Міркування про насущне Найактуальніше Побачене. Почуте. Прочитане 

Міркування про насущне

Редакція «Листів до приятелів» пропонує нову рубрику з метою оперативного висловлювання власної точки зору на сенсожиттєві проблеми України, Європи, Світової Спільноти. Йдеться передовсім про осмислення доленосних орієнтирів людства інформаційним континентом, через міркування, дискусїї фахівців, а також через оцінку нових книг. Рівно ж – про повсякденне життя «простих» людей, а посутньо епічних героїв, які живуть серед нас. Автор розділу – головний редактор Йосип Лось.


80-ЛІТТЯ ВАСИЛЯ СТУСА

«Найвидатніший поет світу другої половини ХХ століття»

Всесвітньовідомий правозахисник Андрій Сахаров саме на таке місце поставив Василя Стуса – нашого українського поета, що його свідомо закатували у совєтському концтаборі, аби не дати можливості Йому (живому) одержати Нобелівську премію. І ще оцінка також усесвітньовідомого Юрія Шевельова: «Образ Тараса Шевченка проймає всю творчість Стуса, починаючи з програмового гасла: в Шевченка «караюсь, мучуся… але не каюсь!», у Стуса «де не стоятиму – вистою»… Перебувати, існувати в Шевченковому кліматі душевного і розумового життя для Стуса не навіяння, а стиль і зміст життя… Шевченко для нього – як українська мова… Надовго лишиться універсальне, майстерне і щире в поезії Стуса:

Розпросторся, душе моя,
На чотири татамі
І не кулься від нагая
І не крийся руками.
Хай у тебе є дві межі,
Та середина – справжня.

(Докладніше: Юрій Шевельов. Трунок і трутизна. Про «Палімпсести» Василя Стуса. – Палімпсести. Вірші 1971-1979 років. – Сучасність, 1986. – С. 17-58).

Вкотре перечитав вірші-розмислення поета, для котрого «моторошно чутися без краю свого, без народу, яких мусиш творити сам зі свого зболілого серця». А також – спогади політв’язня, публіциста, історика дисидентського руху Василя Овсієнка «Різдво Василя Стуса» (народився Стус на саме Різдво Христове року Божого 1938-го, однак мама не посміла записати його сьомим січня, записала шостим), вміщені в газеті «Україна молода» 10 січня 2018 року. Підсумок свідчень: «А все таки найнадійніше, що залишається від нас, – записане слово. Тож лишається від Василя перш за все поезія як зматеріалізований у слові біль стражденного сина за матір Україну: вона найвиразніше мовила сучасникам і нащадкам його вустами, як у столітті ХIХ – вустами Тараса Шевченка. Він був оголеним нервом епохи, котра, дай Боже, вже минає. Він відчував її так тонко і гостро та пророкував майбутнє так точно, що ми ще не раз подивуємо його дарові. Саме це – здатність бачити майбутнє – і є ознакою генія».

Водночас Василь Стус залишиться назавжди блискучим перекладачем Гете, усього пізнього Рільке, «Листа до сина» Кіплінга. Принагідно: вже доводилося нагадувати, що знаменитий австрійський поет і прозаїк Райнер Марія Рільке, перебуваючи в Україні, збагнув і відчув свою духовну батьківщину. На пречудових українських просторах поет знайшов особисту дорогу до Бога:

«Згаси мій зір –
Я все ж Тебе знайду,
Замкни мій слух –
Я все ж Тебе почую.
Я і без ніг до Тебе домандрую.
Без уст Тобі обітницю складу».

Василь Стус
Василь Стус: поет, перекладач, Людина. © mediamax.am

НАОСТАНКУ. Василь Стус став постійно діючим чинником нашої національної свідомості. Його декларація «Як добре те, що смерті не боюсь я» продовжується передчуттям «Народе мій, до Тебе я ще верну». Найновіша асоціація: газета «День» (12-13 січня 2018 року) вмістила розмислення «Благоговійте перед життям» лауреата Премії імені Василя Стуса Антоніни Листопад з Луганська. Йдеться про вибір життєвого шляху непересічною особистістю – Альбертом Швейцером. Одного прекрасного дня 1913 року він зрезигнував з блискучої кар’єри вченого і виїжджає назавжди в африканські джунглі, будує лікарню, надає допомогу африканцям. Водночас – присвячує життя захистові усього живого на Землі, за що одержує Нобелівську премію. Стаття так побудована, що неодмінно викликає спогад про обставини життя, позицію та ідеали В. Стуса.

Багато скажуть нам такі три витяги з публікації, підкреслюю – лауреата Премії імені Василя Стуса Антоніни Листопад:

  • «Четвертий рік – війна в Україні. Небесна Сотня з Майдану в геометричній прогресії стає Небесними Тисячами. Два мільйони бездомних біженців лише з Донбасу. А з Криму?.. Ще два мільйони – голодних і під обстрілами людей, переважно похилого віку, в полоненому Донбасі»;
  • «Швейцер постійно стверджував, що в людини не може бути двох рідних мов. Говорити протилежне – значить обманювати себе. Мислити можна тільки рідною мовою. І молитися – теж»;
  • «Якщо ти не благоговієш перед життям – ти недостойний самого життя. Людство завжди любило й любить сміливих і відважних. Лінивим і боягузам навіть Господь не хоче допомагати. Тільки силою власної волі можна звільнитися від будь-якого рабства, від усякої окупації та від атомної зброї».


ВІД ПРАВІКІВ…

Дещо про генетично-культурний код

Історія довела: свій генетично-культурний код не тільки зцілює, але й окрилює. Глибше й цілісне усвідомлення явищ дійсності, мотивів вчинків особистостей допомагає утвердитися благоволінню перед життям, подолати страх, що ним під сучасну пору вражене людство; це, до слова, блискуче обґрунтовує британський соціолог Френк Фуреді у книзі «Політика страху». У цьому контексті: хто нічого не знає, тим паче не бажає знати – мусить у все вірити. Тому й загал, переважно, засвоїв здеформовану схему світової історії, повіривши фальшивим пророкам, самозванцям і провокаторам й щодо нашого українського родоводу.

Висловитися з цього приводу спричинила розгорнута публікація Анджея Новіцького у польському часописі «Без цензури. Історія» під інтригуючим заголовком «Скіфи. Забутий народ давнини» і підзаголовком «Чи гіпотезу про зв’язки Скіфів і Слов’ян слід категорично відкинути?». Про що йдеться?

У давнину скіфи змоделювали першу імперію на стику Європи і Азії («скіфська кавалерія мчала із силою бурі, загрожувала навіть Єгиптові фараонів, зупинившись у сучасній Палестині»), витворили унікальну культуру, суспільну організацію і звичаї, що стали нормою для усього європейського континенту, рівно ж як спадок кельтів, греків, римлян. Скіфи, чи племена найближче споріднені лінгвістично, звичаєво, економічною системою, займали велику територію на північних берегах Чорного моря. Грецький історик і географ («батько історії», «мандрівний репортер») Геродот бачив колиску скіфів довкола Танаїсу (Дону). Учені з царини лінгвістики, антропології, палеонтології й палеобіології, нарешті археологи, які розкопали десятки скіфських погребальних курганів і видобули на денне світло сотні артефактів, підтвердили опанування скіфами технології виплавлення заліза, відтак виготовлення довгих мечів, освоєння відгодівлі худоби, застосування зернової культури, досконалого ремесла, чіткої організації праці. Скіфи були дітьми Зевса і богині Борисфену, як греки називали Дніпро.

Велика Скіфія та військові походи скіфів за Кавказом
Велика Скіфія та військові походи скіфів за Кавказом. Рисунок зі статті О.Палія на сайті radiolemberg.com

Польський публіцист описує завоювання скіфами держави Урарту, Мідії, Асірії, Вавілону, Фінікії. Як вважають вчені, турне скіфів Близьким Сходом тривало принаймні чверть століття. Публікація відтворює опис Геродотом війни скіфів з 700-ти тисячним військом персидського царя Дарія, зокрема оборонну стратегію воїнів і населення Причорномор’я, що привело до поразки воїнства Дарія. У 512 році до нашої ери скіфи перейшли від воєнної демократії до будівництва держави. Читачам цікаво буде довідатися про ієрархізацію суспільства, великі сім’ї, перепис населення, оподаткування, формування перших міст, що мали оборонний характер. Столицею держави була твердиня біля нинішнього Сімферополя у Криму (опріч іншого, стає зрозумілою й доказовою автохтонність наших далеких предків – тавро-скіфів. – Й. Л.).

Завершальний підрозділ статті виявився надто промовистим з точки зору відтворення справжньої історії й нинішніх реалій як спадку давніх подій. Власне, дві характеристики й позиція наших сусідів насамперед привернули нашу увагу до промовистої публікації, оскільки дотичні до нинішньої ситуації у нашому регіоні.

1. Відтворимо хід думок А. Новіцького. Отже: «Осідлий стиль життя, зростаюче декадентство, двірцеві й аристократичні інтриги спричинили до занепаду скіфської держави. Удар був нанесений з найменш очікуваного боку. Від близьких родичів і союзників – сарматів. Інформація про зраду сарматів – достатньо докладна і широка… Немає сумніву, що скити і сармати мали спільних предків, але в часах, коли коні перших топтали Малу Азію і з’являлася скіфська держава на побережжі Чорного моря, другі щойно появилися на картах історії. Сармати запозичили від скіфів усі корисні речі. Довший час сармати належали до надійних союзників і приятелів скіфів, що довели під час війни з персами. Але раптово у IV столітті п. н. е., коли скіфи знаходилися в епогеї святості, сармати змінили фронт і з приятелів перетворилися на агресорів. На стику нового століття вирушили на загарбання багатих країн, у тому числі Скіфії. Свої військові успіхи сармати здобували, удосконалюючи військову стратегію скіфів… А від заходу скіфів атакували кельтські племена… Щодо цивілізаційних наслідків, багато прояснюють джерела грецькі, згідно з якими сармати мордували, або перетворювали на рабів своїх колишніх вчителів».

2. «Щораз голосніше промовляють палеобіологи і антропологи, які порівнюють ДНА скіфів і слов’ян. Виявилося, що з генетичної точки зору ми належимо до тієї самої гаплогрупи, а осетинці, яких вважають за безпосередніх нащадків скіфів і сарматів, мають цілком інший генетичний код. До того ж у російській та українській мовах збереглося багато слів скіфського походження» – це остаточний висновок статті.

НАОСТАНКУ. Хибним є твердження, що після чотирьох століть динаміки скіфи «у таємничий спосіб зникли з історичної арени». Ніщо не зникає безслідно. Фахівці, як наші, так і закордонні, достеменно з’ясували роль найглибше вкорінених у Європі саме українців, наше історичне призначення, спосіб сприйняття світу, життєдіяльності, ідеали першопращурів. Тут допоміг також новий напрям досліджень – ретроспективно-антропологічна ідентифікація. Свого часу (1983 рік) на Всесвітній конференції про політику в галузі культури (образ душі народу), що відбулася в Мехіко, міжнародна спільнота підкреслила, що культура має розглядатися як «єдиний комплекс визначних духовних, матеріальних, інтелектуальних та емоційних рис, властивих будь-якому суспільству чи будь-якій соціальній групі» і що вона «включає в себе, крім мистецтва і літератури, ще й спосіб життя, основні права людини, системи цінностей, традиції та вірування» (Кур’єр ЮНЕСКО. – 1993. – Ч. 3. – С. 45);

  • У книзі «Призначення України» Юрій Липа довів, що трипільці стали основоположниками українських сіл. Народи-предки – це не тільки архітектура, могили, звичаї, ритуали. Це – характери, що кружляють у крови сучасних українців, і завжди їх діла, їх здобування в них можуть відродитися; доконечно радимо (не вперше!) засвоїти аргументацію статті-дослідження Пола Річарда «Ще раз у кам’яний вік» (Paul Richard Revisiting the Stone Age // The Washington Post, 1993. – Tuesday, September 7), вміщеній у престижній американській газеті «Вашингтон пост» 7 вересня 1993 року з нагоди виставки в Міжнародному валютному Фонді експонатів трипільської культури семитисячолітньої давнини (витончене мистецтво Месопотамії, Єгипту, Антики та ін. з’явилося значно пізніше);
  • Теж нагадаємо думку Альберта Швейцера: «Аристократичною мовою культури у давнину був санскрит» (польський вчений Міхал Красуський довів, що давньоукраїнська мова старша від санскриту). Видатний політик ХХ століття Джавахарвал Неру, перший прем’єр-міністр своєї відродженої після Другої світової війни країни у книзі «Відкриття Індії» писав: «Арійська група походить з широких просторів Дунаю, Дніпра, Дону». Нагадаємо, що слово «ар» чи «ор» означає «орати», «орач». Уміння орати означало бути аристократом – такі поняття були на початках ведійської, тобто хліборобської культури і цивілізації. У «Ведах» відчуваємо непорочну силу емоції, окрилений розмах мислення, духовну безпосередність і самобутність життєвих розумінь. Найвидатніші археологи світу Грехем Кларк і Стюарт Піггот у книзі «Праісторичні суспільства» пишуть, що світ означених дерев – береза, дуб, верба, бук і звірів – вовк, ведмідь та ін. походять з наших земель. У «Ведах» немає згадок про пальми, оази, банани, цитрини, оливки, пустелі, про крокодила, жирафа, верблюда. «Веди» оспівують пречудову природу України, пори року і т.п.;

 

Карта англійських дослідників
Карта англійських дослідників Роберта Макрама, Вільяма Крена і Роберта Макнійла у книжці «The Story of English», на якій схематично зображено поширення індоєвропейських мов від Середньої Наддніпрянщини. © ar25.org
  • Нарешті – скіфи. Геродот, четверта книга «Мельпомена» (Історії в дев’яти книгах. – Київ, 1993). Знову ж таки навчімося вловлювати спорідненість генофонду, характерів, долі наших далеких предків (не одних і не однозначних!) і нинішнього, особливо молодого покоління українців. Декілька характеристик Геродота: «Уся земля рівна з жирним ґрунтом», «Якщо хтось приходить до них, шукаючи притулку, то його ніхто не може скривдити», «Їхні жінки рівноправні з чоловіками», «Серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія. Скіфське плем’я дуже розумно винайшло щось, чого нема в інших, вельми важливе для життя людей, наскільки я розумію», «Все найважливіше скіфи мають у повному достатку», «Вони всіляко уникають запозичати іноземні звичаї жодного народу і зокрема еллінські звичаї», «Четверта ріка – це Борисфен. Вона найбільша серед них після Істру і, на мою думку, вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але взагалі всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо з ним не можна зрівняти жодну іншу ріку. Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток, що їх називають антакаями. Для харчування ця ріка дає ще і багато чого іншого, гідного всякої уваги»;
  • Дослідники скіфської старовини у розкопаних курганах на території України доповнили психологічну, суспільно-господарську, мистецьку спорідненість, військові нахили, пасіонарність, контакт з природою скіфів-орачів і сучасних мешканців наших теренів, половина яких, до слова, опинилися поза межами нашої держави; сподіваємося, тимчасово, бо, як доведено – «Чужого забагнеш, втратиш своє». Нині увесь світ знає про знамениту пектораль, що її відкрив у Товстій Могилі Борис Мозолевський. Він знав ціну «українського питання», став патріотом, за що мало не опинився в Мордовських концтаборах. Однак врятувала його власне пектораль. Йому дозволили захистити дисертацію, прийняли до Спілки письменників. І все ж сумління не дозволило йому забути про приятелювання з Василем Стусом, коли вони працювали… кочегарами. За кордоном було видрукувано лист Мозолевського до Стуса: «Прости мене, Василику, мій брате, / За всі твої печалі і жалі, / Що ти один ламав холодні грати, / Коли я їв свій кусень у теплі».

Шануймося! Дерзаймо! Зберігаймо віру у свій народ, у його дух і невмирущість!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(6 голосів)

Також буде цікаво: