Козаки-характерники: науково-історичний та мітологічний аспекти Історія Найактуальніше 

Козаки-характерники: науково-історичний та мітологічний аспекти

Українські воїни надприродного світу, яких часто синонімізують з песиголовцями та анімагами… Козаки-характерники! Звідкіля така назва? Якими загадками оповита історія цих могутніх «приборкувачів куль»? Які таємниці приховує образ козака Мамая? З радянських словників слово «характерник» вилучали. Прикро, що й часто характерництво ототожнювали неодмінно з чимось лихим. Спробуймо зробити невелике зведення про цей таємничий образ з наукового і мітологічного кутів.

Українські історики, етнографісти, просто зацікавлені люди прагнули розгадати таємницю характерництва неодноразово. Робили це й закордонні дослідники. Почнімо з того, що польський історик-геральдист Бартош Папроцький у книзі «Герби польського лицарства» залишив спогади про козаків, що володіли надлюдськими силами: «…в цей час один козак вистрілив у татарина, розгніваний гетьман рвонувся до козака, бажаючи показати, що тримає слово, – але інші, знаючи на що він здатен, зупинили та не допустили до нього. Той козак вмів кожний самопал замовляти, аби ані йому зашкодити не міг, ані тому війську, в якому був».

Уривок з книги Б. Папроцького «Герби польського лицарства» в оригіналі
Уривок з книги Б. Папроцького «Герби польського лицарства» в оригіналі. Джерело зображення: wbc.poznan.pl

Етимологія поняття

Існує кілька версій походження поняття «характерник» (більш рідкісні застарілі назви – «козак-химородник», «козак-галдовник» або «козак-заморочник» + «козак-каверзник»).

Відповідно:

 

Цікаво, що етимологія «характерника» охоплює гарний десяток цікавих інтерпретацій.

Перша (й найбільш поширена) – ототожнення слова «характерник» із такими лексемами, як «чаклун», «чарівник».

Друга походить із санскриту – ототожнення з лексемами «хара»/«харе», що в перекладі означає «божа сила», «божа наснага»; «кт» – однокореневе з «кат», тобто смертоносний; «ер», означало приналежність до чоловічого роду. Звідси – зв’язок козаків-характерників з арійськими кшатріями, які також носили своєрідний аналог оселедця – «чупер».

Третя – походить з пенджабської мови (за свідченням С. Наливайка) – слово «хар» є синонімом до слова «бог», за іншою версією – «руйнівник».

Четверта – поняття «характерник» має зв’язок з грецьким «character», що означає «відмінна ознака»; звідси – надання цим козакам особливого значення, виділення їх з-поміж інших.

П’ята – зв’язок поняття зі словом «харалужний» (застаріле), що означає «сталевий, міцний», але така версія не є достатньо обґрунтованою, оскільки прикметник «харалужний» має більш очевидний стосунок до зброї (про що згадано у «Слові о полку Ігоревім»).

Споконвіків образ характерника овіяний таємницями. У більшості концепцій цих воїнів наділяли чаклунською силою
Споконвіків образ характерника овіяний таємницями. У більшості концепцій цих воїнів наділяли чаклунською силою. Джерело зображення: vlasno.info

Шоста(згідно з А. Скульським – засновником системи «Спас») «характерник» є людиною, що володіє «спасом», можливістю ставати хортом. Деякі дослідники пов’язують з цією інтерпретацією й появу семантично-подібного ряду слів «хорт – Хортиця + характерник».

Сьома (згідно з Т. Каляндруком) походить від арійського «махаратха», де «ма» означає «великий», а «харатха» ототожнено з воїном, що володіє надприродними здібностями, навичками; згідно з іншою версією «маха» – великий, могутній, «ратха» – військо, воїни.

Восьма (згідно з Г. Фудимом) «характерництво» походить від сильного характеру та міцної волі.

Дев’ята(за словником Богуслава Лінде) словом «характер» потрактовано своєрідний магічний знак; відповідно, «характерник» – це та людина, що цим знаком володіє; тут проведено аналогію між «характерником» і «чорнокнижником».

Десята(за книгою «Młota na czarownice») існували жовніри, що носили на собі так звані «характери» – картки з диявольськими чарами та магічними знаками, що допомагали «приборкувати» кулі та здійснювати інші незвичні речі.

Щодо другої частини слова – «ник», то вона походить з галицької діалектної мови («никай», тобто «дивись, знай») й означає «никати, знати, відати, володіти». Також «характерників» можна пов’язати з «пластунами», яких (згідно з А. Козловим), з одного боку, називали «відлюдниками» щодо природи, а з іншого – наділяли особливими психофізіологічними здібностями, можливістю втілення характерних рис різних звірів та їхнього звуконаслідування.

Містифікація образу: тотемічний аспект

Тотемом козака-характерника був вовк. У інтерв’ю з Мариною Фіалко (на радіо «НВ») український фольклорист Олеся Наумовська зазначила: «…для українців дуже потужним тотемним божеством вважався вовк. Вчені стверджують, що люди дійсно настільки вірили у силу тотемних божеств, що їх навіть не називали на справжні імена. Є гіпотези, що вовк – це не первинна назва цього звіра, що його боялися називати на ім’я, тому що якщо ти називаєш на ім’я, ти маєш повну владу над ним. …Давайте подивимося на наші казки: вовк дуже часто є або антагоністом героя, або помічником, і він дійсно є тим колосально сильним образом у народній казці. Так от, чоловіки племені вдягали на себе вовчі шкури, які називалися длаки, і таким чином уподібнювалися своєму тотемному божеству. Уподібнення тотемному божеству вовку – “вовку длака”…».

Безумовним є той факт, що християнство надає вовкулакам та всякого роду перевертням суто негативної конотації. Але на рівні генетичної пам’яті, українці зберегли певні позитивні уявлення про вовків, як стверджує науковиця. Тож, не дивно, що козаки-характерники перейняли деякі ознаки та уособлення цієї тварини. Адже найчастіше можна почути саме версію про те, що ці надзвичайні воїни мали здатність перевтілюватися у вовків.

Про «причетність»/«дотичність» характерників до світу надприродного свідчать певні дослідження та історичні згадки. Наприклад, етнограф Георгій Булашев у своїй фундаментальній праці «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» (в оповіді про «забий-кручу») зазначає, що одного разу в битві з татарами, козаки почали втікати від ворога (тут помітна дещо негативна конотація). Тоді отаман, ударивши себе списом, викликав страшний буревій, який знищив його невірних воїнів, а з їхніх кісток і виросла пізніше рослина під цікавою назвою «забий-круча».

Український історик-фольклорист Дмитро Яворницький, витворюючи образ козацького характерника, писав у праці «Історія запорізьких козаків»: «…яких ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відкривати замки без ключів, плавати на човні по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині або циновки, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верст навколо себе за допомогою особливих “верцадел” (дзеркало, люстро. – Г.Б.), жити на дні річки, залазити і вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей у кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні і тисячі верст». Історія приховує чимало незвичних речей і пізнати напевне, де правда, а де описана дивовижа, мабуть, неможливо.

Гартовані у боях, козаки були витривалими та надзвичайно стійкими. Навіть коли доводилося скрутно, їхній винахідливості та стійкості вороги могли хіба позаздрити. Характерники володіли вмінням переходити живими та неушкодженими найбільш лихі місцини, де можна було померти від укусів комах, загинути у трясовині чи стати жертвою хижака. У періоди, коли їжі зовсім не залишалося, а дістати поживу було просто ніде, чи не кожен характерник мав зі собою… намисто із бульби. Такий собі своєрідний амулет-поживничок, який допомагав вгамувати голод. …Але навіть розглядаючи українське козацтво незалежно від характерництва, можемо переконатися в його силі та здатності дати відсіч ворогам.

Козак Мамай як «збірний образ характерників»

Походження імені «Мамай» дослідники інтерпретують по-різному. В давній Україні словом «мамай» називали (за словником Бориса Грінченка) камінні статуї в степу, про що пише С. Бушак. Існує версія, що це ім’я – «Мамай» – походить з тюркської й означає «ніхто». Таке знеособлення насправді додає єдності, коли за одним невідомим «ніким» стоять тисячі сильних і згуртованих. До речі, на одній з картин «Козак Мамай», написаній у ХVIII чи XIX сторіччі, є такі рядки:

Хоч дивися на мене, та ба – не вгадаєш!
Відкіль родом і як зовуть – нічирчик не знаєш!
Коли трапилось кому у степах бувати,
То той може прізвище моє угадати.
А в мене ім’я не одно, а єсть їх до ката!

Можливий варіант розгляду цього образу як збірного, адже «мамаями» подекуди якраз і називали «характерників». Цілком можливою є гіпотеза, що цей образ походить з культури калмиків. Мовляв, з ними козаки контактували часто, тому й образ перекочував. Український історик Ярослав Дашкевич, зокрема, зазначав: «Калмики прийшли на Україну як переконані буддисти, з своїми ламами та з своїми зображеннями… Серед зображень божеств, котрі вони возили з собою, відомі – за музейними колекціями, за мемуарами англійського мандрівника Д. Кларка (подорож 1802 р.) та спогадами інших подорожників – малюнки, які композиційно відповідають схемі картини «мамай-бандурист».

Картина «Козак-бандурист» невідомого автора (XIX ст.)
Картина «Козак-бандурист» невідомого автора (XIX ст.). Національний художній музей України

У книзі авторства О. Середюка та С. Лиса «Козак Мамай – український спаситель. Козаки-характерники Байда і Сірко» зазначено, що Мамай є ідеалом українського народу. Його неодмінні атрибути – бандура (як символ української пісні) та зброя поряд, яка символізує цілковиту підготовленість будь-якої миті захищати рідну землю. Мамай також завжди зображений зі своїм конем, що символізує волю та нестримність.

Джерела:

  1. Bartosz Paprocki. Herby rycerstwa polskiego. – Kraków, 1858. – S. 163.
  2. Дашкевич Я. Східні джерела іконографії «Козака Мамая» / Я. Дашкевич // Шлях перемоги. – Київ, Львів, Мюнхен, 1992. – 7 листопада.
  3. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992. – С. 297.
  4. Середюк О., Лис С. Козак Мамай – український спаситель. Козаки-характерники Байда і Сірко. – К., 2016. – С. 11.
  5. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків / Дмитро Яворницький: У 3-х т. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.1. – С. 592.
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: