«Останній гречкосій» – гірка комедія на сцені заньківчан Культура Найактуальніше 

«Останній гречкосій» – гірка комедія на сцені заньківчан

Що для вас земля? Лише суміш піску, глини і пилу чи щось набагато більше? Спадщина предків, генетичний код, історія роду, закупорені в кожному квадратному метрі?.. На це (насправді зовсім не риторичне) питання шукають відповідь герої комедії «Останній гречкосій». З моменту прем’єри минуло уже шість років, проте зали досі заповнені вдячними глядачами.

Афіша вистави
Афіша вистави. © zankovetska.com.ua

Тим, кого на сцені приваблюють лише любовні драми, купувати квиток на «Останнього гречкосія» не раджу. Бо ця вистава не про кохання, точніше про інший його прояв: любов до землі. Здавалося б: люди із міста цього не зрозуміють, так само як ті, хто час до часу приїздить до батьків у село – у них хіба що з’явиться крихта співчуття. Селянин, у якого кілька соток землі десь у мальовничому закутку України – ось, хто мав би до глибини душі пройнятись виставою! Та як так сталося, що після перегляду витирають сльози майже усі?

Розпочинається дія у звичайній сільській хатині: на підлозі розкидана лоза, з якої старий чоловік плете кошика, а за спиною у нього висить ікона, обрамлена вишитим рушником. Старий розмовляє із дружиною, яка збирається до вагітної доньки в лікарню. Все починається спокійно, однак розвиток подій доволі швидко набирає обертів. До господаря хати, Михайла, приходить його друг із звісткою про багатія, що скуповує землю у їхньому селі. Чоловік відповідає, що нізащо не продасть землю своїх предків. Та ось до Михайла, начебто на день народження, приїжджає старша дочка Наталя із сім’єю. Вони не навідували батьків уже кілька років, а тепер вирішили завітати, аби вмовити батька таки продати свою землю депутату, що за сумісництвом ще й начальник Наталі. Виявляється, вона уже домовилась за продаж без відома батька, та ще й взяла завдаток у кілька сотень доларів.

Ось так зіткнулись два покоління. Для Наталі ті три гектари всього-на-всього чорнота під ногами, для її батька – частинка душі, яку він так старанно вкладав у цю землю. Для людини, що усе життя плекала її, ця прив’язаність рівносильна любові матері до дитини.

Персонаж Михайла протиставляється чоловіку його молодшої доньки – Зенику. І якщо перший до тих різких поворотів долі жив із спокоєм на душі, то Зеник, який колись мешкав у місті, тут заслужив репутацію п’яниці та зрадника. Як він сам каже: «Село вбиває у мені поета». Здається, що не тільки поета, а й його самого. Хоч він і є негативним персонажем, та хлопця стає жаль, бо ж ясно, що справа не у відмінностях села і міста, а в тому, що там була ЙОГО земля, а тут ні.

Неймовірно, наскільки віриш тому, що діється на сцені. Це не пародія на українське село, актори живуть ним і в ньому. Чим же завершується ця вистава – краще побачити і почути на власні очі. А вас залишу з однією фразою, що пролунала на сцені: «Бог сотворив Адама з землі. Тепер Адам продає землю. То кого ж він продає? Себе». Гірко ж, правда?

 

[wp-rss-aggregator source=”1941″ limit=”4″]

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(2 голоси)

Також буде цікаво: