Різні сторони одного Кочубея Історія Найактуальніше 

Різні сторони одного Кочубея

Що ми знаємо про Батурин на Чернігівщині? Це осередок гетьманської слави, яку творили Мазепа, Розумовський, Многогрішний. А якщо заглибитися в батуринську історію?

Нещодавно мала можливість відвідати найстарішу пам’ятку архітектури, яка збереглася на батуринській землі з часів Гетьманства – будинок Генерала військового суду. Саме про нього і піде мова в матеріалі (на фото вгорі – символічна фігура писаря у підвалі будинку Кочубея).

Музей Василя Кочубея в Батурині
Музей Василя Кочубея в Батурині. Фото Вікторії Боболович

Борг у 200 000 карбованців і німецька конюшня: як створювався музей

Започаткував будівництво майбутнього музею Дем’ян Ігнатович (у джерелах значиться як Дем’ян Многогрішний). Але завершити задумане не встиг – відправили у заслання. За його правління в Батурині відкрили першу поштову станцію між Москвою та Києвом (проміжок Батурин).

Завершив будівництво наступний гетьман Іван Самойлович. У 1700 році генеральний писар Василь Кочубей відмовляється від своєї посади. Але натомість отримує посаду суддівську. Тоді поряд з адміністративною спорудою виділили 130 десятин землі під забудову. І на цю територію Кочубей вже переїжджає зі своєю родиною. У 1708 році внаслідок написання доносу Кочубея страчено, родина переїхала на Глухівщину.

1709 рік – Полтавська битва, Мазепа переходить на бік шведів. Перемогу на українських землях отримує цар. Він згадує про донос Кочубея, і, уже тепер роблячи зі страченого судді героя, вибачаючись перед родиною, повертає всі втрачені маєтки. Кочубеї продовжують господарювати.

Кочубеївська вітальня
Кочубеївська вітальня. Фото Вікторії Боболович

У 1750 році гетьманом став Кирило Розумовський. Він вподобав і викупив парк Кочубея. По його смерті в 1803 році в спадок вступив син Андрій. У 1836 році російський дипломат Андрій Кирилович Розумовський помирає. Дітей у нього нема, а борг за ним залишився у 200 000 карбованців. І ось держава тоді чекала 20 років на інших Розумовських, хто вступить в спадок і сплатить борг. Охочі не з’явилися. Тому ці землі передали до Батуринської економії, а звідти вже в державну казну. А тоді знову до Кочубеїв, які господарювали тут до революційних подій 1917 року. У вибух революції вони починають полишати землі України. Відсутністю господарів користується товариство бджолярів імені Прокоповича, сформоване у 1921 році. А вже в 1925 році воно відкриває перший музей з присвятою Прокоповичу. У 1932 році музей закривають у зв’язку з колективізацією. Пасіка, яка фінансувала музей, переходить в обоз. Грошей нема. Експонати роздають по музеях. Найбільше з них дістається Конотопському окружному музею.

У роки світової війни музей Кочубея виконує роль конюшні.

Реставрація відбулася в 1975 році уже через чимало років після війни. Тоді відкрив двері історико-краєзнавчий музей, який з 1994 року ознаменується як Гетьманська столиця.

Призначення будинку – генеральний військовий суд, де найвища влада належить Гетьману. Адвокати відсутні, бо на той час такої посади не було. Судочинство у ті часи опиралося на Третій литовський статут за Магдебурзьким правом 1588 року. Бо Україна Гетьманська довгий час не мала власних кодифікаційних збірників, за якими би розглядалися справи.

Репринтне видання
Репринтне видання зібрання «Права, по которымъ судится Малороссийский народъ». Фото Вікторії Боболович

Скараний на голову: чому не потрібно доносити на гетьмана

Портрет генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея
Портрет генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея. ХІХ ст., невідомий художник. © histpol.pl.ua

Всі знають про донос судді Кочубея на гетьмана Мазепу. Донос був написаний Василем Кочубеєм та його родичем Іваном Іскрою. До речі, вони були одружені на рідних сестрах доньки полтавського полковника. Словом, ці двоє пишуть 32 пункти звинувачення Мазепи. Зносини з Польщею, політичні негаразди, родинна сварка, поетичний твір Мазепи «Дума» – все було вписано в цей документ. Але, за принципом тогочасного судочинства, той, хто подає такий документ (він називається ще супліка), має ствердити офіційно те, що було написано. Коли Кочубей заплутався і сказав: «Я чув, я бачив, я знаю», – цього було недостатньо. Його піддають катуванню. Після п’ятого удару різкою він зрікається доносу з поясненням, що мрія про гетьманську булаву і сварка у зв’язку зі сватанням Гетьмана до доньки Кочубея цьому виною.

Кочубея та Іскру було визнано державними злочинцями з карою на відсічення голови 14 липня 1708 року у Борщагівці Погребищенського району Вінницької області. А через декілька днів після поховання тіла були підняті, перенесені й перепоховані на території Києво-Печеської Лаври, де вони спокій знайшли досьогодні.

Витіюваті долі дітей Кочубея

Родовідне дерево Кочубеїв
Родовідне дерево Кочубеїв. Фото Вікторії Боболович

Родовідне дерево Кочубеїв починається з кримського татарина Кучук-бея. Але немає джерел, які можуть пояснити, чому він прийшов до України, прийняв православну віру під ім’ям Андрій і зареєструвався до козацького війська. Василь Леонтійович одружується з Любов’ю Федорівною. У цього подружжя народилося шість дітей: чотири доньки і два сини. Катерину посватав Рабиленко, Параска вийшла заміж за Сулиму. Рід продовжують хлопці. Син Василь Васильович навчався в Києво-Могилянській академії. Під час завершення навчання – перше одруження, але нещасливе, жінка померла. Коли син Кочубея-судді перебував вже на посаді полтавського полковника, до нього звернувся його сотник з проханням посватати його доньку. Виконуючи цю місію, побачивши дівчину на ім’я Марфа, Василь Кочубей-молодший сам захоплюється нею і сватає до себе. У цій родині, за деякими джерелами, народилося не менше 20-ти дітей.

Менший брат Федір теж був одружений, але мав жорстоку вдачу і нащадків по собі не полишив.

Яскравим представником сім’ї Кочубеїв є правнук Василя Кочубея – Віктор Павлович Кочубей. Граф і князь. Міністр внутрішніх справ і канцлер. Мав за дружину онуку гетьмана Кирила Розумовського Марія Васильчикову. У подружжя народилося 12 дітей, але більш-менш хороше життя прожили тільки п’ятеро. Найперша – це Наталія – перше кохання ліцеїста Олександра Пушкіна. Її менший брат, Василь Вікторович, зібрав найбільшу приватну нумізматичну колекцію. Сьогодні його колекція зберігається в Ермітажі з рідкісними монетами грецького і босфорського царств.

Мотря Кочубей
Мотря Кочубей. Художник І. Рєпін, 1909 р.

Донька Василя Кочубея Мотря народилася 1688 року в Батурині. Мазепа став для неї хрещеним батьком. Гостинці, дарунки – Мотрі подобається бути з хрещеним. 1702 рік – Мазепа став вдівцем, у нього померла дружина, раніше померло малолітнє дитя. Він починає тісніше спілкуватися з хрещеницею: дарує книги, прикраси. У 1704 році Мазепа вирішує, що має ще право на шлюб і приходить Мотрю сватати. На заваді стала церква з аргументом, що хрещений батько не має права на шлюб із похресницею. Родини посварилися, а закохані продовжили далі зустрічатися. У 1706 році верхи на коні Мотря тікає до Мазепи. Мазепа пояснює: «Якщо залишишся – мусиш бути дружиною, без благословіння – коханка». Мотрю повертають до батьків. У домі Кочубеїв зчиняється сварка, яка стала поштовхом до написання доносу. Внаслідок доносу Кочубея страчують. Любов Федорівна із сином Федором виїжджають на Глухівщину.

Офіційні документи не описують подальше життя Мотрі. Проте, за однією з версій, яка має за основу архівний документ, є свідчення, що 1707 році Мотрю повінчали в Батурині із Семеном Чуйкевичем, ніжинським полковним суддею. Стосовно цього шлюбу чернігівські науковці в матеріалах чернігівської єпархії знайшли запис, що настоятильницею ніжинського жіночого монастиря була Чуйкевичівна. Цей запис свідчить, що цією жінкою могла бути Мотря Кочубей. Цікавим фактом є те, що коли батько Мотрі писав донос на гетьмана, забрав у доньки 12 листів. У 1704 році, коли Мазепа отримав відмову сватати Мотрю, він виклав думки на папері польською мовою: «Вже душа моя стареча проситься до раю, а я, наче молодий, тілу угождаю».

Листування з Мазепою
Листування з Мазепою. Фото Вікторії Боболович

Ще одна Кочубеївна – Ганна. У січні 1698 року в Батурині Ганна вінчається з рідним племінником Мазепи. Вінчання здійснює митрополит Стефан Яворський. З нагоди цієї події до Батурина вперше приїхав «гетьман на чужині», автор першої Конституції Пилип Орлик. Але історія Ганни була трагічною: на схилі літ вона мусила скитатися в бідності.

Такими були діти Василя Кочубея. А ким був він сам? Представник козацького роду, український державний діяч, багатодітний батько, а проте, скараний на горло промосковський суддя. Можливо, ви доберете інші характеристики. Бо у людині завжди купа суперечностей. А у державному і людському зрадництві ще більше граней.

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоси)

Також буде цікаво: