Ще одне серце коня Історія Культура Найактуальніше 

Ще одне серце коня

Що ви знаєте про коней? Можливо, вони залишилися для вас лише десь на дитячих картинках, у фільмах про лицарів та у фразі «принц на білому коні». У кращому випадку десь у селі в бабусі.

І справді важко зараз уявити коня в повсякденному житті людей. А колись це була необхідність, і люди часто формували тісний зв’язок з ними. Не лише лицарі, у яких кінь був сакральною частиною образу. Напевно цей зв’язок може нагадувати теперішні стосунки людей з їхніми домашніми улюбленцями. Тільки коні ще приносили велику користь.

Але які предмети ми уявляємо перше, коли згадуємо про коней? Це певно сідло, вуздечко і, звичайно ж, підкови. Чи багато ми можемо сказати про підкови, окрім того – хоча це не доведено науково – що вони приносять щастя? Напевно небагато. То чому б нам не відкрити двері у Музей підків Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького і не дізнатися трохи більше.

Щоб потрапити до музею, спочатку треба пройти маленький квест з пошуку входу, але це варте того. Атмосфера дворику біля музею радикально відрізняється від центральних вулиць міста. Дерева затіняють собою небо, а, здається, свійські качки купаються в калюжах біля хірургічного факультету. Це трішки заспокоює і підігріває інтерес водночас перед маленькою екскурсією Музеєм підків. Не буду брехати, побачити його здалеку важко. Це не окреме приміщення, в нього немає вивісок з рекламою і підкови не оздоблюють фасад будівлі. Усього лиш маленькі двері в коридор, над якими невелика табличка з підковою та написом.

Будівля виглядає старою, із тріщинами на стінах, та де-не-де видно як злазить фарба. Але очевидно, що за нею доглядають в міру своїх сил. Хоч і музей тут відкрився трошечки більше ніж сорок років тому, його історія сягає корінням ще в кінець дев’ятнадцятого століття.

У 1881 році була створена Цісарсько-королівська Ветеринарна школа зі школою кування коней з клінікою-стаціонаром  для тварин. Це була перша за ветеринарним фахом школа у всій Галичині. За три роки після відкриття формується кафедра хірургії – завідувачем якої став професор Станіслав Круліковський. Саме він разом із ковалями Павлом Кретовичем та Вінсенто Щудловським організували кузню та задумалися над ідеєю створення музею.

Невелика кімната у світлих тонах відкривається перед нами. Колись саме тут була кузня, а на згадку про це залишився лише комин. Навіть дивно, що таке маленьке приміщення вміщає в собі так багато різних історій – кожна підкова це щось особливе. Стенди із самими експонатами «по-королівськи» темно-зеленого кольору, який вигідно їх виділяє. «Всі підкови присутні у нас на стендах – унікальні», – говорить завідувач Музею підків, професор, доктор ветеринарних наук, Андрій Мисак. Їхня ж унікальність полягає в тому, що вони не звичайні фабричні, виготовлені для масового продажу, а ортопедичні. Тобто ті, які використовувалися для лікування коней. І справді, деякі з них зовсім не звичної для нас форми: вигнуті, випуклі, деякі мають один кінець коротший за інший та безліч інших дивних підків.

Фото: Кузьомська Ольга

«Ноги коня, а зокрема копита, то є ще одне «серце» коня. Одне б’ється в грудях і качає кров до кінцівок. А «інше» в підошві коня працює як помпа», – зауважує професор. Це, звичайно ж, всього лиш красива метафора, проте механізм копита і справді дуже важливий для нормальної циркуляції крові. Тому вигул коня та постійні фізичні навантаження необхідні для його здоров’я.

Відвідуючи Музей підків, ми повинні розуміти, яку роль коні раніше відігравали у житті людей. Вони були всюди: в армії, на роботах, у спорті. Але не забуваємо, що коні були також важливими «компаньйонами», тобто їх використовували не лише як робочу силу, але і для виїздок. Хоча ця гарна картинка в нас  вже давно засіла в голові через різноманітні фільми та книги: прекрасна принцеса йде на «побачення» із могутнім рицарем верхом на конях. Хіба не найромантичніша сцена, яку ми коли-небудь бачили?

Тому ми ніколи не зможемо дарма переоцінити внесок коней у життя та добробут наших предків. «Будь-яка армія програвала будь-яку війну, якщо втрачала своїх коней», – продовжує Андрій Мисак. Саме з таких причин про їхнє здоров’я та стан дбали з особливою уважністю. Оскільки ноги коня одна з його найважливіших частин тіла, то ремесло зі створення підків було дуже важливим.

Фото: Кузьомська Ольга

Повертаючись далеко назад, коли ще пишні підкови не могли існувати, люди брали звичайну шкіру (сирець) та обмотували нею повністю копита, таким чином захищаючи їх від надмірних ушкоджень. З винайденням металу виробляли вже пластини, які прив’язували до підошви. На одному зі стендів рядками висять різні давні підкови, найстаріші з них своєю історією сягають ще 1640-х років. Деякі музей отримав з розкопок Високого замку.

Професор розповідає, що раніше підкови виготовляли із металів, які було легко використовувати – золото та срібло. Тому кожна втрачена підкова для когось була справжньою знахідкою мрії. Кого ж не ощасливить трошечки дорогоцінного металу, правда? Тому, можливо, саме через це зараз ми і звикли говорити, що підкова приносить щастя.

Якщо спочатку підкови просто прив’язували, то згодом їх починають прибивати до копита спеціальними цвяхами – вухналями. «Час іде, а вони не дуже змінюються», – зауважує Андрій Мисак. Проте кожна така процедура це майже «хірургія», адже як у нас ростуть нігті, так само у коней копита. Тому цвяхи забивають по так званій білій лінії скраю копита, тоді вони проходять поряд із болючими тканинами і виходять назовні, де їх вже закріплюють. Таке «дійство» потрібно проводити кожних 2-4 місяці, бо підошва росте. Але міняють підкови  також на зиму та літо, на ті, які краще підходять для погодних умов.

Фото: Кузьомська Ольга

Підкови бувають різні. А почати потрібно напевно з того, що навіть передні копита коня відрізняються від задніх – перші округлі, коли другі трохи видовженні. Масивні – для великих порід коней, а маленькі – для поні. Підкови з шипами створені для зими, товсті для роботи, легкі для спорту. Їх безліч. Адже коні різні й працюють вони по-різному. Так само кожна хвороба потребує особливої підкови. А наші уявлення про них здаються тепер геть далекими від реальності.

Ось підкови з мотузками всередині привертають увагу в музеї одразу. Як каже професор вони мають дві цілі. Перша – лікувальна, щоб кінь ставав на землю м’яко, не б’ючись копитом. А другу причину існування таких підків ми бачимо в розніженості панів старого Львова. Тобто, коли везуть товар кіньми о четвертій ночі, а бруківка під копитами коня все така ж міцна, з’являється потреба стишувати кроки тварини, адже підкови з металу створюють дуже гучні звуки. Мотузка справляється зі своєю роботою прекрасно, хоча згодом, звичайно ж, її почали змінювати на пластмасу.

Фото: Кузьомська Ольга

«Кожна підкова – витвір мистецтва», – каже завідувач кафедри хірургії. І з цим важко не погодитися. Майстерно зроблені, іноді оздоблені, а насамперед життєво необхідні для коней – вони захоплюють своєю вишуканістю, нагадують нам про нашу історію й важку працю людей в ті часи. А на самих підковах легко можна помітити підписи митців – ковалів. Тому можна з впевненістю сказати, що підкова нам розповідає не лише про коня, а й про того, хто її створив.

Професію коваля раніше здобути було нелегко. Треба було чотири роки вчитися тільки,  щоб стати помічником коваля. Отримати диплом і відправитися на практику. Через який час помічник стане повноцінним ковалем залежить від майстерності та завзяття. Варто зауважити, що коваль, який робив підкови, також був свого роду лікарем, адже вони потрібні насамперед для збереження здоров’я тварини або ж її лікування. Це ні в якому разі не можна назвати легкою роботою, але і праця їхня була шанованою та дорогою.

Фото: Кузьомська Ольга

Зараз кінь це вже зовсім не необхідність, а скоріше дороге задоволення. Щоб утримувати тварину потрібно багато сил та коштів, і дозволити це собі можуть далеко не всі. А от з ковалями тепер теж проблеми, адже зі зменшенням попиту на коней, зникає і професія. Хоча методика виробництва підків за словами професора Андрія Мисака майже не змінилася.

У Музеї підків зібрана колекція у понад 400 експонатів, хоча на виставці перебувають лише 240. Більшість з них зібрана у 30-40-их роках минулого століття Казимиром Щудловським та його батьком. Ці підкови з різних країн, але все одно левова частка була виготовлена саме місцевими ковалями.

Повноцінний музей створили лише у 1975 році за ініціативи Євгена Малішевського, у той час він був завідувачем кафедри хірургії. Із допомогою ще інших професорів було облаштовано приміщення, в якому зібрали вже наявну колекцію та навіть доповнили її. Тут є не лише підкови, але й приклади інструментів за допомогою яких їх кували. Тому можна навіть уявити весь процес виготовлення, а потім і використання. Тобто прослідкувати «життя» підкови.

Музей підків єдиний в Україні й один з небагатьох у Європі. Через призму експонатів можна по новому подивитися на давно вже нам знайомих тварин, навіть дізнатися трошки про історію Львова та інших країн. Звичайно ж, найбільше захоплення викликає майстерність із якою зроблені підкови, особливо лікувальні. І це є доказом того наскільки важливими коні були для людей і як сильно про них піклувалися.

 

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосів)

Також буде цікаво: