У царстві богині Фауни Культура 

У царстві богині Фауни

…Хрустить опале листя. Переливається десятками відтінків: від щойно зірваної несправедливим вітром зелені; від злата, поцупленого крадькома у променів осіннього сонця і до багрянцю, настільки темного, що майже зливається з землею. Хрустить опале листя й сповіщає всіх мешканців дендропарку – крилатих, чотирилапих і двоногих теж – про нових гостей.

Тільки коли природна сигналізація спрацьовує як слід, дерева розступаються перед відвідувачами та ще й люб’язно вказують гіллям дорогу. Стежка приводить нас до невеликого дерев’яного будиночку – Музею лісової фауни Національного лісотехнічного університету України.

Музей ззовні. Фото: Ксенія Кушей

Правду кажучи, крихітний будинок ззовні геть не схожий на музей – принаймні такий, яким змальовують його стереотипи в моїй голові: помпезним, строгим і зовсім трішечки сонним. Навпаки, він радше нагадує чарівну хатину прямісінько з пожовтілих сторінок казок братів Ґрімм. Бракує лише дрібки магії… хоча зачекайте-но, чари обов’язково зустрінуть нас всередині. Та й ззовні, якщо пильно придивитись, будиночок оповитий імлою не менш містичною – імлою історії.

Павло Богданович Хоецький. Фото: ldubgd.edu.ua

Музей збудований ще на початку минулого століття. Професор кафедри лісівництва НЛТУ Павло Хоєцький розповідає про особливості будівлі: «Унікальність цього музею полягає в тому, що він побудований із сосни кедрової європейської. Це рідкісне дерево, занесене зараз до Червоної книги України. Воно проростає у верхньому поясі Карпат на висоті 1200—2600 метрів над рівнем моря, де дуже низькі температури і сніг лежить більше 9 місяців на рік. Максимальна тривалість життя кедрової сосни може досягати 1000 років». Ще один цікавий факт – основний каркас будиночку був збудований гуцулами у 1914 році за технологією, при якій не використали жодного цвяха.

Згодом будинок викупила Вища крайова школа лісового господарства (1874 – 1919) й розмістила його поблизу вілли Мілашевських (тепер корпус номер 3 НЛТУ України) на вулиці Святого Марка (тепер – Ольги Кобилянської). У первісному варіанті будинок мав 1 поверх, проте під час реконструкції 1929 року до нього прибудували горище.

Збір колекції теж пов’язаний з Вищою крайовою школою лісового господарства, а отже у сучасному музеї можна побачити експонати майже 150-річної давнини. Серед таких, зокрема, збереглися опудала кота лісового, борсука, вовка та ведмедя – з зовнішнього вигляду й не скажеш, що їм ось-ось виповниться півтора століття.

При вигляді деяких експонатів відчайдушно хочеться накивати п’ятами. Фото: Ксенія Кушей

У першій половині ХХ століття колекція музею поповнювалася в основному за рахунок студентських робіт. Кафедра лісівництва мала спеціальну таксидермічну майстерню, де виготовляли опудала колекційних зразків тварин, здебільшого лісової та мисливської фауни. Проте в середині лихих 90-х її довелось ліквідувати через неможливість забезпечення потрібних умов: проточності води, збереження хімічних препаратів тощо. Надій на відновлення майстерні, як розповідає Павло Хоєцький, практично немає, оскільки для цього необхідно чимало ресурсів. Це насамперед статус, вищезгадані умови і головне – кваліфікований майстер.

При вигляді інших – доторкнутись рукою. Фото: Ксенія Кушей

Тому за останні 30 років нових експонатів в музеї з’явилось не так багато. У кінці минулого та на початку ХХІ століття колекція музею поповнилася несуттєво: з’явилися змії, ящірки, земноводні, риби. Якщо вже і потрапляє в колекцію щось нове, то це зазвичай подарунок. Так, наприклад, в музеї з’явились нові зразки оленячих рогів – їх принесли з львівського лісництва, над яким теж завис дамоклів меч ліквідації.

Загалом колекція музею налічує до 200 унікальних видів опудал, не рахуючи інших експонатів – черепів, скелетів, залишків пташиних гнізд чи продуктів тваринної життєдіяльності. Всі вони зібрані під дахом однієї вельми скромної за розмірами кімнати (гаразд, знайдеться кілька екземплярів й на горищі, проте туди дібратись не так легко) – це власне і є увесь музей. Ареол мешкання представлених екземплярів, незважаючи на назву музею, не обмежується лише лісовими мешканцями Львівської області.  Це також і водно-болотні (для прикладу, пелікан, представлений у колекції, водиться в гирлах Дунаю й Дністра)  та польові угіддя з цілої України та навіть з-за її меж.

Найбільше музейних полиць узурпує птаство. У фауні України налічується близько 400 видів птахів, половина з них екологічно пов’язана з лісом. В експозиції музею представлені понад 30% видів усіх птахів. Приз за найчисленнішу сім’ю заслужено отримують горобцеподібні – їх налічується 40 видів. Звичайні горобці, синички й ворони, яких бачимо чи не щодня у повсякденному житті, тут здаються чимось екзотичним. Ще б пак, всі до останньої пір’їни тут старіші за авторку матеріалу майже вдвічі, а виглядають досі майже як живі.

Соколоподібних в експозиції 20 видів, найпомітнішими серед них є скопа і беркут. Останній потрапив до музею у другій половині 50-х років ХХ століття з  села Кваси (Рахівський район, Закарпатська область).  Є в колекції також й дуже рідкісні види і види, що потребують особливих заходів охорони: пугач, дрохва, пелікан кучерявий, коровайка, куріпка біла.

 

А ось ці дві пані, здається, щось між собою не поділили… Фото: Ксенія Кушей

Звірів у колекції відносно небагато – всього 30 представників. Серед них також є види Червоної книги України – кіт лісовий, видра річкова, горностай та інші. У музеї також зберігаються останки хижих, ратичних та гризунів: черепи вовка, лисиці, борсука, куниці, тхора, рисі, ведмедя та інших. Черепи, на відміну від інших експонатів, не ховаються за товстим склом – їх студентам та відвідувачам можна дослідити тактильно. «Щоб розгледіти форму зубів тварини не на якомусь плакаті, а наочно – взявши в руки», – підмічає професор.

Для студентів НЛТУ докарантинний музей був не просто музеєм, а й учбовою аудиторією, де частину експонатів можна було вивчати безпосередньо вертячи в руках. Опудала й черепи ставали чудовим наглядним матеріалом для самостійних «досліджень», і головне – значно відрізнялись від пласких зображень у підручниках.

Та з юридичного погляду, камерний музей лісової фауни… не зовсім музей. «До музею в класичному його розумінні є певний перелік вимог: починаючи від штату, людей, які б працювали безпосередньо в ньому, і закінчуючи технічним забезпеченням, – пояснює Павло Хоєцький. – За приміщенням звісна річ слідкують лаборанти, але спеціального обслуговуючого персоналу для догляду за колекціями, ремонту та реставрації експонатів немає». З огляду на такий дещо хиткий статус музею, спеціального фінансування на всі ці потреби немає, хоча університет надає матеріальну підтримку для догляду.

Основне фото: gorgany.com

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(0 голосів)

Також буде цікаво: