Епідемія депресії Думки з приводу Найактуальніше Суспільство 

Епідемія депресії

Нас бомбардують з усіх боків інформацією про наслідки коронавірусної інфекції для здоров’я. Мабуть, у світі не існує медіа, яке хоч раз не публікувало б інформацію, пов’язану з COVID-19, статистикою, кількістю заражених, смертю, перебігом хвороби, профілактикою. Карантин, соціальна дистанція, обмеження мобільності та вимушена ізоляція у власних будинках… Протидія пандемії може стати збудником наступної – депресії. Тихий вбивця, який не поширюється повітряно-крапельним шляхом, ним неможливо заразитися від іншої людини, він розвивається у свідомості особи, харчується її психікою.

Події останніх кількох місяців є безпрецедентними. Історія не пам’ятає другого подібного випадку, навіть на піку захворювання іспанського грипу 1918-1919 років, внаслідок якого у світі померли 21–50 мільйонів людей (за різними статистичними даними), коли соціальне життя настільки завмирало. У кожного з нас лише декілька місяців тому були короткі та довготривалі життєві плани, цілі, завдання, мрії, робота, розпочаті проєкти, турботи та проблеми. Нас здивувала не стільки пандемія, скільки її наслідки, тривалий статус-кво порожнечі.

На початку здавалося легко перебути 2–3 тижні в ізоляції, у власній кімнаті, будинку, квартирі – це мало стати нагодою відпочити від щурячої гонитви, час розвинути свої пристрасті та захоплення, розширити знання чи хобі, відремонтувати свою квартиру тощо. Однак тривала одноманітність, жодних перспектив на покращення долі, суперечливі, а іноді й навіть смішні повідомлення епідеміологічних установ почали розпалювати машину невизначеності та страху. До всього виникли економічні проблеми, розвинулася глобальна економічна рецесія, а ще банкрутство та крах значної частини приватних організацій, ресторанів та закладів обслуговування… Це спричинило зменшення зайнятості населення та приріст безробіття. Аналогічна ситуація трапилася з шукачами роботи, випускниками шкіл та університетів, які зараз на ласці своїх сімей. Люди, які страждають на різні захворювання, практично є відрізаними від спеціальної медичної та психологічної допомоги. Ті, кому діагностували депресію, ще набагато раніше до появи COVID-19, зачинені зараз у чотирьох стінах своєї кімнати, яка за останній час вже стала в’язницею.

Я хотіла б, однак, звернути увагу на людей, які вже страждали від проблеми екзогенної депресії або страждатимуть від неї найближчим часом. Психологи у всьому світі наголошують, що після пандемії коронавірусу почнеться епідемія депресії. Останнім часом багато людей скаржаться на різні симптоми: відчуття зневіри, безсенсовості, безсоння, прагнення нав’язливо зловживати їжею та алкоголем удома. Це перші симптоми розвитку екзогенної депресії (що виникають внаслідок травматичної події), а залежно від особистих умов можуть проявлятися такі симптоми:

  • Смуток, плаксивість;
  • Втрата інтересів (мене нічого не тішить);
  • Відчуття непотрібності, провини, низької самооцінки;
  • Втома, брак енергії;
  • Зниження активності, апатія;
  • Порушення сну (проблеми із засинанням, прокиданням вранці, надмірна сонливість);
  • Тривога, страх чи хвилювання;
  • Складність зосередження та запам’ятовування;
  • Внутрішня напруга;
  • Зміна апетиту (зниження або посилення);
  • Думки про самогубство;
  • Часте відчуття холоду;
  • Біль (голова, живіт, груди, невралгія).

 

Ці симптоми не мають колективного характеру, вони не обов’язково повторюються щодня. Людина, у якої розвивається депресія, може усміхатися, жартувати, а наступного дня впасти в апатію, тупість, через які навіть прості заняття, як-от вставання з ліжка, похід до туалету або приготування сніданку стають неможливими завданнями. У нинішній ситуації страх перед коронавірусом, необхідність ізоляції, невизначене майбутнє (особливо економічне) впливає на психічний стан жителів європейських країн та США. Хоча щоденно ми не помічаємо болісного бою, який відбувається у свідомості людей, у крамниці не бачимо засмучених людей, які плачуть, у їхніх будинках відбувається щоденне пекло. Сьогодні кожен з нас міркує над питаннями: що буде далі, чи я матиму роботу, чи мене звільнять, коли знову поїду за кордон, чи дійсний міжнародний контракт (стажування, стипендія тощо)? Адже економіки багатьох країн не повернуться до свого передпандемічного стану, багато людей будуть позбавлені фінансових ресурсів на тривалий час, що перешкоджатиме їхньому добробуту та нормальному життю. До цього додається група людей, які внаслідок різних нещасних подій втратили близьких, друзів, членів сім’ї, зрештою, не перестали розвиватися й інші захворювання. Усі ці люди, позбавлені вербальної підтримки іншої людини, задихаються у своїх кімнатах, будинках, втрачаючи реальну оцінку ситуації або потрапляючи у надзвичайно дефектне бачення, прогнозуючи найтемніші сценарії своєї майбутньої долі.

Нещодавно ВООЗ опублікувала нове визначення здоров’я як стану повного фізичного, психічного та соціального добробуту. Пізніше ця дефініція була доповнена здатністю вести продуктивне соціальне, економічне та духовне життя. Це здається похмурим жартом у сьогоднішній ситуації. Зрештою сама організація за останні три місяці надавала суперечливі повідомлення та рекомендації: одного разу – щоб ми носили маски, іншого – що це жодним чином не захищає або навіть шкодить, згодом – щоб ми соціально ізолювалися…

Джон Мільтімор
Джон Мільтімор. Джерело зображення: fee.org

А сьогодні читаємо в Intellectual Takeout, що шведська модель «без обмежень» стала прикладом для світу. Уряд Швеції прийняв зовсім іншу тактику на відміну від інших європейських країн, орієнтуючись на співпрацю з громадянами та підтримку груп ризику, а не на закривання усієї країни. Зі статті Джона Мільтімора (Jon Miltimore) WHO Declares Sweden’s COVID Response a Model for the World (ВООЗ оголошує шведську реакцію на COVID моделлю для світу) ми з’ясовуємо, що 25% жителів Стокгольма були піддані впливу COVID-19 і це надало їм імунітет. Схожа ситуація була з медичним персоналом, 27% якого отримало імунітет. Варто згадати, що шведське суспільство в останніх рейтингах щастя було одним з лідерів.

Ендрю Вандерпут
Ендрю Вандерпут. Джерело зображення: acton.org

Більшість із нас, ведучи мову про самотність, подумали б на людей похилого віку, яким важко освоїти технічні нововведення. Тим часом Ендрю Вандерпут (Andrew Vanderput) у статті Curing the Global Pandemic of Loneliness (Лікуючи глобальну пандемію самотності) пише про проблеми молоді віком 20-30 років. Люди цієї вікової категорії заявляють, що у них немає друзів, немає взаємин із сусідами, колегами у школі та в університеті. Дослідження дивують, адже виглядає, що хвиля самотності затоплює соціальну групу, яка найбільше заангажована у світ цифрових та соціальних медіа. Депресія нападає на щораз молодших людей і часто є предметом табу, оскільки багатьом здається, що це плід західного суспільства, орієнтованого на культуру споживання. Однак у провінції Хубей, Китай (зона 0 для COVID–19) спостерігається посилення депресії серед дітей та учнів початкових класів, що є запереченням цієї тези.

Ось чому важливо говорити про депресію, почуття непотрібності, відчуження. Треба почати усвідомлювати, що наш давно не бачений друг тепер може провести вечір, занурившись у фаталістичні та сумні думки. Якщо ми впродовж тривалого часу відчуваємо депресію, безвихідь, незадоволення будь-якою дрібницею або цілковиту втрату мотивації, то рішенням може бути вихід на прогулянку (спортзали та басейни також закриті – SIC!). Тим часом фізичні вправи викликають вироблення ендорфіну – гормону щастя, а його підвищення автоматично покращить наш настрій. Так само контакт із природою позитивно впливає на формування самооцінки та зміцнення волі до життя.

Дослухаймося до слів лауреатки Нобелівської премії Ольги Токарчук про те, що жива людина повинна рухатися. Ніщо не може замінити живого контакту людини з іншою людиною, навіть контакт в онлайн-форматі. Але все ж напишіть друзям у месенджері, запропонуйте відеодзвінок, – можливо, ми допоможемо тому, хто переживає важкі часи. Допомагаючи іншим, ми допомагаємо й собі!

  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(8 голосів)

Також буде цікаво: