Терезія Ґазьова: «Велику любов до України вважаю Божим даром»

Перед інтерв’ю співрозмовниця запропонувала помолитися… Вже з першого рядка її молитви відчуваєш, що це не ритуал, а щира необхідність та велика радість… І віра, що тут, у Меджугор’ї, де небо торкається землі, молитва має особливу силу. Про призначення людини й молитви, про справжнє багатство і про нашу здатність змінювати світ розмовляємо з фундаторкою общини «Світло Марії» Терезією Ґазьовою.

– Ви 21 рік в Меджугор’ї на місіонерській роботі. Яким був шлях до такого призначення? Це результат тривалих пошуків чи це сталося раптово, тобто в один момент ви зрозуміли, що ваше місце тут?

– Я декілька років інтенсивно молилася, щоби Бог підказав мені моє місце і моє призначення. Шукала Божу волю. Я приїхала в Меджугор’є зі Словаччини у 27-річному віці виснаженою браком відповіді на мої запитання. Хотіла, щоб Богородиця допомогла мені знайти відповідь, щоб знати, що робити далі: створити сім’ю, народити дітей чи присвятити себе Богові. Відчувала, що другий шлях мені ближчий. І я цю відповідь отримала: Меджурор’є – це моє місце і моє покликання. Дуже сильно це відчула, залишилася тут і крок за кроком відкривала, наскільки це місце важливе і наскільки варто присвятити своє життя служінню…

– Місіонерська робота є викликом для людини. Навіть після прийнятого рішення й пережитих відчуттів, що було для вас найважчим в цій діяльності?

– Спочатку тривав важкий процес очищення. Лише поступово відчувала цей великий дар, який Всевишній послав на землю – Божу Матір. Тепер я прошу в Бога сили, щоб відповісти на всі потреби людей. Ми бачимо, скільки їх шукає допомогу, скільки хоче сюди приїхати…

– Як би Ви визначили основні напрямки роботи, чим ви займаєтеся конкретно?

– Завжди кажу й відчуваю це, що найважливіша наша діяльність – молитва. З молитви все виходить, без молитви все руйнується. Робити все з Богом – це наш пріоритет. Якщо маємо більше роботи, ми більше молимося. Трапляється так, що один працює, а інший одночасно молиться і навпаки… В Меджугор’є приїжджає дуже багато людей, які потребують допомоги, поради, розмови… Важливо бути з ними, передати їм те, чого ми тут навчаємося. Люди спраглі миру, спраглі любові…

– Ви більше працюєте з людьми, які приїжджають зі східної частини Європи. Чому так? Чи вважаєте, що ці люди потребують більше допомоги у порівнянні з людьми із Західної Європи?

– Любов до жителів країн, які колись входили до складу СРСР, вважаю своїм покликанням. Коли я тут приїхала у повоєнний 1996 рік, сюди прибували люди з різних країн, але не зі Східної Європи. Я почала молитися за те, щоб показати цей рай на землі й бідним, які часто не мають засобів для поїздки в Меджугор’є. Богородиця підказала мені відвідати ці країни й принести їм світло Її послань. Я відвідала Україну, Білорусь, Казахстан, Литву, Латвію… Хочу поділитися з одним глибоким досвідом, який я отримала. Одного разу після повернення з Сибіру, дочка мого брата з дитячої цікавості запитала мене, де я була і що робила. Я відповіла, що зустрічалася там з найбіднішими людьми, казала їм, що Бог нас любить так сильно, що послав нам Богородицю. Дівчинка відповіла: «Прекрасно! Тепер вони вже не бідні…». Після того я задумалася, хто ж насправді бідний, а хто багатий. Бідними можуть бути ті, які, здавалося б, мають усе, але не мають найважливішого… Так сюди почали приїжджати люди, які зранені комунізмом, але мають добрі серця. І ми можемо тут поділитися з ними Істиною про Бога. Це допомагає мені бачити шлях, надію й віру в те, що ми здатні змінити наш світ на краще.

– Мене зворушили Ваші слова про українців: у одному зі своїх виступів Ви сказали, що для вас вони рідні душі. В чому полягає ця сродність?

– Велику любов до України вважаю даром Божим. Він любить, а я хочу відповідати на цю любов усім серцем. Українці – близькі мені, відкриті. Завжди кажу: «Україна – моя сестра».

– З чого усе почалося тут, у Меджугор’ї?

– Вперше дві дівчинки побачили Богородицю у червні 1981 року на горі Подбрдо. Перед ними відкрилося небо і з’явилася гарна жінка з дитиною на руках. Вони сильно налякалися і втекли… Наступного дня дівчата підійшли ближче і почули слова Марії: «Не бійтеся, я володарка миру». Втретє, 26 червня, вона посилає слова для всього людства. З’явившись під хрестом у чорній одежі, Марія плакала… І казала: «Мир, мир, мир. Нехай буде мир на землі… між Богом і людиною та між людьми. Моліться і постіть. Молитвою і постом можна зупинити навіть війну». Вона залишила послання справжнього миру для наших сердець. Його шлях пролягає через молитву на вервечці, піст, сповідь, прощення, любов і добро. Так виглядає шлях миру до нашого серця і від цього мир поширюється далі. Ми не знаємо, як довго буде продовжуватися цей час благодаті. Богородиця пообіцяла відкрити шістьом візіонерам десять тайн. Коли це буде зроблено, обʼявлення завершаться.

– Богородиця зʼявилася зі словами миру, однак рівно через десять років на цій землі розпочалася дуже жорстока війна. Як Ви вважаєте, чому сучасна людина виявляє так багато невдячності? Що їй і в ній заважає почути Богородицю?

– Що більше людина віддаляється від Бога, то більше місця в людському серці займають темні сили. Саме тоді, як відомо, починаються війни. Ми спроможні зупинити ці сили, це в наших руках. Бог хоче перемагати через нас, маленьких, скромних, тихих, які повністю віддані Йому. Він показує нам шлях, як з цього вийти.

– Під час війни у 1990-х роках в Меджугор’ї не було бойових дій?

– Не було, хоча за двадцять кілометрів звідси розташоване місто Мостар, там була передова. Місто бомбардували, були жахливі руйнування… Люди тікали сюди, щоб отримати захист.

– Чи це правда, що відразу після явлення Богородиці дітей-візіонерів водили до лікаря-психіатра у Мостарі, щоб він поставив їм діагноз…

– Так. Одного з візіонерів, маленького Якова, переконували сказати, що він це все видумав. А він відповів, що навіть під загрозою смерті буде свідчити про явлення Богородиці. Лікар не пішла проти своєї совісті й заявила, що діти здорові, хворі ті, які їх сюди привезли… Через тридцять років ця лікарка, мусульманка за віросповіданням, сказала, що часто думала про те, що було б з Меджугор’єм, якби вона тоді пішла проти своєї совісті.

– Якось ви сказали, що і сьогодні мир в Боснії та Герцеговині дуже крихкий. Де зараз криються основні небезпеки для цієї землі?

– Стосунки між народами, які колись між собою воювали, ще не є здоровими. Рани не заліковані, і вони дають про себе знати, щойно з’явиться нагода. Тому й тут треба багато молитися за мир.

– Терезіє, хочу щиро подякувати Вам за те, що молитеся за Україну, за наших солдатів, які зараз на лінії фронту…

– У мене таке відчуття, що нам Україну доручено. Це наша велика відповідальність перед Богом і подяка Йому за те, що маємо великий привілей зустрічатися з українцями, на землі яких, на жаль, триває війна. Коли вона розпочалася, нам було страшно, я втратила сон, питала, що нам робити тут, якщо там вбивають людей. Тоді з’явилася ідея безперервного дев’ятиденного посту за мир в Україні. Ця молитва триває до сьогодні. Ми молимося на вервечці, бо як казала Богородиця, це найсильніша зброя проти темних сил. Ця молитва є великою радістю для нас.