Забутий герой Галичини Історія Найактуальніше 

Забутий герой Галичини

У самому серці мальовничих гір Слонних, у маленькому селі Лішна на Сяніччині, схованому серед пишних карпатських лісів, 27 січня 1871 народився майбутній видатний український письменник-етнограф, історик і вчитель Іван Филипчак. Гарячий патріот своєї землі, він був надзвичайно стійким духом – вирішивши присвятити життя освіті та історії, затято долав усі перешкоди на своєму шляху. Невтомний дослідник історії Галицько-Волинського князівства, пильний етнограф Бойківщини, Іван Филипчак завжди підкреслював своє лемківське походження.

«Ви всі народилися у Самборі, але ваші батьки, діди й прадіди – усі лемки».

Село Лішна на мапі Польщі
Село Лішна на мапі Польщі. На околицях села збереглися залишки системи оборонних укріплень 1930-1940 рр. – т.зв. «лінія Молотова»

Дитинство його минало у рідному селі, відвідував місцеву школу, багато бував на фермі, спостерігав за сільським господарством. Батькам вдалося прищепити сину самостійність з юних літ.

З 1889 року вчився у Сяніцькій гімназії, потім навчався в семінарії у Станіславові. У 1896 році закінчив вищі вчительські курси у Львові. Тоді був призначений працювати у школі в Комарні, а 1889 року Филипчака скерували до семінарії у Самборі, який став його другим домом, з яким він пов’язав решту свого життя.

Під час існування УНР був лектором Міністерства освіти на курсах українознавства для вчителів Вінниці та Білої Церкви. Він також був членом Товариства «Просвіта».

Згодом повернувся до Самбора, де вчителював у місцевих середніх школах. Тим часом провадив історичні та етнографічні дослідження, які стали основою для його майбутніх творів. З самого початку він зрозумів, наскільки важливу роль відіграє пам’ять про історію земель та історію предків у державотворенні.

Іван Филипчак, фото 1900-х рр.
Іван Филипчак, фото 1900-х рр. (запозичено із другого видання повісті «Будівничий Держави», Буенос-Айрес, 1985)

Хоча і жив у місті, невдовзі купив маленьку садибу за невеликі гроші, побудував скромну хату і посадив сад. Одного разу він займався розведенням шовкопряда, то так сподобався своїм сусідам, що ті змушували його вести сільськогосподарські курси. Він заснував і навіть керував певний час компанією «Сільський господар».

Будучи молодим вдівцем та піднімаючи п’ятьох дітей, все ж знаходив час на розвиток культурного та освітнього життя. У 1927 році провадить активну діяльність у товаристві «Бойківщина» разом із відданими активістами української місцевої інтелігенції (журналістами, лікарями, суддями, вчителями).

Перше зібрання самбірських інтелігентів-українців
Перше зібрання самбірських інтелігентів-українців, під час якого офіційно було вирішено заснувати Товариство «Бойківщина», відбулося 9 жовтня 1927 року (Іван Филипчак позначений червоним кружечком). © boykivshchynasambir.com.ua

Діяльність була реакцією на серію спроб полонізації русинського населення у адміністративних органах Другої Речі Посполитої, спрямованої на викорінення національної культури, віри та національної ідентичності. Її відгомоном було також створення музею «Бойківщина» у Самборі, директором якого був сам Филипчак. Ніхто, як він, не був захопленим створенням місця, яке стало б центром матеріальної культури карпатських русинів. За перший рік вдалося зібрати 6000 експонатів, а у 1938 році цифра досягла 30 676. Вже невдовзі Івана Филипчака арештують.

Експозиція музею «Бойківщина» у Самборі
Фрагмент експозиції музею «Бойківщина» у Самборі. Фото Дельфіни Ертановської

Тим часом музей «Бойківщина» переживав свій золотий період. Був спочатку найпопулярнішим музеєм у Польщі, а скоро його слава сягла всієї Європи. Перлини музею приїжджали побачити вчені з Литви, Чехії, Сербії, Швеції, Австрії та Франції. Проте цього було недостатньо для Филипчака, який страждав, що не міг працювати над науковими та культурно-освітніми публікаціями, тож невдовзі засновує у 1931 році журнал «Літопис Бойківський». Він також став редактором газети «Самбірські вісті». Авторитет Івана Филипчака поширюється по всій Галичині, де під патронатом Наукового товарииства імені Шевченка створюються подібні музеї у Яворові, Теребовлі, Перемишлі, Стрию. У 1931 році разом з іншим громадським діячем Туркевичем Іван Филипчак створює «Лемківщину» – музейне товариство у Сяноці. Воно працювало до 1944 року. Разом із Филипчаком співпрацювали сяноцький художник-графік Лев Львович Ґец (директор музею «Лемківщина») та етнограф Ірина Добрянська, яка бува виселена під час операції «Вісла» та продовжувала свої дослідження у Львові. Наразі артефакти та експонати, зібрані «Лемківщиною», можна побачити у музеї народної архітектури у Сяноці.

Досягнень та таланту Івана Филипчака було б достатньо для дюжини людей, але той невтомно працював, писав твори про історію Червоної Русі. Він ґрунтує свої романи на історичних фактах, які він досліджував, шукав хроніки, архіви та особисто провадив археологічні дослідження. Він також був автором багатьох статей у місцевих газетах. Його переслідували та вночі з 14 на 15 березня 1939 вибили шиби у його домі. Тоді НКВС заарештував Филипчака за націоналістичну та культурно-просвітницьку діяльність. 4 листопада 1944 року засуджений до 15 років заслання у Сибіру. Помер від голоду і холоду 21 жовтня 1945 році у Тайшеті (Іркутська область).

Один із численних таборів системи ГУЛАГ у м. Тайшет
Один із численних таборів системи ГУЛАГ у м. Тайшет (Іркутська обл., Росія). © taishet.ru

Комуністична влада ретельно затерла про нього пам’ять – сьогодні мало хто пам’ятає про Івана Филипчака, який у свій час став полум’ям, щоб освітити темний шлях для своєї громади.

Важливі твори:

Повісті

  • «Княгиня Романова» (1927)
  • «За Сян» (1928)
  • «Будівничий держави (1930)
  • «Сила волі» (1930)
  • «За вчительським хлібом» (1932)
  • «Кульчицький – герой Відня» (1933)
  • «Лемко Ділер» (1938)
  • «Дмитро Детько» (1938)
  • «Анна Ярославна – королева Франції»
  • «Берладник або пропаща сила».

Наукові розвідки

  • «З історії села Лішні, Сяніцького повіту»
  • «Школа в Лаврові»
  • «Історія Тиряви Сильної»
  • «Короткий курс шовківництва»
  • «Кульчицький – герой Відня» (1933)
  • «Іван Берладник» (1935)
  • «Дмитро Детько» (1935).

 

Обкладинки Княгиня Романова та За Сян!
Обкладинки другого видання повісті Івана Филипчака «Княгиня Романова» (Кліфтон, США, 1984) та «За Сян!» (Нью-Йорк, США, 1982)
Обкладинки повістей «Будівничий держави» та «Дмитро Детько»
Обкладинки повістей «Будівничий держави» та «Дмитро Детько», що вийшли у Видавництві Юліяна Середяка (Буенос-Айрес, Аргентина, 1985)
Історична повість «Кульчицький – герой Відня»
Історична повість «Кульчицький – герой Відня» після виходу в Самборі у 1933 році витримала чимало перевидань. Обкладинки видань 1983 року (Кліфтон, США) та 1991 року (Львів, Україна)
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос)

Також буде цікаво: