Історія одного народу устами чотирьох Найактуальніше Планета 

Історія одного народу устами чотирьох

Близько ста років тому чотири країни стали домом для курдського народу. Жодних політичних прав, автономії чи незалежності, заборона курдської ідентичності, намагання укладати угоди з чинними урядами і водночас безупинна боротьба за державу. Їм закидають роздробленість не територіальну, а у поглядах, пророкують очевидну нездатність збудувати власну країну, страчують за переконання, забороняючи про них навіть згадувати.

Сьогодні. В Іракському Курдистані 25 вересня 2017 року відбувся референдум щодо незалежності, за підсумками якого 92% виборців (із 3,3 млн курдів і не курдів) підтримали відокремлення Курдистану від Іраку. Позитивні результати референдуму – це ще не проголошення незалежності, але своєрідний мандат, завдяки якому влада Курдистану має більш вагомі аргументи у переговорах із Багдадом про відокремлення.

На референдумі в Іракському Курдистані
На референдумі в Іракському Курдистані 92% виборців підтримали відокремлення Курдистану від Іраку© AFP / SAFIN HAMED

«Немає більше курдської проблеми в Туреччині, але наші курдські брати і сестри мають проблеми».

Реджеп Таїп Ердоган

Реакція на такий розвиток подій міжнародної спільноти була прогнозованою, адже поки що єдиною країною, яка підтримує незалежність курдів на рівні держави, є Ізраїль, політика якого полягає у підтримці будь-якого неарабського народу. У своїй заяві держсекретар США красномовно наголошує на тому, що Сполучені Штати вважають підсумки референдуму у Курдистані «нелегітимними й односторонніми», та надалі підтримуватимуть єдиний і демократичний Ірак. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган назвав голосування неприйнятним; Іран заборонив здійснення авіарейсів у регіон та з нього; а генеральний секретар ООН Антоніу Гуттеріш назвав наслідки референдуму «потенційно дестабілізуючими». У відповідь прем’єр-міністр Курдистану Нечірван Ідріс Барзані зазначив, що Ербіль (столиця Іракського Курдистану) готовий до конструктивних переговорів із Багдадом задля компромісного вирішення ключових питань. Нагадаємо, що 1 листопада 2017-го після 12 років правління посаду Президента Іракського Курдистану залишив 71-річний Масуд Барзані.

Масуд Барзані
Масуд Барзані. © riataza.com

Кіркук. Курдський Єрусалим. Багатий нафтою регіон Кіркук є основною частиною спірних територій, які зараз захищають тисячі курдських ополченців пешмерга (збройні загони іракських курдів), змістивши лінію фронту на 3 км на південь від Кіркука, зменшивши у такий спосіб ризик сутички з військами Іраку. В інтерв’ю газеті «День» виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос висловлює думку про те, що навколо Кіркука буде точитися найбільша боротьба, що може стати прологом до нової війни – тепер уже арабів із курдами: «Загроза справді є. Туреччина, Іран, офіційний Дамаск, і офіційний Багдад, ключові гравці на Близькому Сході і в світі категорично проти відкриття нового фронту. Вони чудово розуміють, що доки не вирішене питання «Ісламської держави», відкривати новий фронт дуже небезпечно. Це чудово розуміють курди і саме тому вони поспішають, поки їхні послуги ще потрібні». Тож курдська влада усвідомлює, що сьогодні їхня військово-політична роль у регіоні є історичним шансом для здобуття Курдистаном незалежності.

Ігор Семиволос
Ігор Семиволос. © texty.org.ua

Курдська діаспора – близько двох мільйонів людей – здебільшого живе в Європі, а також у Скандинавії. Що стосується України, то курдська спільнота тут налічує декілька тисяч осіб, і серйозного впливу підсумки референдуму на Україну не становлять, хоча країна має торговельні відносини з Іракським Курдистаном.

У липні 2018 року, згідно з рішенням парламенту Іракського Курдистану (за яке проголосували 60 депутатів із 68-ми), відбудуться вибори глави регіону та вибори до парламенту.

Хто? Де? Чому?

Курдський народ упродовж століть історії прагнув незалежності, згадаймо хоча б часи занепаду Османської імперії, коли курди були серед ключових спадкоємців (на тлі розпаду Османської імперії та формування нових держав на Близькому Сході виник курдський націоналізм). Цікаво, що свого часу 28-й Президент США Вудро Вільсон наполягав на незалежності курдів. Тоді цього не сталось.

Близько 35 млн курдів живуть у Туреччині, де їх вважають ворогами країни, в Сирії, в якій вони є важливими союзниками у боротьбі проти «Ісламської держави», в Іраку та в Ірані – курди є одним із найбільших бездержавних народів світу. Тож очевидно, що у цих країнах перш за все виникло побоювання щодо можливості становлення незалежного Курдистану.

МАпа розселення курдів
Приблизно 35 млн курдів, що розселені на території чотирьох країн, – один із найбільших у світі бездержавних народів

Військові угруповання

«Прийшов час, щоб вирішити нашу долю, і ми не повинні чекати, поки інші люди вирішать це за нас».

Масуд Барзані

«Робітнича партія Курдистану» (PПK). Повстанці вже тридцять років воюють проти Туреччини задля розширення своїх прав і свобод та здобуття автономії. Марксистсько-ленінська ідеологія у 1978 році стала основою для створення «Робітничої партії Курдистану», яка у боротьбі за курдську державу (або бодай автономний регіон) часто вдавалась і до терористичних методів. Лідера РПК Абдуллу Оджалана у 1999 році засудили до довічного ув’язнення. До партії охоче входять як чоловіки, так і жінки, адже в армії стать не має значення, тому всі їдять і тренуються разом та проходять бойовий інструктаж за однаковими вимогами. Жінка у курдській культурі цілком залежить від чоловіка, тож не дивно, що вже у 1990-му році 30% партії становили саме жінки.

Абдулла Оджалан
Лідер Робітничої партії Курдистану Абдулла Оджалан у 1999 році засуджений до довічного ув’язнення. © riataza.com

«Демократична партія народів» (ДПН). Курдські організації, які конкурували між собою на політичному полі, зокрема «Партія миру та демократії», у 2012 році створили політичну організацію «Демократична партія народів», яка відіграла чільну роль у переговорах між «Робітничою партією Курдистану» та Анкарою. Цікаво, що на парламентських виборах у Туреччині у 2015 році HDP подолала 10-відсотковий бар’єр (сьогодні вона є найбільшою опозиційною партією у країні).

Пешмерга. Близько п’яти мільйонів курдів живуть на півночі Іраку, яка є частково автономним регіоном, маючи власну політичну силу, – пешмерга («ті, хто дивляться в обличчя смерті»). Вояки пешмерга роками вели збройну боротьбу проти іракського диктатора Саддама Хусейна, сьогодні вони борються проти «Ісламської держави» за підтримки зарубіжних країн, зокрема Німеччини.

Вояки пешмерга
Вояки пешмерга добре екіпіровані й озброєні. Сьогодні вони воюють в основному проти «Ісламської держави». © thebaghdadpost.com

Іракський Курдистан. Шостий за обсягом запасів нафти регіон у світі. Де-факто іракські курди отримали автономію ще у 1991 році, коли США встановили над курдськими територіями безпольотну зону задля захисту людей від агресії Саддама Хусейна. Процес легітимації Іракського Курдистану завершився у 2005 році на референдумі, який затвердив нову Конституцію Іраку, водночас – широкі автономні права курдів (до прикладу, Курдистан визнає владу в столиці Іраку настільки, наскільки вважає за доцільне). Незалежний Курдистан може стати причиною повстань курдів в Ірані, Сирії й Туреччині, тож міжнародна підтримка і відмова курдських груп і партій від розбіжностей у політичних і родових переконаннях стануть головними опорами для життєздатності нової країни. Міжрелігійний конфлікт сунітів і шиїтів в Іраку здебільшого не позначився на курдських територіях, тому наступ сил «Ісламської держави» воякам пешмерга вдалось зупинити; тим часом курдські загони йшли далі на південь – на землі, які залишила іракська армія.

Сирія. «Робітнича партія Курдистану» у 2003 році заснувала тут свою дочірню організацію – партію «Демократичний союз» (PYD), яка стала найавторитетнішою серед сирійських курдів. Партія «Демократичний союз» має у Сирії соратника – Загони народної самооборони (YPG; національна армія Сирійського Курдистану), які також тісно пов’язані з PKK.YPG є важливим партнером коаліції на чолі зі США у боротьбі проти «Ісламської держави».

20% сирійської території (три несуміжні області) з 2012 року контролюються курдами, які є однією з чотирьох сторін у громадянській війні (їхня чисельність відповідно до всього населення країни становить 10%), задля захисту цих земель від «Ісламської держави» та створення автономного регіону на півночі Сирії. Зі свого боку «Вільна сирійська Армія» виступає проти створення курдської автономії у регіоні. Радикальна позиція Туреччини щодо курдів зумовлена тим, що уряд побоюється можливого возз’єднання сирійських і турецьких курдів.

Діярбакир. Турецьке місто, здебільшого заселене курдами, яке щороку згадує своєрідну пам’ятну дату, присвячену терористці-смертниці Зейнаб Кінаджі: 30 червня 1996 року, переодягнувшись вагітною, жінка дісталась до учасників турецької військової церемонії та самостійно здійснила теракт. «Самовідданість простої робітниці-смертниці» для курдів є досконалим прикладом національної гордості й честі. Тому Діярбакир цілком може спровокувати конфлікт між курдами й Анкарою.

Діярбакир
Діярбакир – турецьке місто з переважно курдським населенням. Тут щороку вшановують терористку-смертницю Зейнаб Кінаджі. © telegraph.co.uk

Релігія. Більшість курдів є мусульманами-сунітами, хоча частина народу сповідує шиїтський іслам, зокрема турецькі курди – алелізм (шиїтська секта). Специфічною курдомовною (курманджі) релігійною групою є єзиди, які вірять у реінкарнацію злих духів, існування єдиного Бога та семи ангелів, головним із яких є Тавусі Мелек (Джабраїл), який є символом влади, краси й різноманіття: Бог доручив людський світ ангелам на чолі з Тавусі Мелеком. До слова, друге ім’я верховного ангела – Шайтан – арабською значить «диявол», тому єзидів помилково звинувачують у дияволопоклонництві. Місцем для паломництва єзидів є святиня Лаліш – храм в Іракському Курдистані на відстані 60 км від міста Мосул, який є єдиним храмом для єзидів у світі.

святиня Лаліш
Місце паломництва єзидів – святиня Лаліш – храм в Іракському Курдистані. © kurdistaniraqtours.com

* * *

Курди не є монолітним народом. Племінні групи борються за власну ідентичність і політичні переконання у країнах-домівках часто наперекір спільній національній меті. Та вони її завжди мали, попри довгу історію бездержавності і переслідувань. Можна припустити, що курди, які успішно інтегрувались в інші суспільства, не проголосували б позитивно на референдумі. Більше трьох мільйонів людей змогли розповісти світові про своє волевиявлення. Свого часу курди відіграли чільну роль у коаліції в боротьбі проти Саддама Хусейна, сьогодні вони воюють проти «Ісламської держави», та досі політики називають їх лише «клеєм», що скріплює в Іраку міжконфесійну напруженість між сунітами й арабами-шиїтами. Настав час вирішувати курдам власну долю, адже легше творити країну з добрим клеєм у руках, аніж із ножицями у прихованій кишені.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(5 голосів)

Також буде цікаво: