному житті? Візьмімо два приклади з останніх президентських виборів. У серпні 2015 року в соціальних мережах поширилась чутка, що Дональд Трамп дав хворій дитині скористатися своїм літаком для отримання термінової медичної допомоги. Snopes підтвердив майже всю історію як правдиву. Але, за оцінками команди, лише 1300 людей поділилося чи ретвітнуло цю історію.

У лютому 2016 року з’явилася чутка про те, що старший двоюрідний брат Трампа загинув, і що перед смертю він виступив проти кандидатури магната на пост президента: «Як гордий носій прізвища Трамп, я благаю вас усіх, будь ласка, не допускайте, щоб цей ходячий мішок слизі став президентом». Але Snopes не зміг знайти свідчень про двоюрідного брата чи про його висловлювання, і відкинув цю історію як фальшиву.

Тим не менш, приблизно 38 000 користувачів Твіттера поділилися цією історією. Вона зуміла скласти утричі довший ланцюжок, ніж історія про хвору дитину.

Неправдива історія про боксера Флойда Мейвезера, який нібито одягнув мусульманський головий убір на з’їзді у Трампа, також досягла більш як у 10 разів більшої аудиторії, ніж історія про хвору дитину.

То чому брехня така успішна? Команда MIT висунула дві гіпотези.

По-перше, фальшиві новини видаються «оригінальнішими» за справжні новини. Команда вважає, що вигадки часто дуже відрізняються від усіх твітів, які з’являлися у стрічці користувача за 60 днів перед тим.

По-друге, фальшива новина викликає набагато більше емоцій, ніж середньостатистичний твіт. Дослідники створили і піддали аналізу базу даних зі слів, які користувачі Твіттеру використовували, щоб зреагувати на 126 тисяч сумнівних твітів. Вони з’ясували, що фальшиві твіти часто викликали слова, пов’язані з сюрпризом та відразою, а правдиві твіти викликали слова, пов’язані із сумом та довірою.

Команда хотіла знайти відповідь на ще одне питання: чи допомагали твіттер-боти поширювати дезінформацію?

Після використання двох різних алгоритмів виявлень ботів, у вибірці з 3 мільйонів користувачів Твіттеру вони виявили, що автоматизовані роботи поширювали неправдиві новини, але у тому ж масштабі, у якому поширювали точну інформацію.

«Величезні відмінності у поширенні правдивих та фальшивих новин у Твітері не можуть бути пояснені присутністю ботів», – сказав мені Арал.

Однак деякі політологи застерігали, що це не повинно використовуватися для спростування ролі російських ботів у недавньому сіянні дезінформації. «Армія» пов’язаних із Росією ботів допомогла посилити риторику розбрату після стрільби у школі у Паркленді, штат Флорида, – повідомляє The New York Times.

«Можливо, правдою є і те, що, (1) як показали дані за 10-річний період, боти не надають переваги фальшій пропаганді, і те, що (2) віднедавна їх почали використовувати зі стратегічною метою для збільшення розмаху поширення фальшивих пропагандистських тверджень», – заявив у електронному листі Дейв Карпф, політолог в Університеті Джорджа Вашингтона.

«Я думаю, що цей документ буде сприйнято як «наукове підтвердження того, що боти насправді не роблять погоди!» І документ показує це, якщо ми розглянемо весь час існування Твіттера. Дискусія щодо ботів виходить із припущення, що їх використання нещодавно збільшилося, оскільки стратегічні гравці вклали ресурси у їхнє використання. Цей документ не спростовує таке припущення», – сказав він.

Восуґі погоджується, що його робота не показує, чи змінилося використання ботів упродовж періоду виборів 2016 року. «Ми не вивчали зміну ролі ботів упродовж часу, – сказав він мені в електронному листі. – Це цікаве питання, яке ми, можливо, будемо розглядати у майбутній роботі».

Відмінності у поширенні правдивих та фальшивих новин у Твітері
«Величезні відмінності у поширенні правдивих та фальшивих новин у Твіттері не можуть бути пояснені присутністю ботів», – сказав дослідник Синан Арал

Деякі політологи також поставили під сумнів визначення поняття «новини», яким послуговуються у дослідженні. Звертаючись до сайтів перевірки фактів, автори роботи розмивають широкий спектр неправдивої інформації: сюди входить відверта брехня, міські легенди, містифікації, розіграші, вигадки та «фальшиві новини». Вони не просто розглядають фальшиві новини самі по собі, тобто статті чи відеоролики, які виглядають як новинний контент, і які, як видається, пройшли через журналістський процес, але фактично є вигадками.

Тому в дослідженні може бути недооцінена категорія «неспростованих новин». Мова про достовірні новини, які широко сприймають як правдиві. Впродовж багатьох років пост із найбільшою кількістю ретвітів в історії Твіттеру відзначав переобрання Обами президентом. Але оскільки його перемогу не ставили під сумнів, Snopes та інші сайти перевірки фактів її не підтверджували.

Дослідження також не розрізняє контент та новини. «Відповідно до наших досліджень, переважна більшість користувачів розглядає новини як щось яскраво відмінне від ширшого контенту, – відзначив у електронному листі Нільсен, професор Оксфорду. – Сказати, що неправдивий контент, включаючи чутки, поширюється швидше ніж правдиві твердження у Твіттері – це не те саме, що сказати, що фальшиві новини та правдиві новини поширюються різними темпами».

Але чимало дослідників зауважили, що просте розуміння, чому фальшиві чутки подорожують так далеко і так швидко, є не менш важливим, ніж просто знати, що так воно є.

«Ключовим чинником є те, що зміст, який викликає сильні емоції, поширюється дальше, швидше, глибше і ширше у Твіттері, – зауважив у своєму листі політолог Тромбл. – Це відкриття узгоджується з дослідженнями у низці сфер, включаючи психологію та комунікацію. Це також розуміється відносно інтуїтивно».

«Неправдива інформація в Інтернеті часто є справді оригінальною і нерідко негативною, – твердить Найген, професор Дартмуту. – Ми знаємо, що це дві головні риси інформації, яка привертає нашу увагу, і яка спонукає нас поділитися цією інформацією з іншими».

Найген похвалив Твіттер за те, що компанія зробила свої дані доступними для дослідників та закликав інші основні платформи, такі як Фейсбук, зробити те саме. «Ці платформи є важливим полем для досліджень. Багато що потребує вивчення, але ми дуже обмежені у тому, що ми можемо вивчати, якщо не буде партнерсива та співпраці», – сказав він.

«Ці компанії сьогодні користуються великою владою і впливом на новини, які люди отримують в умовах демократії. Міра влади, яку сьогодні мають ці платформи, означає, що вони повинні проявити велику ретельність та прозорість, – сказав він. – Ми можемо вивчати Твіттер скільки завгодно, але лише близько 12% американців користуються ним. Він важливий для журналістів і науковців, але це не та платформа, через яку більшість людей отримує новини».

У своїй заяві Твіттер відзначив, що сподівається розширити роботу із зовнішніми експертами. На минулому тижні головний виконавчий директор компанії Джек Дорсі заявив, що компанія сподівається «збільшити колективне здоров’я, відкритість та ввічливість публічної дискусії».

Фейсбук не відповів на прохання дати коментар.

Проте Тромбл, професорка політичних наук, сказала, що ці висновки, ймовірно, стосуються також і Фейсбуку. «Цього року Фейсбук оголосив, що реструктурує свій інформаційний канал, щоб сприяти «смисловій взаємодії», – сказала вона мені.

«Було зрозуміло, що вони вимірюють «смислову взаємодію», відштовхуючись від кількості коментарів та відповідей на коментарі, які отримує публікація. Але, як показує це дослідження, це тільки більше стимулює написання постів, переповнених дезінформацією та іншим змістом, покликаним викликати серйозні емоційні реакції», – додала вона.

«Мені незручно говорити, як це стосується інших соціальних мереж. Ми вивчали тільки Твіттер, – сказав Арал, один із дослідників. – Але моя інтуїція підказує мені, що ці висновки стосуються соцмедійних платформ у цілому. Ви могли б провести таке ж дослідження, якщо б працювали із даними Фейсбуку».

Проте це не найтривожніший висновок із дослідження. Коли науковці почали свою роботу, команда MIT очікувала, що користувачами, які поширюють найбільше фальшивих новин, в основному виявляться улюбленці натовпу. Вони припускали, що виявлять групу людей, які використовують Твіттер для поширення сенсацій приваблюючи більше шанувальників та підписників ніж їхні колеги, прив’язаніші до фактів.

Але команда виявила, що дійсності відповідає протилежне. Користувачі, які поширюють правдиву інформацію, мають більше підписників та надсилають більше твітів, ніж поширювачі фальшивих новин. Користувачі, які керуються фактами, також зареєстровані у Твіттері давніше, і вони частіше виявляються перевіреними. Одним словом, найнадійніші користувачі можуть похвалитися всіма очевидними структурними перевагами, які Твіттер, як компанія чи як спільнота, може надати своїм найкращим користувачам.

Іншими словами, правда має початкову перевагу, але вигадки якимось чином все-таки виграють гонку. «Неправда розходиться далі та швидше, ніж правда, – незважаючи на ці відмінності, а не завдяки їм», – пишуть автори.

Соціальні медіа виявляються систематичними підсилювачами брехні
Одним словом, соціальні медіа виявляються систематичними підсилювачами брехні за рахунок правди, і ніхто, – ні експерти, ні політики, ні технічні компанії, – не знають, як виправити цю ситуацію

Це відкриття повинно засмутити кожного користувача, який звертається до соціальних мереж, щоб знайти чи поширити правдиву інформацію. Воно наводить на думку, що незалежно від того, наскільки ґрунтовно люди підходять до використання Твіттера, незалежно від того, наскільки дбайливо вони опікуються своєю стрічкою чи підписуються на надійні джерела, вони все одно можуть стати жертвами ошуканства.

Це відкриття наводить на думку – принаймні мене, користувача Твіттера з 2007 року і того, хто почав займатися журналістикою завдяки соціальній мережі, – що соцмедійні платформи не заохочують таку поведінку, яка закріплює демократію. На платформах, де кожен користувач одночасно є читачем, автором і видавцем, фальшивки – надто спокусливі, щоб не перемагати: трепет новизни надто привабливий, дражливість огидного надто важко подолати. Після тривалого та виснажливого дня навіть найбільш урівноважені користувачі можуть повестися на політично вигідні чутки. Упродовж тривожного сезону виборів навіть свідомий своїх громадянських обов’язків користувач може піти проти своїх вищих інтересів, щоб виграти в суперечці.

Неясно, які дії, якщо такі є, можуть зламати цю тенденцію до брехні. «Ми не знаємо достатньо, щоб сказати, що ефективне, а що ні», – сказав мені Арал. Існує мало доказів того, що люди змінюють свою думку, коли бачать, що сайт перевірки фактів спростовує одне з їхніх вірувань. Мало чим допоможе маркування фальшивих новин як таких у соціальних мережах чи у пошуковій системі.

Одним словом, соціальні медіа виявляються систематичними підсилювачами брехні за рахунок правди, і ніхто, – ні експерти, ні політики, ні технічні компанії, – не знають, як виправити цю ситуацію. Це небезпечний чинник для будь-якої системи урядування, базованій на відкритій суспільній дійсності.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: