Ангели Небесних Сотень
Оксана Лободяк – випускниця факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, редактор розділу «Творчість наших читачів»
Кількість статей автора: 18
З сумом в серці, з болем втрати, але з великою вдячністю, Україна вшановує героїв Небесної Сотні. Це перші воїни Революції Гідності, які віддали своє життя за нашу свободу. Це молоде покоління, яке, не похитнувшись у своєму виборі, відстоювало вектор напрямку самобутньої України ціною власного життя.
Цьогоріч минуло вже десять років від цього важкого для України часу. На превеликий жаль, Сотня змінила свій лік тисячами. Легіонами в небі вишикувалися в ряд вже Ангели Небесних Сотень, захищаючи нас своїми крилами.
Їх молитви, їх віра, їх життя, життя кожного воїна, який обороняє нашу державу, не можуть і не будуть забуті…
Ангели Небесної Сотні
Їх Сотнею Небесною назвали,
Бо першими за волю полягли.
Без зброї у руках, лише з словами:
«Ми Україну в серці зберегли».
І боронили… вперто і завзято,
Де й брат на брата зброю міг звести.
Кийком ганьби їх гнали, як на страту.
Побиті, встали, щоб до волі йти.
Слідами діда, прадіда і брата.
За честь і гідність втратили життя.
І тільки ангел, що втирав їм сльози,
Відніс їх ввись до вічного буття.
Відтоді їх портрети вшиті в небо,
З кіотом волі у святих руках.
Це – Ангели, їм тільки світло треба.
Небесна Сотня на кровавих сторінках.
На БТРах в камуфляжі
Солдат за волю воював,
І кожен день молився Богу.
Щоб України не віддав…
Щоб України не віддав…
Він ворогам…
Приспів:
Ніхто не має залишитися забутим,
Хто Україну відвойовує в боях.
На чорно-білому маршруті
У фотографіях війна…
У фотографіях життя…
Людське життя…
В окопах сховані гармати…
Комбат поранений упав…
«Героям слава», – батальйону
Він, умираючи, кричав…
Він, умираючи, кричав…
Своїм синам…
Могили скроплені сльозами.
Забути їх не маєм прав.
«Героям слава», – шепчем знову
Всім, хто життя своє віддав…
Всім, хто життя своє віддав…
Усім бійцям…
У світлі пам’яті горить вогнем свіча,
Фотоальбоми з чорними стрічками.
Небесна Сотня – це героїв перший ряд,
Небесний щит Свободи і Відваги.
Девіз їх зброї: «Гідність, віра й честь!»
І в кожнім погляді Єдина Україна.
Небесна Сотня – перша сотня лиць,
Що боронили серцем Україну.
Нескорені… Вклонімось до землі.
За силу, міць, незламність і відвагу.
Небесна Сотня – Ангели-бійці.
Їхні життя нам зберегли державу.
Тож хай горить, горить для них свіча,
Вогнями пам’яті палає в кожнім серці.
Небесна Сотня – в хоругвах буття…
На сторінках історії – безсмертні…
Натужно просяться думки.
Впирається в реальність мрія.
Крізь дотик ніжної руки,
Здається, холодом повіє.
По тілу струмом навмання
Туди-сюди переживання.
Від запотілого вікна
Враз відривається чекання.
Вже не подібний день на день,
Вже день як ніч: самотній, темний.
Симфонія сумних пісень,
Як кров, розходиться по венах.
Відлуння від страшних новин
Ніяк назавжди не заткнеться.
То тут один, то там один.
То не один – то ціле серце
Спинилося… Тепер нема.
Тепер лиш спогад, здогад, мрія.
Десь мати через день німа
Тепер назавжди оніміє.
Бо крик – то стан її душі.
А сльози де? – Замерзли. Вмерли.
…Недавно жив. Ходив. Спішив.
Майбутнє їм війна роздерла…
Так би навіки й приросла,
Вросла в оте вікно холодне.
Їй часто снилося, як йшла
Йому назустріч… І в безодню…
Ось що то значить чорнота!
Ось що то значить більш не жити!
В молитві шевелить уста,
Бо з ким їй ще поговорити?
Ні нарікання, ні злоби…
А що то дасть, хоч би й хотіла?
Він так любив її, любив,
Вона його ще дужч любила!
Натужно просяться думки.
Хоч би помріяти! Не спиться.
Дотик холодної руки
Вже не зігріє… Не здійсниться…
10 років… Пам’ятаю, як стояла на Майдані. Вже були перші заворушення. Були перші жертви. Вже дещо було спалено, зруйновано…
Ялинка на крові…
Було страшно і безстрашно. Було так, ніби ті синьо-жовті стрічки вплітаєш не у волосся, а вплітаєш у вени, ніби вбираєш в себе Україну і відтворюєш нову. Колись Україна народила тебе, зараз ти народжуєш її. Твоя свідомість всотувала в себе не настрій, а Дух. Отак було.
А потім… Небесна Сотня. І ті фотографії. І свічки. Багато свічок, які навіть зимовий вітер не зміг загасити.
Ніколи не витреться із пам’яті той сюжет вбивства молодого хлопця з мого міста – Романа Гурика. Йому 19. Вдома батьки та сестрички. А його вже нема. 20 лютого ще один Ангел поповнив небо.
Він ніколи більше не буде вдома… І ще багато таких, як він…
Скільки небесних сотень зібрала війна! З 2014 року і до цього дня. Тільки Богу відоме їх точне число. Ми в молитвах за тих, хто з нами, хто ціною власного життя береже життя наше. Ми голосно і тихо, мовчки і кричачи стукаємо в небо, бо на землі ті, кого ми любимо і боїмося втратити. Наші земні ангели. Брати, сестри, батьки, діти, друзі, знайомі…
Ти вистоїш, воїне, бо Бог з тобою!
Я не перестану боятись.
І в небо не кину дивитися.
Ти будеш там, брате, стояти,
Я буду тут довго молитися.
Ти будеш тримати там зброю,
Я тут милуватимусь квітами.
І може хоч раз нам з тобою
Насниться той час, як ще діти ми.
Розгойдані травами-хвилями,
Хапаємо вітер долонями.
Ми трохи побудем щасливими,
Спочинемо десь на осонні ми.
І раптом заснем… Й заніміємо.
Нас травень розбудить снарядами.
Ми робимо те, що ми вміємо,
Війною і болем оправдані.
Я топчу знайомі нам вулиці –
Ти з полем чужим родичаєшся.
До мене хтось рідний притулиться,
А ти? З ким ти там обіймаєшся?
І здогад лише павутиною
Зависне в повітрі й обірветься.
Мороз перейде між клітинами
Й на сльози в очах перевтілиться.
Тому й не припиню боятись,
І в небо не кину дивитися.
Допоки там будеш стояти,
Я доти тут буду молитися.
* * *
Майдан Гідності, Майдан Революції – назвіть, як вам до вподоби. Цей Майдан в кожному українському серці. Це місце, де відбувається трансформація свідомості, де до купи збираються сила і воля, де відступає страх і народжується любов до свого, рідного, належного тільки тобі.
А ще це місце, звідки відлітають ангели, поповнюючи легіони неба.
А нам так мало треба на землі. Лише, щоб ті, кого ми любимо, були поруч. Лише, щоб їх не забирало небо. Лише, щоб бачити, щоб чути, щоб іноді обійняти, якщо не руками, хоч серцем.
Бо Ангели вже обіймають нас. Ангели Небесних Сотень.
